mala-karta написав:дівчата, а якби ви взнали, що якась ваша знайома зробила аборт?
як би ви до цього віднеслися?
змінилось би ваше відношення до тієї людини?
---Якщо б мені про це моя знайома розповіла я б зрозуміла що вона про це хоче поговорити, така собі психотерапія дома. Коли болить душа людині часто хочеться поділитись, оправдати себе, пожалітись. Я б слухала і мовчала, поки говорить вона. Думаю це було б довго. Сльози і біль.
---Віднеслась б спокійно- болюче.Не рвала б волося на голові і не кричала б. Порекомендувала їй однозначно б церкву, священика і молитовник.
---Судити- не судила б, але обовязково б спитала що смогло б завадити це зробити? Подумала де тоді була я і чому в цей час з нею не спілкувалась. І так як маю таких пацієнток, то знаю що післяабортний с-м то страшна річ і провина поїдає людину потрохи, тому занотувала б собі що повинна телефонувати їй щомісяця і питати як справи.
Колись коли я була студенткою і нещодавно була поруч в реєстратурі на Суворова з жінкою одною а потім другою які ішли на аборт. Ця система працює просто: приходить жінка і я каже: Я хочу на аборт. -добре. Ідіть здавайте кров з пальця.
Як просто все зробити :gore:
Я підійшла. Зразу скажу рот відкривається важко, щось тримає тебе на твоєму місці і проноситься багато думок- це її вибір і т.і. Ти не знаєш її, її житття і т.і.....Я то знаю яка це сила працює........................
Коли перший раз надумала підійти- жінки вже не було.
Прийшла додому і розказую чоловіку. А він на мене так сумно подивився і каже: Як би кошенят чи кішку яка має родити топили і ти б бачила, ти б підійшла швидше, ти б зрухалась бігом, ти б шукала як помогти? Він знає що мене чіпляє.
Другий раз така ж ситуація. Скажу вам там в реєстратурі вони щогодини.
Заставила себе. Підійшла. Порекомендувала ходити в нашу школу, дала нашу шкільну з дітками візитку. Памятаю ці пусті очі. -В мене вже є діти- сказала мені. Це не ваша справа. Вона була трохи старша(десь 40).- Прийдіть до нас, кажу.
Не почула. Може я погано говорила. Але це секунди. Коли я повернулась - її вже не було. Можу тішити себе що пішла подумати. Але в це не вірю. Зло не дає їм чути. І в наших силах треба старатись помогти їм до,як правило в них немає ніякої підтримки. Але знаєте скільки працюю, ще ніхто мене не спитав чи це робити чи ні.
Приходять потім.