Як ми говоримо з дитиною

[TanenRom]

ааа Nelya, я також так люблю малій щось пояснювати коли вона їсть груди, ротик зайнятий але оце угукання - я млію від нього :-|

[Natalinda]

Але мала всіх ходе і каже що тато і мама через неї не живуть разом. Цікаво хто їй таке в голову вбив.

Нажіль того дітям в голову вбивати не треба, вони в переважній більшості відчувають себе винними ТОму якшо батьки більш-менш розумні то повинні приділити максимум уваги дитині шоб вона того не відчувала і знала шо не дивлячись на те що батьки не разом, а дитину все одно люблять....нажаль не всі так роблять і про це знають...

[krapk@]

РЕБЕНОК УЧИТСЯ ЖИТЬ У ЖИЗНИ

Если ребенка постоянно критиковать, он учится ненавидеть.

Если ребенок живет во вражде, он учится агрессивности.

Если ребенка высмеивают, он становится замкнутым.

Если ребенок растет в упреках, он учится жить с чувством вины.

Если ребенок растет в терпимости, он учится принимать других.

Если ребенка хвалят, он растет благодарным.

Если ребенка подбадривают, он учится верить в себя.

Если ребенка поддерживают, он начинает ценить себя.

Если ребенок растет в безопасности, он учится верить в людей.

Если ребенок растет в честности, он становится справедливым.

Если ребенок растет в понимании и любви, он учится находить любовь в этом мире.

[mari]

По темі

phpBB [video]

[mala-karta]

ось ще таке знайшла:

То, что мы говорим ребенку, имеет огромное значение! Необдуманные высказывания взрослых могут заложить в детское подсознание программу, которая мешает ребенку вырасти полноценной личностью.

Часто ли вам приходилось слышать в детстве «Горюшко ты мое», «Глаза бы мои тебя не видели», «За что мне такое наказание…», «Пора стать самостоятельным, что ты ведешь себя как маленький»? Не исключено, что вы таких слов и не припомните. Однако… бывает ведь так, что перед вами – важное дело, но вам хочется сделать что угодно другое (поесть, посмотреть телевизор, убрать комнату или вымыть посуду), только не заниматься поставленной перед собой задачей… В результате выполнение важного дела откладывается до критической точки и, чтобы сделать его, вам приходится совершать над собой форменное насилие.

| +

А может, вам легче сделать что угодно для других, но попросить за себя – язык не поворачивается? Вы с радостью покупаете близким подарки и балуете их вкусными обедами, но никак не найдете времени, чтобы сделать утреннюю зарядку или принять витамины?
Корень проблемы – вовсе не в особенностях характера. Скорее всего, он гораздо глубже: в детстве родители постоянно ставили вас в ситуацию, когда вы испытывали чувство вины за свой «эгоизм». Став взрослым, вы продолжаете испытывать то же чувство, но уже без посторонней помощи.

Почему же с нами происходит нечто подобное? Американские психологи пришли к выводу, что в такой форме во взрослом человеке живет зависимость от кого-то из родителей, который в свое время снабжал свое дитя кодовыми фразами-установками. В психологии это явление получило название «родительских директив», закладываемых в подсознание ребенка до шестилетнего возраста.
Занявшись исследованием родительских директив, специалисты выделили двенадцать основных, наиболее часто встречающихся скрытых установок. Их формулируют вполне конкретные слова и действия родителей. Невыполнение этих указаний влечет за собой чувство вины перед родителями, которое даже теперь, став взрослыми, мы не можем объяснить.
Со своей стороны, зная эти установки, мы можем попробовать избавить своих детей от давящего чувства собственного несовершенства.


Установка «Не живи»


Звучит очень страшно и даже противоестественно? А разве вы никогда не слышали, как родители (необязательно ваши) говорят в сердцах: «Глаза бы мои тебя не видели!», «Мне не нужен такой плохой мальчик» и даже «Господи, как ты мне надоел!» Некоторые «сдержанные» родители просто проводят с ребенком беседы на тему, как трудно воспитывать детей, сколько хлопот, тревог и лишений несет с собой родительская доля.
Скрытым смыслом этой установки является манипуляция ребенком при помощи внушения ему постоянного чувства вины перед родителями. В малыше (а через много лет и во взрослом) рождается уверенность в том, что он – вечный должник отца и матери.
Между тем, решение обзавестись ребенком принадлежит исключительно родителям. Если они не знали, что путь этот непрост и тернист, не стоит перекладывать на ребенка ответственность за свои заблуждения. А теперь попробуйте представить себе мысли и чувства ребенка, который слышит нечто подобное… Он вполне может сделать вывод, что для мамы или папы было бы лучше, если бы его не было на свете. На самоубийство ребенок, скорее всего, не пойдет. Но не стоит удивляться, если, сполна проникшись установкой «не живи», он в раннем детстве будет получать частые травмы, а позже найдет другой способ разрушить свое здоровье – алкоголизм, наркомания, обжорство…
Еще один вариант реакции на установку «не живи» - нарочито хулиганское поведение ребенка. Проще чувствовать себя виноватым за дело, нежели испытывать постоянное чувство вины неизвестно за что. Во взрослой жизни человек с крепко усвоенной установкой «не живи» будет чувствовать себя никчемным, считать, что его не за что любить и уважать. Возможно, он потратит жизнь, чтобы доказать собственную значимость. Но скорее всего так и будет жить с постоянным чувством «плохости» - даже если к этому нет никаких объективных причин.

Установка «Не будь ребенком»


Даже самым лучшим родителям редко удается избежать фраз: «Ну что ты как маленький!», «Пора стать взрослее», «Ты уже не ребенок, чтобы ныть из-за пустяков». Подсознательный посыл таков: быть ребенком – плохо, быть взрослым – хорошо.
Мы (по крайней мере, большинство) впитали в себя этот посыл. В результате боимся или не умеем общаться с детьми. Нам не о чем с ними говорить, нам легко учить и наставлять их, но бесконечно трудно разделять их интересы и жить их жизнью. Если вы испытываете чувство вины при желании побаловать себя или осуществить какое-либо ребяческое безумство, установка любой ценой не быть ребенком сидит в вашем сознании и отравляет вам жизнь. Поэтому постарайтесь не призывать своих детей «быть взрослыми» прежде, чем им исполнится хотя бы 8-10 лет.

Установка «Не расти»


Практика показывает, что многие родители с наслаждением внушают своим детям чувство собственной незаменимости. «Я никогда тебя не брошу!», «Я всегда помогу своей маленькой деточке»… Детское мышление может расшифровать эту заботу как: «Если я вырасту и стану самостоятельным, то лишусь самого главного в жизни – родительской поддержки».
Выросши, человек с такой директивой чувствует себя виноватым, позволив себе влюбиться. Это очень преданные дети, согласные жить с мамой и папой даже ценой отказа от создания собственной семьи. Если такой человек все же женится, семейная жизнь превращается для его избранника в кошмар. Часто, даже вступив в брак, так и не выросшие взрослые-дети отказываются жить раздельно с родителями, и уж во всяком случае не мыслят жизни без того, чтобы посвящать маму (папу) во все перипетии своих супружеских отношений.

Установка «Не думай»


Знакомо ли звучит: «Ты что, самая умная?», «Хватит рассуждать, делом занимайся», «Я старше, я лучше знаю, слушай меня – и все!» Действительно, взрослые лучше разбираются в жизни. У них больше опыта. Гораздо проще переложить решение всех вопросов на них. Тем более, что они сами этого хотят. Результат? Человек, получивший в раннем детстве такую установку, часто испытывает беспомощность и полное отсутствие идей при необходимости решить возникшую проблему. Нередко их преследуют мучительные головные боли, делающие сам процесс мышления невозможным. Они испытывают подсознательное недоверие к результатам своих размышлений, часто совершают необдуманные поступки, оставляющие чувство недоумения: «Как я мог такое совершить?»

Установка «Не чувствуй»


Вообще-то этот запрет можно разделить на две части – стыдно испытывать боль, дискомфорт и стыдно испытывать эмоции. Чаще всего под запретом оказываются эмоции гнева и страха: «Такой большой мальчик, а боишься маленькую рыбку!», «Как не стыдно плакать!», «Немедленно прекрати топать, чего ты раскричался!» Результат? Человек испытывает отрицательные эмоции, но не умеет их выпустить. Не может признать, что кто-то или что-то разозлило его. Копит негатив внутри, срывается на близких, ощущает себя «раздраженными в принципе».
Запрет испытывать неприятные физические ощущения тоже звучит очень знакомо: «Потерпи – пройдет», «Не сахарный – не растаешь»… Взрослые, усвоившие эту установку, часто страдают психосоматическими заболеваниями – аллергией, астмой, мигренями, необъяснимыми болями.

Установка «Не достигай успеха»


Те, кто получил в детстве эту установку, как правило, очень трудолюбивы и старательны. Но их по жизни точно преследует злой рок: в самый последний момент дело, в которое было вложено много сил, «лопается» по не зависящим от них причинам. Они не догадываются, что в провале виновато подсознание, не позволившее подстраховаться, помешавшее создать запасной вариант. Какие высказывания формируют установку «на провал»? Как ни странно, самые невинные: «Ты должен ценить наши труды, мы отказывали себе во всем, чтобы ты мог ходить на этот кружок, брать уроки английского, поступить в университет». В основе таких наставлений нередко лежит бессознательная зависть родителей к успеху ребенка, хотя осознанно они всего лишь хотят, чтобы дети достигли большего, чем они сами.

Установка «Не будь лидером»


Вам приходилось слышать: «Не высовывайся», «Будь как все», «Тебе что, больше всех нужно?» Родителей можно понять: они хотят уберечь свое дитя от чувства зависти и других негативных эмоций, которые яркая личность вызывает в посторонних людях. Но если в результате подросшие дети обречены по жизни ходить дома и на службе в вечных подчиненных… Есть и другое неприятное последствие – боящийся лидерства человек, даже достигнув каких-то высот, панически боится или просто не в состоянии взять на себя ответственность.

Установка «Не примыкай к другим»


Эту установку часто внушают родители, имеющие проблемы в общении с другими людьми. Они всячески подчеркивают, что их дитя – единственная радость жизни, единственный родной человек, единственный друг. В общении со своим «единственным» они всячески подчеркивают его исключительность, непохожесть на других, причем всегда в положительном смысле. Многие ведь слышали в детстве: «Ты ведь у меня не такой, как все». Результат? С ранних лет ребенок привыкает чувствовать себя отдельным существом. Он не сливается с коллективом, редко имеет близких друзей, хотя может иметь кучу поверхностных контактов. Со временем это начинает сильно мешать. А причины такого ощущения даже взрослый понять не может, ведь он делает то же, что и другие, и старается быть как все...

Установка «Не делай»


«Это опасно, я за тебя сделаю», «Оставь все мамочке, сам не справишься» - слыхали, небось? Если установка повторялась достаточно часто и усвоилась хорошо, человек испытывает мучительные трудности в начале каждого нового дела, даже хорошо знакомого — будь то сочинение романа, подготовка годового баланса или стирка белья. Этим людям мучительно не хватает времени, они никак не научатся планированию дел, они всегда не успевают и живут в режиме «дед-лайн», хотя на самом деле могли бы все делать вовремя.

Установка «Не желай»


«Хотеть не вредно!», «Опять тебе чего-то надо!», «Сколько же можно хотеть и просить!?» Эти слова внушают маленькому человеку, что испытывать желания – плохо. Вырастая, он с радостью будет радовать других и удовлетворять их потребности, однако попросить что-то для себя, тем более – настоять на правомерности своих желаний не сможет. Не позволит внутренний барьер. Именно те, кто в полной мере усвоил установку «Не желай», стыдятся отстаивать свои интересы в суде, бесконечно уступают в семейной жизни и на работе.

Установка «Не будь самим собой»


Особенно часто такая установка дается родителями, которые хотели ребенка одного пола, внешности или характера, а получили нечто прямо противоположное. Если в семье один из детей «лучше» (удобней и больше отвечает требованиям родителей), второму тоже могут внушать: «Будь похож на брата (сестру)», «Почему твой брат может, а ты – нет!» и так далее. Наиболее частая фраза, которую доводилось слышать всем без исключения: «Ну почему ты не… (нужное впишите сами)». Если подобные сравнения и упреки повторяются слишком часто, может вырасти взрослый, который постоянно неудовлетворен собой, живет в состоянии мучительного внутреннего конфликта, который приводит к затяжной депрессии.

Установка «Не наслаждайся здоровьем»


Во многих семьях высоко ценится преодоление. Ребенок, который отправился в школу с температурой, заслуживает всяческого поощрения. Тот же, кто позволяет себе во время болезни расслабиться и отдохнуть, воспринимается с некоторым осуждением. «Ты не должна болеть, ты мать детей!», «Ничего, что плохо себя чувствуешь, обязанности никто не отменял» - расхожие фразы в таких семьях. Ребенок, а затем и взрослый, слыша подобный посыл, приучается, с одной стороны, к мысли, что болезнь привлекает к нему всеобщее внимание, а с другой — к ожиданию, что плохое самочувствие повысит ценность любого его действия. В результате такие люди пополняют армию бедолаг, которые упрямо сидят на работе, даже если простуда берет за горло. И с огорчением узнают, что никакой похвалы их трудовой подвиг не заслуживает. Это становится поводом для ощущения своей недооцененности, заниженной самооценки или обид.

Говорят, кто предупрежден – тот вооружен. Прочитав эту статью, вы можете сознательно избегать слов, которые могут испортить будущее вашего ребенка. Однако что делать, если эти установки вы неожиданно обнаружили у себя? Пытаться изменить родителей или выяснить с ними отношения по поводу ошибок вашего воспитания — дело совершенно бесперспективное. В свое время следование родительским установкам позволило вам, зависимому от взрослых ребенку, приспособиться к требованиям сильных, больших людей. Но сейчас ситуация изменилась. Взрослый — это вы. А значит, имеете полное право сознательно изменять бессознательные решения, которые навязывает нам собственное детство.



Джерело: http://steissd.livejournal.com/609490.html

схоже на правду?

[mari]

З дітьми про ситуацію в країні : поради психолога
(я кращої статті за цю -поки що ще не читала)

Як спілкуватися з дітьми під час революції й допомогти їм впоратися зі страхом та напругою розповіла психолог Світлана Ройз:


Діти завжди відображають світ дорослих і живуть в цьому світі.

Як дорослим важливо вчитися розділяти територію внутрішню і зовнішню, так і діткам важливо показувати, що вдома ми створюємо свій світ. І хоча внутрішній світ тісно пов’язаний із зовнішнім, але що б не відбувалося у зовнішньому - вдома малюк у безпеці.

Важливо провести межу і показувати дитині, що зовні - політичний світ, а у нас в родині - свій світ.

З дітьми, у яких ще не розвинене критичне мислення (10-12 років), потрібно бути дуже обережними в плані інформації. Не треба їх обмежувати, але слід дозувати складність і кількість цієї інформації.

Якщо дитина стикається з якоюсь інформацією, важливо, щоб ми були поруч і дали дитині опору, що нейтралізує можливий травматичний вплив цієї інформації.

Але не треба повінстю огороджувати сучасних дітей від криз. та й це не вдасться. Адже діти усе відчувають. Ті діти, що зараз переживають разом з нами усі кризи, набагато сильніші, ніж ми. І, можливо, тому випробувань дається їм більше. Наше завдання - не сховати дітей від проблем, а дати силу їх подолати.

| +

Діти перебувають у нашому полі - інформаційному та емоційному. Вони бачать нашу тривогу, сльози, безпорадність. Ми ж у цей складний час загострено і емоційно реагуємо на всі дії дітей або ігноруємо їх взагалі.

Будь-яка дитина живе в просторі дорослого і не варто думати, що маленька дитина нічого не розуміє і її це не стосується. Те, що у дорослих перебуває у свідомому стані, у дитини буде на рівні тіла або емоцій.

Наприклад, тривога дитини, яку він контролює, потім може проявитися у вигляді енурезу. Напруга, яку дитина відчуває з зовнішнього простору, може «вилитися» у спалахи агресії або в температурні скачки, нудоту тощо.

Пояснити свої почуття малюк не може, за нього це робить тіло. І ми розуміємо, що все, що відбувається загрозливе, вимагає уваги і з точки зору дитини.

1 . Торкайтеся

Звичайно, при дитині краще не дивитися новини. Але зараз з цього складається все наше життя, тому намагайтеся торкатися до малюка долонею під час їх перегляду. Чим більше масажів, торкань, обіймів - тим безпечніше почуває себе малюк.

Якщо ми уявимо, що тіло - це будинок, і у нас десь протяг, це викличе дискомфорт. А коли зовні буря всі дірки розширюються, будинок починає тріщати в тих місцях, де є слабинка. Чим більше батьки торкаються до тіла дитини, тим більш захищено вона себе почуває.

Є такі чарівні точки на тілі дитини - це ті місця, якими маля доторкалося до стінок матки. Малюк їх запам'ятав на рівні підсвідомості, на рівні тілесної пам'яті. Це стопи, поясниця , місце між лопатками і маківка голови. Але до маківки ми торкаємося з дуже великою обережністю - просто гладимо по голові.

Місце між лопатками так і називається – «місце підтримки». Дитина відчуває більше впевненості, якщо її погладити там. Але торкатися до дитини варто тільки в тому випадку, якщо ми самі спокійні у цей момент.

Можна і потрібно багато ліпити з глини і пластиліну. Або просто насипте у піднос з високими бортами будь-яку крупу - нехай дитина там грає, ставить відбитки долоньок, закопує-відкопує іграшки, влаштовує битви.

При цьому не забувайте спостерігати - якщо дитина грає в гру з одним постійним сюжетом, то потрібно підключатися і запропонувати інший розвиток сюжету. Так ви допоможете підсвідомості дитини знайти вихід з травматичного глухого кута.

Для малюка, як і для дорослого, безпека полягає перш за все у безпеці тіла – воно наш перший дім. І як би не було складно зовні, всередині ми створюємо дім за допомогою дотиків до тіла дитина. Будиночок, у якого всередині немає дірок.

2 . Заспокоюйте

Якщо дитина ставить будь-яке питання, то на нього треба відповісти. Але відповідаємо на складні і для нас питання тільки тоді, коли у нас є своя спокійна позиція, відповідь. І якщо в цей момент ми знаходимося в емоційному напруженні, то правильніше сказати: «Я зараз трохи заспокоюсь і тобі одразу ж все розповім».

«І з тобою, і зі мною все добре і плачу я не тому, що щось в тобі чи в мені погано. Я дуже засмутилася, але я доросла, я впораюсь» .

Коли дитина бачить, що плаче мама або тато, вона починає жаліти батьків. З одного боку, це прояв емпатії, тобто дитина дуже чуттєва. Але з іншого боку, малюк стає «батьком для батька». Якщо він стає ось так дорослим, то бере на себе відповідальність, з якою не може впоратися.

Дитина, яка емоційно й енергетично бере на себе тягар батьків, виглядає набагато старшою. Тому важливо, коли нам дуже складно, знайти в собі сили сказати малюку, що «Мені зараз дуже складно, я засмутилася. Але я ж доросла, і я з цим впораюсь».

І дитині треба подякувати за співчуття .

Коли ми заспокоюємося, то розуміємо, що чим менша дитина, тим менше інформації їй даємо. І якщо дитина разом з нами дивиться телевізор і бачить різні страшні речі, треба говорити, що дорослі також помиляються.

І буває , що їхні помилки такі страшні й жорстокі, що вони впливають не тільки на відносини, але й на життя. Але відразу треба сказати , що «Ти ж знаєш, що сила не лише в руках, а й в сердечку, в знаннях. І ти ж знаєш, що добро, розум, знання перемагають».

Ми зможемо попросити дитину згадати, коли у ній перемагали капризи, дражнилки або сердилки. Після цього запитати: «Правда нам обом потім було погано?». Ми ж потім розходимося в різні боки і не розмовляємо. Ось і дорослі не можуть домовиться.

Якщо можна уявити людину як будинок, то і країну можна уявити також. У будинку є багато кімнат. У кожній кімнаті живе якась емоція – «страшилка», «розумниця», «веселушка». Чим менша дитина, тим казковіші назви вибираємо, чим старша - тим більше рефлексії.

Якщо у будинку є господар, то він стежить за порядком в кімнаті, а якщо він постійно відлучається або він безвідповідальний, то хтось з жителів цього будиночка намагатиметься стати господарем. А якщо господарем стане «ображалка», то який настрій буде у дитини?

Так само і у країні. Таке буває, що ми всі перестаємо відчувати господаря, а значить, час провести прибирання. Можна запитати у дитини: «А хто у тебе зараз господар у домі?». Вона скаже - радість чи мама. Краще, щоб мама чи тато були господарями у домі.

Старшій дитині ми пояснюємо, що кожна країна, так само, як і кожна людина, переживає кризи. Тільки кризи у людини проявляються як хвороби або емоційні сплески.

А кризи країни проявляються як ось такого роду ситуації.

Чим довшою і серйознішою була хвороба, тим сильнішою є криза: «Але ти ж знаєш, що після кожної хвороби ти одужуєш і зміцнюється імунітет? Так само і наша країна. Вона зараз виробляє імунітет, але вона скоро вийде з цієї кризи».

Ще малюку важливо говорити, що і вам іноді буває страшно: «Коли я це бачу, я починаю бояться за тебе і за тата, за близьких». Якщо дитина все-таки дивиться новини, їй важливо говорити: «Дивись, скільки людей, дивись, скільки нам допомагають». Треба постійно давати дитині опору.

3 . Грайте і читайте

Ми пам'ятаємо, що будь-яка напруга залишається в тілі. Дитині важливо давати можливість цю напругу «відігравати» тілом. Це рухливі ігри, починаючи від «Чапаєва», закінчуючи боксуванням подушками. Грати важливо так, щоб була емоційна розрядка.

Ви подивіться, діти самі собі придумують ігри. Вони, наприклад, на вулиці зараз грають у «Беркут». До того ж вони вибирають позитивні ролі. Вони обирають переможця. Це їхня спроба впорається з напругою.

Важливо говорити дітям «Я з тобою. Ти в безпеці. Ми обов'язково впораємося. Дивись, скільки людей захищають!». Дитині потрібно дуже обережно і дбайливо розповідати про те, що в країні зараз все складно, але дорослі обов'язково впораються.

Пам'ятаєте фільм Роберто Беніньї «Життя прекрасне»: якщо ви зможете хоч трохи зберегти ігровий оптимізм вдома, ви допоможете згладити або нейтралізувати травматизацію.

Не лякайтеся, якщо дитинча почне грати в негативних героїв і читати книги, дивитися мультики або про досконалий «рожевий світ», або - досить жорсткі. ЇЇ підсвідомість таким чином намагається ідентифікуватися з негативним героєм і через нього прожити агресію, або навпаки - знайти світ зовсім безпечний. Так малюк бореться зі страхом.

Читайте, якщо вам це здасться доречним, Старшим діткам можна показати мультсеріал «Аватар», пояснюючи при цьому, що кожна описана стихія – вода, земля, вітер, вогонь, - нам потрібна. Надлишок якоїсь стихії призводить до «хвороби». Наприклад , багато «магії вогню» призводить до війни, агресії і болю.

Витіснена агресія і страх йде в тіло - тому бийтеся подушками, влаштовуйте боулінг з пляшок і м'ячика, грайте шашками


4 . Нагадуйте про себе

Дітям-школярам зараз важливо давати з собою в школу щось таке, щоб означало вашу присутність: брелоки, значки, маленькі іграшки, які карабіном пристібаються до рюкзака.

Важливо нагадувати, що з чужими ми нікуди не ходимо, особисту інформацію в соцмережах і просто в спілкуванні не вибовкуюємо, пізно ввечері не гуляємо.

5 . Залишайтеся на зв'язку

Коли тато і мама їдуть в місто, малюйте дітям записки, залишайте на дзеркалах чи вікнах «смайлики». І нехай няні чи бабусі, поки вас немає, з дітками готують подарунки мамі і татові. Роблять мотанки, рукотвори, ангелів з ​​макаронів і паперу.

Тема «терапевтичного» ​​малюнка повинна бути схожа на - коло, а всередині щось намальоване. Навіть відбиток долоньки чимось замальований всередині вже може вважатися таким.

Чого не можна робити - дивитися «вголос» телевізор, коли дитина поруч спить.

Перед сном знайдіть сили і можливість погладити дитину по голові, потримати руки на стопах, прочитати молитву, сказати щось «обережне».

І кілька порад для батьків

Будь ласка, створіть для себе «якір – зачіпку» - прикріпіть до одягу яскраву деталь, повісьте на стіні щось, що вибивалося б з інтер'єру, одразу привертало б вашу увагу і «повертало» у простір квартири.

Місце на грудній клітці, в яке ми тицяємо пальцем, кажучи «я», - «тілесна точка сьогодення». Кладіть туди руку, простукуйте це місце.

Коли відчуваєте тривогу - сідайте на підлогу або станьте до стіни так, щоб потилиця, сідниці, ікри та стопи відчували стійку поверхню. Можна при цьому обгорнутися коциком або хусткою (так ми відчуваємо обійми). Стійте або сидіть так до тих пір, поки явно не відчуєте опору.

Підходячи до дитини або намагаючись її вгамувати (а вона буде провокувати, щоб повернути нас в реальність) - подумки собі говоріть –«Я дорослий. Я впораюсь» .

Можна повісити десь у кімнаті дзвіночок або «музику вітрів». Коли вам потрібно швидко переключитися - просто слухайте звуки.

[nadusha]

Про ситуацію в країні і дітей: Артемова вчителька казала, що діти змінились трохи в світлі останніх подій - стали агресивніші, на перерві "блокують двері"...

[mari]

Звісно, вони ж теж в вирі подій, хоч і не беруть у них свідомо участі, переживають це в емоціях однозначно, а школярі то особливо, вони уже все розуміють.

[Dribchuk]

Дякую, дуже актуально. Моя мала почала боятися міліцію. тобто людей одягнених у форму, коли на вулиці бачить одразу плаче. Не знаю чи то десь по тв побачила лишнє чи то з розмови вловила. Дуже важко зараз дитину ховати від подій, вона активно цікавиться тим що відбувається, дає запитання. Теж помітила що ігри моментами бувають досить жорстокими, наприклад малює привида і хоче ним усіх налякати. Привиди на малюнках страшні і чимось нагадують людей в масках. Розвантажитися емоційно нам дуже допомагає малювання - ми тепер часто малюємо фарбами. І з позитивного - це олімпіада. Моя дитина дуже любить дивитися, хоче практично у всіх видах спорту брати участь вже заказала коньки і біле "пьяття" на день народження. Так що спорт нам теж допомагає морально відпочивати від навколишніх подій.

[TYulia]

ми ще маленькі, то політикою не дуже переймаємось, але я замітила за собою, що маю якусь відразу до міліції. Дивимося дитячу книжечку, а там міліціонер-собачка намальований, а мені язик не повертається щось добре про нього дитині розказати...