У Біблії є багато приписів. Щоб їх краще зрозуміти існує певне їх тлумачення. По-перше вони діляться на Божий Закон (вічні і незмінні закони) та церковні закони, які почали діяти від моменту Зіслання св. Духа (день народження Церкви).
1. Божий закон
Божий Закон поділяється на: природний і позитивний.
Природний закон - це найзагальніші накази, для пізнання яких не треба великих зусиль і які всі люди знають. Приклад: роби добро, уникай зла, Бога треба любити. Це ті накази, які легко виводяться з перших, тобто всі накази, які виходять з декалогу (десять заповідей Божих). Також ті накази, до яких доходимо довгим роздумуванням. Приклад: знайдені речі треба віддати, хабарництво є заборонене. Кожна людина знає найзагальніші "природні" накази. Інші можна не знати деякий час, але людина з часом обв"язково мусить до них дійти. Наприклад: люди часом не знають, що внутрішні акти, такі як нечисті бажання, бажання вкрасти або вбити - є гріхом. Можуть не знати, що деякі зовнішні акти є злі. Приклад: лихва, вкрасти й дати бідним, фальшиво присягати, щоб комусь допомогти.
Божий закон є незмінний для всіх людей, обставин і часів.
Зміна певного закону може бути внутрішня й зовнішня. Внутрішня є тоді, коли закон сам від себе змінюється, або коли один закон змінюється в другий. Зовнішня зміна є тоді, коли якась зовнішня влада, Божа чи людська, змінює закон. Природний закон внутрішньо не може змінитися. Якщо якийсь закон стає шкідливим, то він тим самим перестає зобов'язувати. Такого випадку в природному законі не буває, бо він опирається на Божій природі. Божа природа є незмінна, тому й закон, який опирається на ній не може змінитися. Отже, внутрішньо природний закон змінитися не може. Не може він змінитися і зовнішньо. Ні Господь Бог, ні Церква не можуть його змінити. Церкві належиться право інтерпретувати природний закон. Звільнення від закону у властивому значенні не допускається. Наприклад немає шлюбу між братом та сестрою, немає права на вбивство, т.п.
Позитивний закон
Позитивний закон — це точніше пояснення природного закону. Це той закон, який Бог надає добровільно й проголошує якимось безпосереднім актом. Цей закон можна пізнати лише з об'явлення. Його мета — це надприродна ціль людини. Він поділяється на: закон Старого Завіту (Мойсеїв) і закон Нового Завіту (Євангельський Закон). Старий Завіт — це первісний Мойсеїв закон, він зобов'язував тільки юдеїв і лише до зіслання Св. Духа. У свою чергу він обіймає приписи суддів, обряду та моралі. Моральні приписи зобов'язують нас і тепер (це фактично закони Божого права - незмінні). Ісус Христос дав нам Новий Завіт — Євангельський, який також називається надприродним, тому що походить від Бога, автора надприродного порядку, мета якого — провадити до надприродної цілі.
Євангельський закон містить у собі потрійні приписи, а саме:
а) теологічні — вони відносяться до надприродних чеснот (віра, надія, любов);
б) моральні, що містяться в декалозі;
в) сакраментальні, які відносяться до всіх Св. Тайн.
Євангельський закон зобов'язує силою природного й позитивного законів. Однак, хто його переступає, не поповнює двох гріхів, і християни грішать тяжче, ніж невірні, коли порушують приписи цього закону. В Євангельському законі немає суддівських приписів, такі приписи має право видавати Церква. Церква має право зв'язувати та розв'язувати. Євангельський закон містить у собі також Євангельські ради.
Євангельський закон (Євангеліє ІСХС) зобов'язує всіх людей, всіх часів і всюди:
а) всіх людей, тому що всі люди мають спастися, а цей закон має на меті спасіння всіх людей;
б) всіх часів, отже він є постійний, бо вже іншого закону не буде, так як об'явлення скінчене і нового об'явлення не буде;
в) всюди, але не всіх однаково. Безпосередньо зобов'язує християн і посередньо, через хрещення, всіх інших. Без хрещення закон християнський не зобов'язує.
Одні твердять, що Новий Закон почав зобов'язувати від миті смерті Ісуса Христа, інші, що в день Зіслання Св. Духа. Можна прийняти одне й друге. В усякому разі почав загально зобов'язувати за часів Апостолів, а конкретно - зобов'язує тоді, коли хтось його пізнав.
Від Євангельського закону має право звільнити той, хто його видав. Автором Євангельського закону є Ісус Христос. Церква може лише оголосити й автентично пояснити Божий Євангельський закон, але не звільнити від нього.
Закон церковний
Церковний закон — це той, який походить від церковної влади. Церква як досконала спільнота, подібно як усі інші людські спільноти, для свого добра, порядку, дисципліни потребує законів, законодавчої влади, яка б такі закони видавала.
Церква має владу, яку навіть підтверджують слова Ісуса Христа: "І що ти зв'яжеш на землі, буде зв'язане на небі; і те, що ти розв'яжеш на землі, буде розв'язане на небі" (Мт. 6,19).
Щоб хтось міг видавати закон, мусить мати юрисдикцію і компетенцію. Юрисдикція, в широкому значенні слова, — це право управляти підданими. Компетенція — це уповноваження з огляду на досвід виконувати юрисдикцію. У стислому значенні юрисдикція — це влада над тим чим можна розпоряджатися. Вона поділяється на церковну й цивільну. З цього приводу говорить Кодекс Канонів Східних Церков:Влада управління поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Законодавча влада повинна виконуватися у спосіб, приписаний правом, а та, яку має церковний законодавець, нижчий від найвищої влади, не може бути правосильно делегована, хіба що загальне право застерігає щось інше; нижчий законодавець не може правосильно видати закону суперечного з вищим правом. Судова влада, яку мають судді або судові колегії, повинна виконуватись у спосіб, приписаний правом, і не може бути правосильно делегована, хіба що йдеться про виготовлення підготовчих актів якогось декрету або вироку (Канон 985 §§1,2,3).
У Церкві видавати закони можуть ієрархи. Ієрархами є, крім Римського Архієрея, передусім Патріарх, Верховний Архієпископ, Митрополит, які очолюють якусь Церкву свого права, а також ті, які, згідно з приписами права, тимчасово стають їхніми наступниками в управлінні. Крім ієрархів закони видають Собори: Вселенські; Собори поодиноких церков; Собори даної нації під проводом примаса, патріарха;Собори провінціальні під проводом митрополита;Собори єпархіальні під проводом єпископа.
Читаючи Біблію, потрібно розуміти, що є приписи Божого права та церковного права.
Щодо кров'янки... Дієтичні приписи Старого Завіту були дані євреям Старого Завіту... це ясно.
Дієтичні приписи у Новому Завіті були дані апостолами і тим вірним, які жили тоді. Це були приписи церковного закону, не Божого (незмінного) Закону.
На сьогоднішній день Церква подає інші церковні приписи щодо нашої дієти. Вже Церква не наголошує що не можна їсти м'яса від задушених тварин і нічого не говорить щодо крові. Не має церковної заборони щодо кров'янки.
ПС... Обов'язок та відповідальність Церкви - нас запровадити до неба. Обов'язок вірних - слухатись Церкви.
