Не можу не похвалитись нашими успіхами. Певно основу ми заклали тим, що ходили з татусем до лора(чоловіку на ніс операцію робили). Перед тим походом, я мусіла запевнити, що то ми йдемо татуся лікувати, його ні, бо він здоровий. Плюс говорила багато, так і домовились до ортопеда приватного піти. На правду в мене руки тряслись, так переживала, а малий хоч би що, навіть з жартів лікаря сміявся. Наступною була масажистка, теж відходили 5 днів прекрасно, ні краплинки спротиву. Ну і в завершення, запросили нас на прививку в поліклініку. Тут вже навіть чоловік запереживав, казав може не йти робити, бо спека і т.п. Я малого так і спокійно готувала, що то до лікарки по довідки підемо, і укольчик-комарик зробить, так як ми грались в лікарню. В результаті, зайшов до педіатра, дав послухатись, Ааа, Еее сказати, пішли прискоком в привовочний, хотіли його відволікти, щоб на щось дивився, а він таки втупився в попусик і як шприц впихають і навіть не скривився, так ніби нічого не відчув. Коротше, ми самі з чоловіком в приємному шоці
Перші сім років дитину потрібно любити, другі сім років треба її виховувати, треті сім років - бути їй найкращим другом, а потім відпустити її і молитися, щоб у неї все було добре...
TYulia » 24 липня 2015, 22:07 
