Перлинка ти знаєш, я по доброму заздрю твоїй непохитній вірі в лікарів. Ніхто з форумчанок так самовіддано їх не захищає, як ти, особливо у цій темі :roses: Заздрю, бо з такою вірою простіше жити.
На жаль мій багаторічний досвід спілкування з нашими лікарями сформував в мені стійку недовіру до системи охорони здоров'я в Україні в цілому. Бо за усіх і кожного окремого лікаря цього сказати не можна. Серед них є ОКРЕМІ приємні винятки - знають як треба робити, і саме так і роблять, незважаючи на накази свого профільного Міністерства, написані офісними клерками, далекими від медичної практики.
І мої перші роддомівські пологи, з яких власне і почалась моя тісна "співпраця" з лікарями, стали початком на шляху до цієї недовіри. Тепер, коли я маю з чим порівнювати, моє переконання в недулогості цієї системи лиш зміцніло.
Зазвичай жінці під час природніх пологів без ускладнень допомагати не потрібно. Потрібно просто чекати і не заважати! А ота допомога, про яку кричать лікарі на кожному кроці, буває необхідною вкрай рідко. А от розповіді про пологи в роддомі практично кожної форумчанки - це суцільна трагедія! Та й мої перші пологи не виняток - безпідставні стимулювання пологів окситоцином і епізіотомія, витискання дитини (і це при тому, що я робила все, що вони казали, і дитинка народилася за 4 потуги!), після якого мені вправляли шию і підтягували шлунок, внутрілікарняне інфікування, яке закінчилося односторонннім пієлонефритом, температура вище 38 градусів, спричинена окситоцином, що вводився внутрім'язево в післяпологовому періоді, наполягання на зціджуванні, яке закінчилося затвердінням верхньої долі лівої груді і, як наслідок, дико болючим масажем. Одним словом, після своїх роддомівських пологів, мені ще декілька місяців довелося лікуватися вдома. Тому в мене складається враження, що лікарі в роддомі спочатку нашкодять своїм зайвим втручанням, а потім, виправляючи власні ж помилки, доводять всім, що без них було б набагато гірше.
Мої ж другі домашні пологи були зовсім інші. То був 41-й тиждень вагітності. Я прокинулась о 6:10 ранку, сходила в туалет (як це часто буває у вагітних), а потім відчула ниття внизу живота і в попереку. Зрозуміла, що це початок пологів. Подумала, що в запасі в мене все одно є ще години дві. Вирішила, що відправлю старшого сина в школу, зберу речі і поїду в пологовий. Але через 20 хв помітила, що перейми є дуже частими і досить сильними (болючими), і перерви між переймами різко зменшувалися. Попросила чоловіка допомогти мені поголитися. Пішли в ванну, але зробити це мені не вдалося, бо перейми раптом перестали припинятися, а больові відчуття були настільки сильні, що я лиш шукала позу, щоб хоч трошки їх зменшити. До цього я весь час ходила по квартирі, а потім змогла лиш стояти, тримаючись за умивальник і похитуючи стегнами з боку в бік. Захотілося в туалет. Сходила два рази. І тут перейми і біль припинилися. Я нарешті змогла сказати чоловікові, що треба до когось дзвонити. Згадала про Іванну. Вона закомандувала негайно викликати швидку. Чоловік так і зробив, паралельно готуючи сніданок старшому. Я тим часом перемістилася на унітаз і відчула перші потуги. Раптово відійшла невелика кількість вод. Я рукою постійно перевіряла чи нема часом ще голівки. При цьому постійно уважно до себе дослухалася в період потуг. Відповідно тужитись починала лиш тоді, коли відчувала початок потуги, а як тільки вона закінчувалась, я теж припиняла тужитись. Після другої потуги я таки відчула під рукою голівку. Тоді вирішила, що треба з унітазу вставати. А оскільки особливого вибору місця не було, то я стала в ванній кімнаті на підлогу на коліна й відвела одну ногу в бік. Наступна потуга - народилася голова. Саме в цей час до мене заглянув чоловік перевірити як там у мене справи! А я тим часом акуратно рукою підтримувала голівку дитини і думала як я маю зловити дитинку. Чоловік, побачивши цю "картину", присів біля мене і підставив свої руки. Тоді, як розповів він мені пізніше (я цього через живіт бачити не могла), наш хлопчик повернувся личком до мого стегна і, коли почало з'являтися плече, він самостійно ним зарухався з боку в бік, ніби вивільняючись, і відразу після цього опинився на руках в татуся. Ми почули його перший крик. Відразу відійшли решта вод. Чоловік, вигукнувши: "Це хлопчик! Хлочик!", - відразу передав його мені на руки і я приклала його до грудей. Тим часом він приніс шапочку, шкарпетки і пеленки, щоб одягнути нашого хлопчика. Прикрив мене рушниками і пішов до старшого сина, який і досі сидів на кухні (як ми його і просили). Сказав, що у нього народився братик, і привів до мене в ванну знайомитися з ним. Син був збентежений, але при цьому всьому сказав, що братик у нього маленький і гарненький. То була 7:30 ранку! І лиш в цю хвилину ми почули дзвінок в двері - прибула бригада Швидкої!!! Коли вони побачили мене в ванній на підлозі з дитиною на руках, вони просто остовпіли! Їм залишилося перерізати пуповину і доправити мене в пологовий.
Я не планувала народжувати вдома. Хоча під час вагітності читала і тут на форумі інформацію і роздуми форумчанок про домашні пологи, а потім і досвід Даші, і в книжках інформацію про такі пологи в різних країнах. І розуміла, що домашні пологи - це цілком нормально, це психологічний комфорт і відсутність страху. А значить ускладнення за таких умов відсутні взагалі. Але перешкодою для таких пологів в нас є наша система, яка не дозволяє лікарям акушерам-гінекологам приймати пологи вдома. Саме тому я й планувала їхати в пологовий.
Сьогодні, згадуючи ці всі події, я можу впевнено сказати - Я ЩАСЛИВА, ЩО Я НАРОДИЛА СВОГО СИНА БЕЗ СТОРОННЬОГО ВТРУЧАННЯ!!! А ще Я ДЯКУЮ БОГУ, ЩО ВСЕ В МЕНЕ ВІДБУЛОСЯ ТАК УСПІШНО!!!
П.С. Прошу не сприймати мою історію народження сина як агітацію за домашні пологи. Я усвідомлюю, що це великий ризик, і зумисне я б на це не наважилася. Ці події дозволили мені зрозуміти важливість наявності вибору і того, що він дає. Саме тому тепер я кажу "ТАК" змінам системи кваліфікованої медичної допомоги при пологах в Україні.
і що сказали родичі коли прийшли
Для себе зрозуміла одне, воно для мене однозначне і беззаперечне, підходить практично всім: "
