Не хочу! Не буду!

[TYulia]

Щось зараз з малим не можу собі дати раду, все через "нє". Але то я вам не на нього а на себе хочу пожалітися. Я тепер так зриваюсь, кричу на синочка, потім прошу вибачення, але наступний якись каприз чи витівка знову виводять мене з себе, знову вибачаюсь. Кажу собі і йому що більше не буду, плачу через те що чого я себе не можу стримати і т.д. Не хватає того ентузіазму передбачити якись його каприз, чи придумати щось аби його вдіти чи ще щось. Деколи вже хочеться щоб просто зробив те що я кажу, але все через нє

[Новенька]

І в нас зараз все через "ні". "Підеш на качелі?"- "ні", "ну то не йдемо", а вона каже "йдем". "Будеш їсти?" - "ні", "то не їмо", а потім "ам". "Будем іти на двір" - "ні", а потім "ідем". Часом просто на то не реагую, а часом - прошу, а деколи наполягаю. Тішить мене, що то проходяще

[erinaceus]

TYulia Та ніхто не залізний. Деколи просто не витримуєш... Я думаю, то у всіх мамів стається. Цікаво, як би психологи прокоментували таку відмову від всього

[Marichka]

Юля,чоловік попив вітаміни з магнезієм-за тиждень відразу нерви заспокоїлись,голова перестала боліт.Каже,що помагає,щоб не нервуватись

[ІРЦЯ]

В Вас через "нє",а в мене "Я сказав!" і то таким командірским голосом на всю вулицю,щоб хто з прохожих за перший раз не почув то другий почує точно.
Від ранку і до вечора
Мені теж нерви деколи здають , потім як емоціі вщухають розумію що роблю не правильно.

П'ятий рік в декреті таки дає за себе знати

[Параїл Юля]

І в мене часом здають нерви. Саме важче те, що тут не має нікого з ким могла б залишити малого, а чоловік постійно на роботі. Тому не можу нікуди піти без нього. Ми кругом разом: і по магазинах, і на ринок і по всіх своїх справах. А так інколи хочеться просто кудись піти з дівчатами на піцу чи каву.

[zhuchka]

TYlia, у вас напевно криза трьох років... Ми вже це пройшли, і ви пройдете, просто дитина таким "ні" демонструє, що вона вже виділяє себе як окрема особистість і таким чином встановлює межі.

[TYulia]

дякую дівчатка! як завжди помогли! вже легше стало. Теж тішу себе, що то пройде. Не знаю, може будете сміятись але деколи, коли отакий якись важкий період то згадую слова Іванни з Школи материнства "Якщо вже так важко, що здається не витримаєте, то знайте, що скоро кінець" То було про пологи сказано, але мені щось і так в житті це помагає

[erinaceus]

І в нас вже давніше така ситуація Вже мене то так дістало, сил нема. Будь-яка репліка з мого боку (йти їсти, спати, в садочок, гуляти, митись, виключати мультики і т.д.) супроводжується синовими протестами, сльозами і криками. Тобто те, що він не хоче робити (а хоче він робити лиш те, що йому цікаво на цей момент), обов'язково треба голосно опротестувати. Вистачає тих криків рівно на 5хв, потім стишується, але мені за тих 5хв так мозги виносить І якби то раз чи два, то можна терпіти. Але ж то -надцять разів на день і так щодня. І хоча я якось намагаюсь попередити ті ситуації і моменти, які в нього викличуть таку гостру реакцію, але ж все одно є речі, які треба робити. Ну і у вакуумі він не буде жити постійно, ніхто з чужих не буде так панькатись.
А найгірше, в мене в голові вже очікування того крику Якийсь постійний стрес, бо ще навіть не сказавши, що мені треба, я вже знаю, що через 5 секунд будуть сльози і гнів.
Що ж то робити...

[vikilandi]

Оля, треба йому братики-сестрички.
У мене з іжею такого немає. Не хоче їсти - не їсть, але окремо від усіх потім не годую. Бувало й таке, що голодний спати лягав, зате вранці найперше, що просив, це поїсти. Але такі ситуації у нас були вже давно і тільки зі старшим. Молодші діти не такі вимогливі. Може через те, що вони менші, а може й через те, що дівчатка, з ними , дійсно, легше. Я не потикаю. За істерики можу покарати. Наприклад, не піде до друзів, або друзям скажу, що до Йосифа не можна. Мультики, планшет можуть потрапити під заборону. Останнє з найдієвішого, це зобовязати прибрати у своїй кімнаті і скласти лего (якого ну дуже вже багато розвелось), поки що лише погрожувала конфіскувати це лего, але навіть погрози тепер дієві.
І мій досвід мені підказує, що коли дитина одна, її набагато важче виховувати. Але не можу з впевненністю сказати, хто більше змінюється мама чи діти, коли сімя стає більшою. Я тепер дивлюсь на наймолодшу, і точно знаю, що їй найбільше пощастило. Вона більше спілкується з братиком-сестричкою, ніж з мамою. І мені легше на голову, бо дитя уміє бавитись без мами.