Марійка » 13 лютого 2014, 10:59
"Між ніким не можуть бути такі красні відносини, як між чоловіком і жінкою. Се вам кажу з досвіду, бо я пережила не одно. Дівчина любить батька і матір над усе; однак чому опускає їх радо, коли прийдеться іти хоч би й на кінець світу за товаришем, що його серце вибрало? Бо вона знає, що він заступить її родичів і все те, з чим зрослася душею. О Наталочко! - додала з сумною сердечністю. - Коли мається доброго і ніжного чоловіка, а чоловік той заразом товариш нашої душі, тоді не можна від долі жадати більшого скарбу. Ні, нехай говорять і філософують собі мужчини і женщини, як хочуть, але так як чоловікові не заступить ніщо любові жінки, так і жінці любові чоловіка, вірте мені! Була би велика шкода, коли б ви не могли віддатися або не хотіли!"
"Де люди любляться, там мусить той коритися, що найбільше любить", - писав десь раз данець Якобсен.
"Тепер, в оцій найтяжчій хвилині мого життя, коли я полишена долею "мов на сміх, щоб або згинути, або встати". Але в мене нема нікого, крім власної роздертої душі, а вона - що ж каже вона!.."
"Буду жити, - думала вже сотний раз, - і йти тою самою дорогою, що досі. Це неможливо, щоб я не побідила, або щоб надо мною панувало що інше, як сама краса життя". (Ольга Кобилянська "Царівна")
