Вірші, есе

[nadusha]

Так день за днем проходить непомітно,
І темнота щораз міняє світло.
А люди все по колу і по колу,
Біжать, не оглядаючись навколо.

Біжать кудись, не знаючи дороги.
Ламають голови і б'ють серця, збивають ноги.
On-line, на лінії, на телефоні.
Від кави і роботи погляди червоні.

Пронизані похмурим духом міста
Усі погрузли у в'язкому тісті.
Замість емоцій – гра. Довкола маски.
Усі вони – герої злої казки.

Шукають правди, а знайдуть – не вірять.
Із власних крил вже вирвали все пір'я.
Постійно, нескінченно поспішають.
А де мета? Куди ідуть? Не знають.

[nadusha]

Любов прийшла,
але прийшла невчасно.

Любов пообiцяла й не прийшла,
Лише пройшлась, як по душi пила,
Пiдкресливши, що почуття
контрастнi.
Навпроти серця ружа розцвiла.
I бедрики її обсiли рясно.

На серцi холодно, рипуче, ясно.
Як у мороз. Замiсть снiгiв зола.
Ми чесно так любов’ю подiлились,
Та все одно вона у нас просилась,

Адже любов одна i недiлима.
Немов хреста несу, немов провину
Несу свою любовi половину.
Етюднiсть почуттiв... Та Бог iз ними.

Василь Слапчук

[nadusha]

А дощ виписує сумними барвами
Міські історії - однакові і різні.
Де люди бродять тінями, примарами.
Себе окутують у ланцюги залазні.
Самі себе заковують кайданами
І надягають пелену на очі.
Крокують площами, провулками, майданами.
Від дня до дня, від ночі і до ночі.
Від точки і до точки - як по карті.
Без спогадів та мрій і сподівання.
Їм не до сміху. Зовсім не до жартів.
Секунди між знайомством і прощанням.
І маски, маски, маски оточили
Обличчя справжнє спробуй, віднайди!
На кого ж ми себе перетворили?
На світ ми ж народилися людьми....
Julia Dakota

[nadusha]

Я просто жінка. Просто жінка я.
П’ять букв у слові – ну куди простіше?
Я люба, я кохана, я твоя,
Я та, яка на світі найрідніша.

Сумна і ніжна. Мовчазна і ні.
Я та, якій протягують долоні…
Я палена у відьомськім вогні,
Я писана у золотій іконі…

У муках я життя тобі даю,
Зціпивши зуби, на війну пускаю.
Біля вікна задивлена стою.
Я просто жінка … і немає краю

Такій ось простоті. З ребра чи ні,
Я Єва, я спокусниця Адама.
Я та, якій присвячують пісні,
Я та, якій гукають просто «Мамо…»

Я просто жінка. Грішна і свята,
Слабка і сильна, сіра і яскрава.
Я просто жінка, просто жінка. Та,
Якій потрібно щастя, а не слава.

Софія Кримовська

[mari]

Красива и уверена в себе,
Смеется, и никто не догадается,
Что на душе ее и что в судьбе,
Когда на плечи вечер опускается.

Один наряд сменяя на другой,
И маску сняв, ни для кого не видную,
Она становится сама собой,
Такой ранимою и беззащитною.

Ей слёзы утирает тишина,
И говорить совсем ни с кем не хочется.
В руке бокал вина...одна...одна...
По сердцу плетью хлещет одиночество.

А утром сотни восхищенных гляз
На трон проводят королеву взглядом.
Но разве это нужно ей сейчас,
Ей просто очень нужен кто-то рядом.

Тот, кто без слов всегда ее поймёт,
Тот, от которого мороз по коже,
Настанет время-он ее найдет,
Ведь по-другому просто быть не может.

Пройдя большое множество дорог,
Её счастливой сделает однажды.
Он будет в жизни, в сердце и у ног,
Все остальное будет ей неважно...


Виктория Халилулаева

[mari]

Я счастлива...я влюблена...

Я влюблена легко и безмятежно...
Порхают бабочки во мне...
Поверьте, при желании возможно,
Любить...мечтать...надеяться
Тонуть в глазах, чей взгляд
Бесспорно посвящен тебе...

Достаточно лишь взгляда -
Не думая, я таю в то мгновение,
Иду я спать с улыбкой на губах,
И просыпаюсь с упоением ...

Звонящий телефон лишь в радость,
Заполнен ящик смсок каждый час,
И в каждом смс волшебное послание,
И пара-тройка милых фраз...

Будильник отменен отныне,
Звонок любимого - отличный кофеин,
Как раньше без тебя жила?
Как ты жил раньше без моей любви?

Наполнен воздух ароматом счастья,
Снежинки нежностью пропитаны сполна,
И хмурый дождь пропитан весь любовью,
Как долго я тебя ждала...

[mari]

Вінграновський Микола
"Це ти? Це ти. Спасибі... Я журюсь..."

Це ти? Це ти. Спасибі... Я журюсь.
Проходь. Сідай. У дні оці і ночі
Вчорашніми очима я дивлюсь
В твої сьогоднішні передвечірні очі.

Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу.
Отут я видумав себе й тебе для тебе.
Отут я серце винянчив для неба,
Не знаючи тоді, що небом назову.

Тепер послухай: з нашого жалю
Тепер залишились одні слабкі півзвуки.
Любові нашої обличчя не люблю.
Її обличчя - то обличчя муки...

Кажу ж, кажу ж у звітреному сні
У зимі, в осені, у літі, у весні:
Весною, літом, восени, зимою
Дві білих пісні рук твоїх зі мною.
Ти - ранок мій, ти - південь мій і вечір,
Ти - ніч моя...
Хоч все на світі - втеча!

[nadusha]

Весна сьогодні цілувала Львів
Від сорому Нептун відводив очі
Він щойно сам звільнився від снігів
Нащо йому ті забавки дівочі

Весна-пустунка вчила нас радіти
Зелені трави в скверах розстеляла
Всім перехожим дарувала квіти
І капелюшки з львівських пань зривала

Весна на Ринку пила чорну каву
І мружила від сонця сині очі
Старий Нептун вже думав не про славу
А про веселі пустощі дівочі...

(с) Сянька Радомська

[nadusha]

Знов листа мені прислала мати,
Невеличкий лист - на кілька слів.
Пише рідна, що навколо хати
Наш садок вишневий забілів.

Наче вчора бігав я до школи
І садив ті вишеньки малі,
А тепер гудуть над ними бджоли
І поважні пустуни-джмелі.

Слів таких і треба небагато,
Та вони, як весняні пісні,
Принесли в гуртожиток в кімнату
Теплі-теплі спогади мені.

Василь Симоненко

[mari]

Розчиниш крижане вікно весни.
Нехай нам сумно, але це минеться.
Ти першим квітам колір поясни,
бо їм цвісти вже скоро заманеться.

Знов пада сніг і знову розтає.
І світ навкруг і мудрий, і безумний.
Нехай нам трудно,
і нехай нам сумно,-
є ця весна. І ми на світі є.

Хай наша юність плаче горілиць.
Нехай їй досвід буде оборонцем.
А ми з тобою - тільки двоє птиць,
котрі летять між мороком і сонцем.

Оксана Пахльовська