Ми з чоловіком одружились, коли нам було по 19! Якось дивно вийшло, бо не так ми цього хотіли, як наші батьки. Його мама так хотіла внуків, що вже на весіллі тішилась, що скоро стане бабцьою. А нам тоді навіть подумати було страшно, що ми ще діти, можемо народити дитину! Так прожили 4 роки. За цей час закінчили універ, повлаштовувались на роботу, почали нарешті облаштовувати наше помешкання. Свекруха вже в лоба питала мене, чи в нас щось не виходить, чи ми просто не хочемо. Коли я сказала, що ми навіть ще не пробували, то вона страшенно розстроїлася і назвала нас лінивими :grin: А моя мама ходила за мною і казала, що я вже стара для того, щоб народжувати першу дитину! І це в 23 роки!!!
А потім в мене з'явилось якесь дивне відчуття - ніби чогось дуже важливого в моєму житті бракує. Сказала чоловікові, що хочу дитину. Перелякала його страшенно! Виявилось, що в нього таких відчуттів тоді ще зовсім не було. В розмовах про дітей, важливість і необхідність їх появи у кожній сім'ї ми провели рік! Чоловік нарешті здався і так у нас з'явився син. А потім одного ранку, коли малому було трохи більше як півроку, і він з запухшими від сну очима сидів на горшку і мило посміхався до нас, чоловік розчулено сказав: "Дивлюсь на нього, увляю собі як він виросте і знов хочу таку маленьку дитинку!" :-|
А на другу дитину, то вже більше чоловік мене вмовляв. Хоча ми обоє хотіли цього, але мене постійно стримувала матеріальна нестабільність нашої сім'ї, невпевненість в майбутньому... В такому напрямку ми дискутували декілька місяців, аж одного ранку вибігли ми в черговий раз на стадіон, а я на другому колі відчуваю, що страшенно втомилася, аж дихати не можу. І це при тому, що нормою для мене було 15 кругів (1,5 км). Почала філонити декілька днів, а потім відчула, що почали груди боліти. Так зародились підозри про вагітність, які на нашу невимовну радість підтвердились. :family:
,не просто шок,а таке відчуття що треба кудись бігти,але не знала куди.На облік свідомо не ставала до 20 тижнів.Правда коли взнала про вагітність, то здала всі ТОРЧ інфекції і сходила на УЗД.Шей батьки лякали-самі живете,нема кому помогти,грошей не хватає....але головне нікого не слухати і робити так як вважаєш за потрібне.це ж моє життя і я повинна вирішувати, яким воно буде-важким від того що справді важко з двома маленькими дітками(особливо на початку),чи з тягарем в серці через свою байдужість та страх.
!!! Досі всі рідні жартують, що Олюся з моря приїхала і водичку дуже любить, жабеня маленьке! А от тепер плануємо друге дитятко! І вже якось трохи важче наважитись. Ні, не труднощі відлякують чи відповідальність за двох, а ті всі торч інфекції. А раптом захворію... про вбивство (переривання вагітності) мови не може бути. За першою дитинкою навіть не знала про це все і не задумувалася. Під-час вагітності відмовилася від всяких тих аналізів,(вони і так не достовірні) бо знала, що все-одно буду народжувати, щоби там не сталося! А от зараз дуже "мудра" передбачлива стала. Краснухою не хворіла, боюся щоб доця не принесла з садочку, (не щеплена) і всяких таких переживань багацько... 
