Ти знаєш все… Що ж, я щаслива,
Що мала змогу все сказати…
О, доле! Ти – така мінлива…
І де ж тієї сили взяти
І вистояти в боротьбі…
Живу усупереч собі…
Незаймана, та не безгрішна,
Німа, бездонна і одвічна….
Палає істина в душі…
Живу у боротьбі з собою…
А серце рветься від любові –
Такої дикої, святої,
Мінливої і неземної…
Згорає все в однім вогні…
Ти знаєш все – і моя доля
тепер в твоїх руках вцілому…
Я повертаюся на волю…
Лише німа пекельна втома
Мене чекає на Землі…
Згасає свічка у імлі…
Незбутні незнищенні мрії…
У всьому – лиш моя вина,
Я заплачу за все сповна…
Так, розплачусь, не сподівайся…
Ти, може, краще ЗДОГАДАЙСЯ,
Чому душа моя німа….
Ні, ти не ворог мій, о ні…
Ти – все, що доброго я маю…
На жаль, давно тебе кохаю…
Благаю, не приходь у сні…
Ти знаєш все… Тебе ж чекає
Доля осяйна і мінлива…
Люблю… навіки відпускаю…
І прощавай – і будь щасливий…
Вірш, нажаль не мій...прочитала в журналі