Сьогодні третій день, тьху-тьху, все поки нормально - хоче зранку йти, з радістю встає, можна сказати, аж біжить туди, і мене тягне 
Поки залишаю на 2-3 години, приходжу - грається, їй там подобається, навіть забавляє тих, хто плаче ))) Їй вдома нудно, вона в мене якась не домашня, чи що, короч, дитя колективу 
Сусідка ж наша, на місяць молодша - навпаки плаче за бабусею, хоче додому, важче адаптація проходить, бо вона одна дитина в сім'ї, її без перебільшень розбалуали до неможливості, не хоче ні з ким ділитись, гратись, має бути так, як вона сказала, ще й кричить на домашніх, а вони навіть не заперечують, і не дай Бог не виконати черговий каприз "принцеси", ше й тішаться, шо вона керує
. Дитина звикла, що бабуся і дідусь завжди стоять і трусяться над нею, а тут такого нема, вихователі всім увагу приділяють, а вона хоче, щоб тільки їй.. Одним словом, я вважаю, що родичі самі винні, а тепер плачуть, що вони раніше її в садік не віддали, хоча, думаю, це мало би що змінило 
Єдине, за що я переживаю - от зараз все добре, моя хоче йти в садок, прагне спілкуання з тими дітками, для неї там все нове, не таке, як вдома.. А якщо і то з часом набридне? Розкусить, що до чого, і набридне кожного ранку вставати, набриднуть одні і ті ж іграшки, заняття? За це переживаю..
не дають ніякого папірця, документу що підтверджує що дійсно ходили в садочок. а за навчання в старших групах...то взагалі умора вони нічого не вчили дітей бо казали що в школі інша програма і щоб дітей не переучувати то і так все замялося...але елементарне можна було робити і я вважаю що навіть Треба. Візьмуть навіть такого дурного не думай! 
Головне щоб ти займалася своєю дитиною, розвивала її всебічно і привчала що треба висідіти 40 хв уроку..ну повір не так все страшно як малює уява.
