Емоційне вигорання

[Ulkanet]

процитую твій допис, але не в обіду тобі, а просто щоб відповісти на питання, ок??

І говорити про те, що колись такого не було, а тепер є, то також не варто! Ми там знаємо як колись було. Про такі речі не говорили мені здається.

а чого незнаємо, як було колись??? що з мамою ніхто не розмовляє??? в тьоткою? сестрою рідною чи ен-рідною? чи не було сестри/тьотки/сусідки які мали діти? чи в свої 10-15 років ми не бачили жодної сімї з дітьми?
тоді може і не говорили, а тепер що заважає поговорити на такі теми?? і таки дізнатися чи було чи не було?
але не треба то вганяти в норму.

Колись жили переважно всі на купу і з дітьми няньчитись було кому. Тепер мама закриється зі слабими дітьми в чотирьох стінах - от дах і зносить :(

ну а хто заважає тіпи жити до мами чи свекрухи??? буде веселіше, і дітей буде кому бавити, і час на себе зявиться і діти не будуть маму мордувати, бо буде ще баба, а може і дідо в бонус

[taranjka]

про те, чи було - моя мама вийшла з декрету коли мені було 2 місяці, і коли було сестрі 1 місяць - теж пішла. казала їй було важко і потрібно більше спілкування. я знаю, що їй було важко, а ще важче було бо жили з свекрухою.
не думаю, що адекватно порівнювати сьогодення з "колись" - світ настільки змінився, змінилися і положення жінки і статус дітей, та навіть причини "чого родити дітей"

[taranjka]

я за те, щоб не ідеалізувати материнство і говорити про труднощі і радощі. але отак писати про дитину, ніби вона основна проблема і кара, спеціально знущається з мами і годинами кричить, щоб її довести до точки Х. і при цьому авторка почуває себе досить авторитетно, дає поради і стверджує, що це нормально і що ВСІХ так - рано чи пізно накриє

[Dribchuk]

Ulkanet Уляна, колись те все було, і купу дітей жінки потопили, подусили, тільки не було в них фейсбуку щоб написати то в статусі. Колись жінку яка страждала від післяпологової депресії, чи іншої депресії вважали одержимою дияволом, закривали в кімнатах, віддавали в спеціальні пансіонати і т.д. Про це є купа згадок в класичній літературі для прикладу. Кому цікаво можете прочитати книжку Шарлотти Перкінс "Жовті Шпалери", це вся книжка присвячена цій темі.
Мені здається ми щасливі жити в час де з такими прорблемами лікують, підтримують, а не спалюють в кострі.

[nelly]

Прочитала цю статтю яку автор УВАГА розмістила на сайті Православие и мир Ежедневное интернет-издание о том, как быть православным сегодня,
цікаво як модератори допускають таке публікувати.
Друге: менше ніж місяць перед тим ця сама авторка на цьому ж сайті опублікувала досить таку дітолюбиву статтю Каминг-аут карьеристки, про те як вона вирішила стати багатодітною матірю, тому що діти сенс життя.
Просто автор вміє файно все писати, по професійному так що Мозг вивертався навиворіт...
А якщо по ділу: замітила за собою, що чим більше хочу втікти в інтернет від своєї битовухи, тим більше починаю злитися на дітей, чоловіка, себе і тим більше нічого путнього там не взнаю просто якось час той проходить. В основному стараюся комп включити лиш ввечері на годину щоб глянути Фб, форум і т.д.
Самовигорання ми самі собі робимо і є воно у ВСІХ. Просто чи вміємо і хочемо з нього виходити, а чи не простіше гундосити тему ЯКЕ ЖИТТЯ ПОГАНЕ СЬОГОДНІ..
Бажаю кожній з нас стійкої психіки і ХАЙ Самовигорання нападе на ТИХ хто нас не любить

[taranjka]

Прочитала цю статтю яку автор УВАГА розмістила на сайті Православие и мир Ежедневное интернет-издание о том, как быть православным сегодня,

ага, там в коментах радять лікуватися молитвами, а інші кажуть шо й вони не помагають

[Тиха]

Так, статтю дуже неприємно читати.. Мені здається, придумана. Єдине, що з неї можна взяти корисного виснаженій мамі - це те, що і в інших бувають негативні емоції до дитини. Колись одна мамочка 1,5річної дитини пошепки мені призналась: "я на неї була така зла!" Для неї відчувати злість до дитини було неприпустимим, вона з трудом собі в цьому призналась і це її страшенно злякало. І мені здається, в цьому є велика проблема багатьох - ми собі уявляли, що дитина - це радість, сміх, тепло і ніжність, і що любов материнська безумовна, а отже почуття завжди на мажорі. А тут в один момент виявляється, що оце чудо може бути справжнім монстриком, і якщо мама весь час знаходиться з дитиною, в якої важкий період, природніми є злість, роздратування на дитину. І найперший крок виходу з цієї ситуації, як на мене, признатись собі - моя дитина викликає у мене роздратування. Не через те, що вона погана, а через те, що я змучилась. І подумати, як привести себе в норму.
І так, закидайте мене помідорами, але мені теж часом хочеться відпочити від своєї дитини. Просто побути без неї. Просто піти кудись без неї. Мені здавалось, що цю втому відчувають всі, хто з ранку до вечора з дитиною самі. А виходить, що то я така емоційно слабка.

[Nymydora]

Сіла ото понити на форумі, шукала тему - чи в мемуарах, чи в допологовій депресії - а тут і тема знайшлася. )))
Статтю я теж читала і теж здивувалася, що вона висить не десь там на ледібіз чи ще чомусь такому, а на православному кагбе ресурсі.
Або в мене вже теж дах трохи з'їхав, або нєрвішкі зашкалюють, але вона мені не здалася аж такою страшною. Дитиною до дивану я не кидаю і ніколи так не трясла, щоб до струсу мозку, слава Богу. Але в мене так буває, наприклад, що хочеться десь всіх дітей пороздавати по бабках і навіть про них не думати. І чим більше мені цього хочеться, тим більші коники мої радості мені викидають. І тут починаються піддупники, крики і всяке таке різне кольорове.
Оце в мене сьогодні такий день. Від життя хочеться тільки одного - залізти під ковдру і щоб за мене на тиждень всі забули. Ан-нєт: та ходить за штанку тримається і на руки проситься, тому давай іграшки на ялинку робити, то б'ються, то сваряться. В хаті бардак, чоловік голодний, обідали в шотсій вечора. І як уявлю собі, що єщьо нє вєчєр, хочеться вити і на люстру лізти. Віддала старшого мамі - і не хочу йти забирати. Менша спить, ніби встала - а я не хочу навіть в ту кімнату глянути.
А ви кажете...

[taranjka]

Втома від дітей і побутових справ є напевне в всіх. Принаймні в мене буває, а якщо паралельно ще щось не приємне відбувається, то накриває з головою а побути без дітей побути це нормальне бажання, а не ознака емоційного вигорання. Я лишаю дітів мУжу і роблю те, що б мені хотілося - бажано кудись вийти. Але мене ніколи не мучила совість, що мені хочеться побути без дітей
Стаття вразила саме грубістю, з якою та мама говорить про дитину. Але я бачу, що кожен по різному її сприймає

[erinaceus]

Тиха Nymydora Аналогічно І чим раз, тим більше хочеться побути самій. І якщо на початку коли дитинка була маленька, то просто давалася взнаки фізична втома, яка минала, якщо добре виспатись і відпочити, то тепер це емоційна виснаженість. І оті постійні крики, плачі і істерики по сто раз на день реально виводять з себе Може то вік такий (хоча я не дуже в це вірю, бо як показує практика з часом стає лиш гірше, а не краще), а може просто два з половиною роки нелегких мамських буднів наклали свій відбиток на мою "нестабільну" психіку