Була в мене недавно ціла хвиля сучасної української літератури. Спочатку була
Софія Андрухович "Фелікс. Австрія". Відразу зізнаюсь, що була налаштована упереджено, бо колись читала її "Сьомгу", і зробила для себе висновок, що в даному випадку природа на дітях таки відпочила. Але дуже вже книжку хвалила моя мама, вже цього Фелікса, казала, що дуже цікаво і гарно написано, і вирішила таки почитати. І книжка мене таки захопила і я свою думку про Софію Андрухович таки змінила. Дія роману відбувається в місті Станіславі (теперішньому Івано-Франківську) десь наприкінці 19 або на початку 20 ст. Головними героїнями є служниця та її господиня, які разом виросли і хоч не терплять одна одну та все ж не можуть одна без одної жити. Паралельно зачіпаються інші теми та інші складні стосунки. Дуже красива мова, надзвичайно багато слів та термінів діалектних галицьких та німецьких запозичень, таке враження, ніби справді писала людина з тої епохи. Також цікавий момент, що оповідачем є одна з героїнь і спочатку все подається її очима, але до кінця розумієш, що все це було всього лиш суб"єктивним баченням однієї людини, насправді все ж трохи не так.
Потім я взялась за іншу авторку, до якої була теж дуже упереджено налаштована.
Надійка Гербіш. Дуже вже багато наслухалась про її Теплі історії до кави а потім ще й до шоколаду. І так буває, що наперед знаєш, що то читання уваги не варте, але ж не маєш права про це говорити, поки сам не читав. А раптом ти помиляєшся? Так от тут ні. Я спромоглась прочитати по кілька історій з однієї та іншої збірок, таке враження, ніби писала школярка. І мова бідна, і виклад думок такий дуже простесенький - читаєш, і не отримуєш нічого. Такі історії могли би хіба бути надруковані десь в жіночому журналі, але видавати окремою книгою - ці історії до такого не дотягують. Тепер вже маю право так казати
А тоді ще був
Любко Дереш і "Голова Якова". І трошки сподобалось, але не скажу, що аж дуже в захваті. Але десь читала, що 3/4 роману автор перед виданням викинув і тим самим спростив його, зробивши більш доступним для масового читача. Воно десь і відчувається. Бо тільки починається якась цікава думка, як вже закінчилась. По суті лишився голий сюжет, а мало би бути ще наповнення з відступами і роздумами. Але читати можна. Як на мене, твір про пошуки щастя, але кожен шукає його по-своєму. На декілька місяців в одному будинку опиняються абсолютно різні люди, одні пиячать цілу ніч, інші медитують, але кожен в принципі шукає того самого - свій шлях в житті і особисте щастя.
Milichka » 16 березня 2015, 16:00 
Десь так само в багатьох моментах вималювала я для себе уявлення про життя після смерті. Але ж, думаю, не може вже це бути правдою, якщо про це книгу написали 
