Перлинка » 07 січня 2011, 23:08
Я не знаю,не знаю чи то можна тепер назвати коханням чи коханнями,якось ті слова тепер нікому з них не підходять.
Мені запамятались останні та передостанні стосунки перед заміжжям.
От той що передостанній молодий лікар невропатолог,живе досить близько від мене ,але відколи він одружився (рівно через рік після мене)я бачила його двічі випадково.Має синочка старшого на кілька місяців від моєї доці.Дружина також руда.Після того як ми розійшлись по його ініціативі,я сильно сильно страждала,але зовсім не довго,бо відразу ж зустріла іншого чоловіка в якого закохалась ще більше.А той надумав повернутись,тільки його поїзд вже тю-тю,от він ще десь рік ходив і просився назад,носив квіти,запрошував на побачення просто як товариш,тільки я вже писала що не вмію так дружити.Хоча досі у мене збереглись найтепліші спогади про нього та наш роман,він дуже класний ,добрий,терплячий,веселий,з чудовим почуттям гумору,з тих людей які вміють радіти життю ,дрібничкам,красиво проводити час з грошима чи без,з ним ніколи не було сумно .Але був один величезний недолік,який ці всі найкращі в ньому якості перекреслював жирною лінією.Безвідповідальність.Йому здається тоді було 28 ,жив за рахунок батьків,бо мав кілька годин прийому в день в якійсь лікарні ,за що отримував копійки,і це абсолютно його не бентежило.Звичайно що на крилах кохання на це закривалось очі.
Коли вже була заміжня,я тоді була в іншому місті,мені зателефонувала подруга і розповіла як вона випадково стала свідком його весілля,бо працювала поряд з РАГСОМ.І хоч мені давно здавлось що байдуже до нього,але щось защемило ,весь день ходила трішки прибита.Ще й подруга казала,що наречена схожа до мене,і в схожій сукні.
Щиро бажаю їм щастя!
Ну а за ним був той що перед чолвіком,то довга історія,яку я тут вже розповідала.Коли я вирішила вийти заміж,стосунки з ним не були остаточно вирішені,тобто я плакала,страждала за ним,чекала якоїсь визначенності з його боку.Надіслала йому смс ,в якій повідомила що мені запропонували вийти заміж.Він тут же зателефонував,і сказав :"Ну що ж ,якщо він хороша людина,то виходи ,я тебе розумію,що це важко так чекати ,поки такий ідіот як я оприділиться"Це була остання розмова.Через кілька місяців на мій ДН вночі він надіслав пусту смс.А потім не памятаю десь через рік (він жив в іншій країні і приїздив відносно не часто,не рахуючи періоду коли ми зустрічались)зайшов до подруги на роботу попитав про мене "нєвзначай" чи я щаслива.От і все...
Мені чесно кажучи дуже і дуже цікаво де він ,що з ним,як у нього справи?Але сама телефонувати ніколи не буду,бо вважаю це не те що зрадою,але якось не порядно і не гарно по відношенню до мого коханого.
«Спасай взятых на смерть, и неужели откажешься от обреченных на убиение? Скажешь ли: "вот, мы не знали этого"? А Испытующий сердца разве не знает? Наблюдающий над душею твоею знает это, и воздаст человеку по делам его». (Притч.24:11-12)