Розпочалася наша історія більш ніж місяць тому, а саме 16 серпня, коли мій син вперше пішов в садочок.
Хоча ні, трохи раніше, бо ми довго і ретельно готувалися до цього діла. Просто розмовами, прогулянками-ознайомленнями з садочком, відвідуванням клубу розвитку,моїми спостереженнями за дитиною...
Доречі їз спостережень. Я помітила, що приблизно з 2-річного віку - в іграх він все частіше шукав дитячого товариства. Якщо раніше йому вистачало гойдалок, гірок, піску, квіточок..., і деколи й мене не треба було; то тепер, коли ми виходили на дит. майданчик і там не було нікого - я чула запитання: "Цого ми тут пийсли? Тут нікого нема!"
І якщо колись син приходив до мене жалітися що хлопчик не дає йому машинку, а я вкотре пояснювала йому (машинка не твоя, хочеш погратися - попроси) і знову й знову чула: ти попроси! То тепер, все частіше бачила його спроби порозумітися з іншими дітьми самостійно.
Отже,
в перший день, перш ніж зайти в групу, ми пів-години просиділи в коридорі-роздягалці, син ніяк не міг наважитись туди зайти, та і додому не хотів іти... Через деякий час до нас вийшла няня, зі словами: "Ну давайте його хоч на пару хвилин!" І забрала мою дитину з собою
Потім мене ще довго переслідував образ плачущо-скривленого мого хлопчика, що тягне до мене руки
Я постояла ще трохи в коридорі, підслуховуючи, чи буде він плакати, з рішучістю відразу ж забрати якби так... Та дитина мовчала. Тихенько я вийшла на вулицю. А через 18 хвилин, мого хлопця винесла до мене та ж няня. Він довольний сидів в неї на руках, лукаво посміхаючись і скоса поглядаючи до неї, в руках - кусок хліба :grin:
На наступний день син сам перезувся, роздягнувся і просто зайшов в групу :omg:
правда за порогом зупинився, вивчаючи-перебираючи свої пальчики :grin: , а коли його покликали - побіг. Цього разу я чекала майже 40 хв
Так минуло ще два дні. На п'ятий ранок дитина плачучи мені сказала, що не хоче йти в садочок :?
Чого? Що? Чому? Не зрозуміло...
Та ми одягнулися, вийшли на вулицю, прогулялися (в сторону садочку :grin: ) ... Ідеш? - запитала,
-Так!
Був ще один день, коли я прийшла його забирати, а він - плаче. На запитання "Чому плакав?", відповів: "Бо всі дітки плакали, і я плакав".
А вчора я почула: "Мені сьогодні так класно було в садоцку! Ми з Назалом так падали!"
Отак ми і ходимо, кожен день по 4 години. Погратися, поспівати, потанцювати, а спати - додому.
Я за цей час встигаю відпочити, випити кави, повирішувати усі свої справи і страшенно за ним скучити! :-| :)