Вірші, есе

[mari]

Білі акації будуть цвісти
в місячні ночі жагучі,
промінь морями заллє золотий
річку, і верби, і кручі...
Будем іти ми з тобою тоді
в ніжному вітрі до рання,
вип'ю я очі твої молоді,
повні туману кохання...
Солодко плачуть в садах солов'ї,
так, як і завжди, незмінно...
В тебе і губи, і брови твої,
як у моєї Вкраїни...
Ось вона йде у вінку, як весна...
Стиснулось серце до крику...
В ньому злилися і ти, і вона
в образ єдиний навіки.
В.Сосюра.





Запам'ятай мене такою -
красивою, веселою, тонкою.

Бо все густіше тіней на Землі,
а я крізь них уже не бачу, де ти.
Проміння сонця на холоднім склі -
оце й усі у пам'яті портрети.

Штрихом злотистим писані давно,
гарячим пензлем променів вечірніх.
...Та як не є, а завтра все одно
торкнеться світло вікон споночілих!

І гляне ранок крізь похмуре тло.
І збудеться усе, що не збулося.
Ламає сонце промені об скло,
куйовдить вітер золоте волосся.

Щасливою, красивою, легкою -
запам'ятай мене такою!
=)

[mari]

Ти мені пробач -- я колись народився в своїй країні.
Ти мені пробач -- я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач -- за забуті пісні і сльозу на калині.
Ти мені пробач -- незнайомий мій брат.

Ніби все у нас є, більше навіть не треба,
Синє небо і жовте колосся ланів,
А насправді ми просто тікаєм від себе,
Ти про це нагадав нам з далеких тих днів

[mari]

Ночное...
Просила в детстве – поберечь, дать в этой жизни меньше испытаний. Сейчас прошу – глубинных встреч, сил, знаков, мудрости и знаний. И ясность, чтоб предостеречь… неискаженных осознаний. И искренних «своих» желаний...
..Я с детства знала, Смысл - смеяться и Любить.
как знала, что ненАдолго пришла, и торопилась очень быстро жить. И била в души, так, как бьют в колокола….
... И вдруг в момент какой-то понялА, что впереди еще стоят десятки лет.Добавили. Как песенный куплет….
И годы благодарно принялА...

... И вроде бы не так стремлюсь «успеть»,
И время есть и на земное счастье,
И помню, что все рифмы – в Божьей власти…
и верю в Свет, как и не верю в смерть.

И помню – каждому своя Дорога,И отгоняю грусть, как забытье…Но часто думаю: творю во имя Бога,
А вдруг окажется, что только во свое...


(С.Ройз)

[mari]

Крыла свои раскинув за плечами
Из зарева разбуженных Миров
Ворвалась Ты,- пьянящими лучами
Желаньем,- упоительных ветров...

И жаркий диск склонившись ближе к Богу
Светил тогда, - невиданный прорыв...
Твою Мечту, - что непреложна к Гробу
И волн переливание,- Двоих...

И распустилась,- в вожделенной неге
Живая плоть,- познавшая любовь
И запустила в пенистую кровь
Земных страстей,- Небесные побеги...

Вселенских вод бездонное стекло
Вдруг расплескало,- страстное дыханье
Отобразив на гранях колебанья
Твоё неотразимое чело....

[mari]

Про літо

| +

ПРИКМЕТИ ЛІТА
Ластівки літають
Над водою низько,
Хвилі розбивають —
Значить, дощик близько.

Мов червоні квіти,
Хмари в небі синім,
Значить, завтра, діти,
Буде вітер сильний.

А як льону річка
В полі засиніла,
Знайте, що суничка
У гаю дозріла.
М. Чепурна




ЛІТНІ СТЕЖКИ
Вранці справжню таємницю
Нам відкрила Оля:
— Всі стежки, як придивитись,
Мають власний колір!

До садка біжить зелена,
Біла — до хмаринки.
А до річки в'ється стрічка
Синьої стежинки!

До суничок шлях червоний,
Золотий — до сонечка...
Прокидайтесь швидше, соні,
Відчиніть віконечка!

Кольоровими стежками
Вирушаймо разом з нами!
Ю. Ференцева


ВЕСЕЛЕ ЛІТО
Сонце, море і пісок –
Все для ігор, для діток.
Зайчик сонячний стрибає,
Він з малятами пограє:
Можна в жмурки в доганялки.
Раді Саші і Наталки
А Сергій в пісочку грав,
Він фортецю збудував.
На мурашник схожа дуже.
Влітку весело нам, друже!
Море хвилями хлюпоче,
Дітлахів воно лоскоче..
Всі стрибають і радіють,
Про веселе літо мріють.
С. Швець (За матеріалами дитячого журналу Жирафа–Рафа)


ДЕ ЛІТО ЖИВЕ
У павука хатинка —
Тоненька павутинка.
У коника веселого —
Між травами оселя.
У ластівки швидкої —
Під нашим підвіконням.

А тепле й ніжне літо,
Волошками повите,
Посріблене дощами,—
Живе в очах у мами
А. Костецький


ЛІТО
— Липа, липа зацвіла! —
Засурмила всім бджола.—
Гей, злітайтеся, подруги,
У гайок на край села.
Там уже не видно віт,
А лише пахучий цвіт.
Наберем багато меду.
Вирушаймо ж у політ! —
Бджоли з пасіки летять,
Липі крону золотять.
І здається, що у липи
Віти струнами бринять.
Т. Коломієць


ЛІТО
У відчинене віконце
Зазирнуло зранку сонце
І лоскоче ніжно носик,
І маленькі ніжки босі.

Сяйвом сонця все залито,
В нас гостює справжнє літо
Кольорове та яскраве,
Запашне, смішне, цікаве!

Мама літечку радіє,
Літо всіх маляток гріє,
Щоб росли вони здорові,
Наші «сонечка» чудові!
О. Роговенко


СПРАВИ ЛІТА
Знаєш, скільки справ у літа?
Їх усіх не полічити!
Треба нам підсмажить спини,
Ніс убрати в ластовиння,
Накупати нас у річці
Наперед на три сторіччя,
Та іще подарувати
Лісу й лугу буйні шати.
Словом, справ — не полічити!
Та найбільше треба літу,
Щоб зуміли я і ти
Набагато підрости!
А. Костецький

ЛІТО
Літо, літо золоте
Випиває роси
Та з пшениченьки плете
Україні коси.
Виглядає з-поміж віт
Вишнями в садочку,
Одяга на цілий світ
Сонячну сорочку.
А. Загрудний


РОСА
Я шукав на листячку росу —
Срібну і прозору, наче сльози.
Заглядав у квіти і в траву,
Та, на диво, не знайшов нічого.
Я заспав. А сонце встало
Й все до крапельки зібрало.
Н. Замрія


ЯКБИ
Літо — квіти, літо — вітер,
Літо — річка, сонце, ліс!
От якби-то красне літо
Рік для нас не раз приніс!
Н. Замрія


СВЯТО ІВАНА КУПАЛА
На Івана, на Купала
В лузі Наточка гуляла.
Квіти Наточка зривала,
У віночок уплітала.

На голівку приміряла
І до річки поспішала.
Там дівчата танцювали,
По воді вінки пускали.

Ой зраділа наша Ната:
«Ну й Купало! Ну і свято!»
Веселилась, танцювала,
Свій віночок виглядала
Г. Шевчук


ЩЕДРЕ ЛІТО
Літня спека, грози, грім,
Літо, ти прекрасне всім!

Скільки в тебе є скарбів:
В лісі — ягід та грибів;

У садках — смачна малина,
Аґрус, яблука, ожина.

Фрукти й зелень соковита —
Це смачні дарунки літа.

Ген тече срібляста річка...
Ой і тепла ж в ній водичка!

Можна влітку засмагати,
Можна плавати й пірнати.
Т. Корольова


ЛІТНІЙ РАНОК
Джмелі спросоння — буц лобами,
Попадали, ревуть в траві.
І задзвонили над джмелями
Дзвінки-дзвіночки лісові.

Повільне сонце на тумані
До проса виплило з води,
Де на пташинім щебетанні
Послався малиновий дим.

Лиш сонях спав, хоча й не мусив...
І ось за те, аби він знав,
Важкий ячмінь медовим вусом
Бджолу за лапку лоскотав.

У картузах із парусини
Комбайн комбайнові гукав:
— То що косить? Воно ж все синє —
Де льон, де небо, де ріка?
М. Вінграновський


ЛІТО
Серед моря квітів,
Серед моря трав
Весело шуміти
Запашним вітрам.

Серед моря квітів
Бджіл гудуть рої.
Літо моє, літо,
Співанки мої.

В смолках вітер гонить
Хвилі в далечінь,
На безмежних гонах
Виграє ячмінь.

О рожевий колір,
Смолок любий цвіт!
Лугові і полю
Сонце шле привіт.
О. Ющенко


ПАХНЕ ЛІТО
На дзвінкій галяві теплим літом
Заквітчалась липка першим цвітом,

І сама страшенно здивувалась:
«Та невже ж таке зі мною сталось?»

Зашуміли трави над землею,
Здивувались також разом з нею.

Забриніли дзвоники ласкаві:
«Ой, же й дух солодкий на галяві!

Пелюстки у нас лілові й білі,
Та чомусь ми пахнути не в силі...»

Жовтим оком дивиться ромашка:
«Від такого цвіту дихать важко!»

І радіють бджоли-медоноші:
«А для нас ці квітоньки — хороші!»

Повна липка радості і суму:
«Через що,— зітхає,—стільки шуму?»

І ховає гілочки розквітлі,
Миті в зливах, скупані у світлі.

В лісі меду теплого налито:
Пахне цвіт на липці. Пахне літо!
М. Пригара


НА МОРІ
Хвилі бавляться та б'ються,
Наче неслухи - хлоп'ята.
І стрибають, і сміються:
Вітер їм лоскоче п'яти.
Вгору, вниз і знову вгору
Підганяє дужий вітер.
Розгойдав він ціле море
Як же хвилям не радіти!
Л. Колос (За матеріалами дитячого журналу Жирафа–Рафа)


ЛІТНІЙ РАНОК
Тепле сонце встало пишно,
Одягається розкішно
В яр і золото долина,—
Встань і ти, моя дитино!

Ранку тратити не треба;
Дочувайся: із-під неба
Пісня жайворонка ллється –
То привіт тобі несеться!

Подивися на рослинку:
Кожну квітку і травинку
Криє білая сльозинка —
Діамантова росинка.

Вітерець на тебе дише,
Джерегелями колише,
На вушко тобі шепоче,
Щоб вставало ти охоче
Я. Щоголів

ЛІТО
За крутими берегами
Пахне сіно полинами,
На ромашці бджілка спить,
З неба капає блакить.

Явори лоскоче вітер,
Розплітає вербам віти,
Літо шепче до води:
- Я прийду іще сюди.
Л. Новикова


ЛАСТІВКА
В небі ластівка літає,
Всім про літо сповіщає:
Бджілкам-трудівницям –
Що розквітла медуниця,
Сойці і синиці –
В лісі визріли суниці!
Жабкам-скрекотушкам,
Гарним чепурушкам,
Що з листків латаття
Можна шити плаття,
А з зеленої травички
Можна плести черевички.
В небі ластівка літає,
Всім про літо сповіщає!
В. Волос


КОНИКИ
Коники, коники
Весело сюрчать.
Літечко, сонечко
Вибігли стрічать.
Жайворон із дзвоником
Із синяви — дзелень!
Весело коникам
Шле пісні весь день.
Коники, коники,
В квітах і в траві
Літечка дзвоники
Чуємо живі.
Синіми росами
Ранок вмив лице,
Жито покосами
Хилить вітерцем.
Коники, коники
Весело сюрчать.
Літечко, сонечко
Раді зустрічать.
В. Кравчук


В ДІДУСЯ ПАНАСА
В дідуся Панаса
Свято урожаю.
Я із ним в садочку
Яблука зриваю.

Запитав у дідуся:
— Можна скуштувати?
— Ні, до Спаса треба,
Внучку, зачекати.

В це чудове свято
Звичай був і буде:
Яблука та груші
Святять в церкві люди.
Г. Шевчук


ПРИЙШОВ СПАС
Кажуть люди: «От і Спас,
Йде вже літечко від нас».
Та всього залишив Спас
Добрим людям про запас.

Мед, як сонце, золотий,
Дух від яблук запашний,
Мак, волошки, чорнобривці —
Все на Спаса пригодиться.

Хто працює, той і має,
І про того Спас подбає!
Літо красне, прощавай,
В душах нам тепло лишай.
О. Роговенко


* * *
Тепле літо йде лужком,
Постьобує батіжком.
По травичці побрело,
Сніп ромашок принесло.
М. Пономаренко

[mari]

Чоловікові...

Оксана ЗАБУЖКО

* * *

Цей чоловік
вродився з дерева, що призначалося на скрипку,
німого дерева з печальними очима:
кора пришерхлих слів відшурхотіла хрипко —
і він явивсь
в пекучій наготі відчиненій!
Я здивувалася: він був лункий, як жерло
гарматне! Кожен звук
у ньому множивсь, як лавина!
(Ще як був деревом, йому вросли у пальці голоси померлих —
і пальці терпли, коли їхні імена переверталися живими…).

А досвід собі лив, мов із цебра.
І дні, як шибка,
все туманіли мохом вільгости — о, доки? (Доти…)
А він же був із дерева, що призначалося на скрипку!
О, як він стугонів на кожен грубий дотик!..

Він кидавсь був тікати — але злива в ловлі
з ним услід періщила по п’ятах, навісна!
І він втомивсь.
І якось, стрінувшись у натовпі з Любов’ю,
пройшов повз неї в капелюсі на очах —
і не впізнав.
Отак і сталося. Лишився задоволений:
ввійшла у нього — й вийшла, наскрізна…
Тож іншим разом, стрінувшись на перехресті з Болем,
він попросив у нього сірника —
і не впізнав.
А він же був із дерева, що призначалося на скрипку!
О, як він стугонів на кожен грубий дотик!..

…Учора ми з ним здибались в кав’яреньці на Липках.
Він розказав свіженький анекдотик.
І ще сказав, що він, звичайно, “за”,
та дуже ніколи — робота, діти, звіти…
І на півкелиха стояла голуба сльоза,
і голуба сльоза стояла на півсвіту.
Підвівсь. Втягнувсь. Думками стрепенув.
І тільки в погляд вбився божевільний подив…
Дивак: він все іще шукав свою струну,
усе іще шукав — і не знаходив…

[ksana]

Поїзд у Варшаву спогади навіяв,
Я на Україні згадую тебе.
Ти співав для мене пісню вечорами:
"komu co do tego, ze my tak kochamy!"

Я люблю, коханий, Київ і Варшаву,
Але Батьківщина в кожного своя.
Як тебе згадаю забринить сльозами
"komu co do tego, ze my tak kochamy"

Поїзд у Варшаву йде крізь моє серце,
Сто доріг між нами, а печаль одна.
І минають роки, роки за роками
"komu co do tego, ze my tak kochamy!"

[ksana]

В глибині заліхтарених площ,
Усміхнешся і станеш великим,
Усміхнешся і станеш, як дощ.
Коли вимрієш в небі лелеку
І рвонешся за ним навздогін,
Усміхнешся і станеш далеким,
Усміхнешся і станеш, як він.
І коли за сліпучою гранню
Осягнеш, що земля не твоя, —
Заридаєш і станеш останнім,
Усміхнешся і станеш, як я.

Роман Скиба

[mari]

Обожнюю поезії Вінграновського.


ЧОРНА РАЙДУГА
Не дівчина, не мати, не сестра -
Богине віри і добра богине...
Блискуча маско віри і добра!
Ваш крик, і крок, і кров для мене гине.

Та що лукавить? В серці я на "ви"
Ще із думками вашими, з тривогою,
Із гудзиками вашими, підлогою
І з люстрою під стелею весни.

Я ще вулкан розвержений любові,
Що прагнув смерті вашої не раз,
Щоб доторкнутися і воскресити вас,
І слухать вас у велевдячній мові.

І слухать вас... Ви знаєте, в якій
Солодко-темній глибині чуттєвій,
В якій солодкій глибині терпкій
Спалив я з вами літечка миттєві,

Спалив без свідків, язиків, очей -
Лиш ви і я. Удвох. Обоє. Тихо.
Хто ж дасть мені хоч ніч із тих ночей?
Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту?

Ніхто не дасть! Бо й я згорів у них,
Ви ж будете ще жить - пектись в моєму слові,
Бо ви - брехня! Ви - маскарад любові!
Ви чорна райдуга небесних літ моїх...

...У чорної райдуги біле тіло
І чорні очі, як сто криниць.
У чорної райдуги небо згоріло,
І райдуга впала на землю ниць.

У чорної райдуги в пальцях вітер
І кров голуба - в крові небо сія.
І телефон біля ліжка, і квіти.
Квіти мої, і за квітами - я.

1960

[mari]

Марина Кузьменко
У НІЙ ЩОСЬ Є

У ній щось є…
Напевне, то душа
Трохи збентежена від правди і реалій
Вона кудись,
Як завжди поспіша,
Іде у переходи і у далі.

У ній щось є…
В її ясних очах
Поети б написали слово “щирість”.
В ній паросток надії не зачах,
Не дивлячись на будні трохи сірі.

У ній щось є…
Незрима таїна.
Що в пам’ять урізається гранітом.
Як присмак від солодкого вина,
Коли набридла гіркість цього світу.

І це її відразу видає.
З-поміж облич і поглядів квапливих.
Спинивши погляд, розумієш: в ній щось є…
Таке по-справжньому просте і особливе.