Повірте, ні час, ні відстань не вбивають СПАВЖНЬОГО почуття. ... наша історія кохання почалася ще в школі: він був семкласником, а я - восьмикласницею... Закохалися. Були сеперечки, і сльози ( це ж життя!!) але інших коханих у нас так і не було... Зустрічалися довгих 10 (!!!!!!) років. Не вірте, що кохання на відстані не існує. Існує! Після закінчення школи я поїхала вчитися у Львів , він - у Тернопіль, було й таке, що зустрічалися раз на місяць - пережили-відкохали... Закінчили навчання, влаштувалися на роботу (я - у Львові, він - у Тернопоплі), роман на відстані продовжувався ще рік (ох, ці поїзди і шалені миті зустрічі!!! Є тепер що згадати - ТАКА романтика!!!) Потім - романтичне освідчення, весілля - і от уже три роки щасливого шлюбу. А доказом нашого великого кохання є наша маленька донечка... Кажуть, що в буднях і в повсякденних проблемах кохання блідне і перетворюється на звичку - дівчата, не правда!
Я вдячна Всевишньому за такого друга, чоловіка і просто за таку хорошу людину у моєму житті.
Бажаю усім-усім-усім щиро і взаємно кохати і бути щасливими - це так прекрасно!!!