От мені, в принципі, подобається, як в фільмах західних- чуть якесь погане самопочуття душевне, зразу до психолога (чи кого там).
В нас або до подруг (але це чревато тим, що ще хтось взнає про твої проблеми), або на сповідь (але зачасту на звичайній сповіді так про все не поговориш з священником), або.....тримаєш все в собі....А воно потім яяяяк рвоне....
Можна помагати сам собі, але так хочеться деколи комусь просто виговоритись, і ти впевнена, що тобі стане легше, а от нема кому. (хіба щоденнику)
Хоча, до психолога чи до психіатра все ж не пішла б....Не знаю, чому. Хіба би була дійсно якась проблема, яка не давала б мені жити (голоси, страшні сни, ще щось...якісь припадки...ттт....), і то, мені здається, ця вся ситуація мене б дуже веселила, і , напевне, психолог би направив мене до психіатра....)))))чи хто там посерйозніше...)))) :ugeek: