Білі акації будуть цвісти
в місячні ночі жагучі,
промінь морями заллє золотий
річку, і верби, і кручі...
Будем іти ми з тобою тоді
в ніжному вітрі до рання,
вип'ю я очі твої молоді,
повні туману кохання...
Солодко плачуть в садах солов'ї,
так, як і завжди, незмінно...
В тебе і губи, і брови твої,
як у моєї Вкраїни...
Ось вона йде у вінку, як весна...
Стиснулось серце до крику...
В ньому злилися і ти, і вона
в образ єдиний навіки.
В.Сосюра.
Запам'ятай мене такою -
красивою, веселою, тонкою.
Бо все густіше тіней на Землі,
а я крізь них уже не бачу, де ти.
Проміння сонця на холоднім склі -
оце й усі у пам'яті портрети.
Штрихом злотистим писані давно,
гарячим пензлем променів вечірніх.
...Та як не є, а завтра все одно
торкнеться світло вікон споночілих!
І гляне ранок крізь похмуре тло.
І збудеться усе, що не збулося.
Ламає сонце промені об скло,
куйовдить вітер золоте волосся.
Щасливою, красивою, легкою -
запам'ятай мене такою!
=)