Моя Мартуся (3,9) зараз фанатіє від Незнайка. Ми купили 'Незнайко і друзі', то вже прочитали її двічі під ряд. Хотіла ще докупити 'Н. в Сонячному місті' та 'Н. на Місяці', але щось ціна кусається. Знайшли поки в бібліотеці продовження, вже написанк внуком автора 'Острів Незнайка', то читаємо зараз.
Але, чесно кажучи, я рідко задоволена пкрекладом на українську. Чогось українські оригінальні твори читаються легко, але от ті, що перекладені на укр. з іншої мови, досить часто містять просто шалену кількість незнайомих мені слів, то що казати про дитину, якщо це дитяча книжка. Або моде то я така недалека, часом таке враження...
Ои наприклад, я раніше писала про сім частин про сім'ю з вісьмома дітьми норвезької письменниці Анне Кат. Вестлі. Спочатку я прочитала всі частини російською, просто для себе. То читалося дуже легко і просто, як власне і має читатись дитяча література. Не пригадую жодного незнайомого мені слова, хоч російська мені ж ніби як і не рідна. І от захотіла почитати цю серію з дитиною, купила вже декілька частин, але читається дуже туго, бо доводиться переробляти на ходу купу всього, незнайомих слів часом по три на сторінку. Не знаю, як у норвезькому оригіналі, але бабуся в укр. перекладі розмовляє дуже смішним сільським діалектом, а в російському того немає, вона говорить нормально як всі. І воно так ніби прикольно, як вона розмовляє, але насправді читати дуже важко, я сама не все розумію з того. І знову ж таки, то ж дитяча книжка. Таке враження, що українські перекладачі при перекладі дуже хочуть повимахуватись, обравши самі рідко вживані або якісь дуже специфічні слова, в той час як в оригіналі все написано досить по-простому.
А в другій книзі про транспорт, то там певно навпаки більше професій жінки отримали: сержант Рудохвостик (вона), пані мишка (їздить на евакуаторі і ремонтує машини), фермерки, мама свинка на рівні з татусем веде машину і взагалі описана ніби вона толковіша за нього.