Радмила » 21 червня 2015, 14:34
Я працюю з особливими дітками . І зараз от так прочитавши попередні статті, хочу сказати про їх батьків. Як би вони не тримались, не посміхаличь, а це таки дуже тяжкий хрест. І ще де яка дитинка. що є шанс її витягнути, то одно - батьки мають надію на краще. А є такі діти, що їх існування завжди буде особливим.
Ходить до мене дитинка вже 1.5 роки майже - епілепсія. Загострились судоми. Судоми - вбивають мозок. ВІдкат більше ніж на рік у розвитку назад. Рік роботи втрачено. А для мами як це складно. Це сизифова праця. Вона так тяжко котила той камінь на гору, і знову він скотився. І знов треба починати спочатку. Руки опускаються у неї.
Мене питають батьки часто - така тяжка праця, а Ви такі спокійні, як Ви витримуєте? Як я витримую? Та як вони витримують?! Я годину, 2. 3 .. попрацювала і все. Пішла додому. І спокій, а вони ж живуть з цим щогодини і вдень, і вночі. Як вони витримують? Як оте скиглення, плачі, крики, сміх, агресію, надмірні обійми, поцілунки з кусанням. Оті стимуляції. одним звуком цілий день? Як вони це все витримуєте? А ще ж треба нагодувати, покласти спати, одягнути. А знаєте, як то одягнути, коли дитина не хоче вдягатись? Коли сама не вдягається? Це коли їй 2 роки, то одне. а коли 7 і вона вже важить -надцять кілограм, і вдягатись вона не хоче? а тут треба йти, а вона вириває одяг і істерить, і їй не поясниш, що таки все рівно треба одягатись? А ще позайматись, повозити на заняття, а наш громадський транспорт - це ще те задоволення - чого воно пищить, кричить, галасує ходить, бігає, крутиться. Все є кому сказати, які невиховані діти, і як з ними не справляються батьки. Які такі вони сякі перетакі, виробили посвідчення інваліда, щоб за квиток в тролейбуусі не платити! А ще черга магазин, спробуй скупитись, як дитина от така, черга поліклініка, ніхто не пропустить, ну і що що інвалід, я тут вже годину стою, а Ви хочете без черги, ну то що що чекати не може, а моя дитина теж не може. Ну і справді кому яке діло, що дитина інвалід, і вистояти з нею в черзі. це ще те випробування. А гроші. Боже ж ти мій скільки треба грошей, на ліки, реабілітацію.....
Як вони справляються? Де беруть стільки сил? А скільки ж тих сил. В мене є мама однієї дуже тяжкої дитини, то вже на такій межі виснаження за стільки років, що двічі на місяць хворіє з температурою 40. Фізично вже виснажена. А це вже до кінця життя вона відповідає за ту дитину.
І вони ще находять сили посміхатись, знаходити якісь позитивні моменти, тішитись маніпусіньким успіхам тієї дитини.
Життя таких батьків і дітей насправді складне. І в суспільстві нашому ще більше складне. Так сталось, що в них особлива дитина. Ніхто в тому не винен, так просто сталось. Вони потребують нашої підтримки і розуміння.
Щастя є