Вірші, есе

[nadusha]

Я в такому, бачиш, відрядженні,
Звідки люди приходять незрячими.
Де ведуться якісь перемовини,
Найміцніші коктейлі замовлені.

Тут, забувши про маму з татом,
Називаються гордим птахом,
Полонених ганяють голими,
А для захисту цілять в голови.

Тут калічать і зносять повністю,
Відзначаючи День Соборності,
Викрадають, збивають з ніг,
Поливають водою в сніг.
Тут повітря – із газу вата.
Тут уже почали вбивати…

Але, знаєш, тут кожен сяє:
«Переможемо. Обіцяєм».
І з здобутком, безмежно цінним,
Я приїду додому цілим.

Tatiana Vlasova

[nadusha]

Немає "москалів" між нас, нема "бандерів",
А є знедолений вкраїнський люд.
І є сім'я - "міжгірських" ненажерів,
Захочуть - милують, а схочуть, то й уб'ють.

Брати зі Сходу, плачем разом з вами,
Коли в копальнях ваші діти мруть.
І серце розривається у мами,
В моєї мами, як на шахтах дзвони б'ють.

А батько твій не може самокрутку
Від трепету в руках одразу запалить.
А мій в той час сльозу ховає хутко,
Біда не в нас. Та в нас також болить...

З Донецька - ти, а я живу у Львові,
Приїдь у гості, хлібом поділюсь.
Не страшно, що різниця є у слові,
Я іншого, мій братику, боюсь.

Боюся тих, хто ділить нас з тобою:
(в той час витесує гроби).
Боюся тих, хто кличе нас до бою,
Мовляв, хай чубляться "презренные рабы."

У мене на столі лиш картоплина,
А ти, хто-зна, чи й вчора їв. ...
Я вже не хочу, щоб моя родина,
Й твоя також кормила упирів!

Немає "москалів"між нас, нема "бандерів,"
Є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я!
І купка є "міжгірських" людожерів,
То не вони... А ми - одна Сім'я!

СЛАВА УКРАЇНІ!

джерело - ПРАВИЙ СЕКТОР

[mari]

В дорогу, в дорогу…
Туди, звідки сонце і вірші.
В Тернополі зимно і навіть чужі перехожі
Пакують валізи на захід, на схід. Щоб не гірше…
Ще випити кави - ковток сподіванок погожих.
Немає ні серця, ні розуму й світла ні в кого До мене.
Аж раптом - здіймається листя у небо…
Знайомі обличчя ховаються в пальта навколо.
І я відчуваю - сьогодні в дорогу. До себе.

Н. Лазука

[irinka]

Мы с тобою ещё поворкуем…
Будем в старости мы вспоминать,
Как друг друга безумно ревнуем…
Как учились вдвоём пеленать

То, с любовью, рождённое Чудо,
Что уже нарожает своих…
Я, любимый, и в старости буду
Согреваться в ладонях твоих…

Вот представь: Мы седые-седые…
Кресла два и малиновый чай…
Внуки взрослые стали такие…
Где-то молодость шепчет «Прощай»,

А на сердце у нас, как в семнадцать,
И любовь, и душа на двоих…
Мой родной, можешь не сомневаться,
Я прочту для тебя этот стих…

Ты в ответ улыбнёшься, конечно,
И не вспомнишь… Лет сорок назад
Я уже прочитала поспешно
Этот стих… И хранила как клад…

Сделав ставку на чувства земные
И поверив в любовь навсегда…
Знаю, будем когда-то седые,
Но несчастны вдвоём – никогда!!!

И семью на земле создавая,
Бог нам Ангела шлёт с высоты…
Ведь семья – это горсточка рая,
В ней рождаются жизни цветы…

Это всё осознаем попозже…
Ты – судьба, без сомненья, моя…
Для меня всей вселенной дороже
Наш шедевр под названьем «СЕМЬЯ»…

[mari]

Наталя Лазука
* * *
Ангели живуть на дні шухляди.
Вогниками сяють поміж шпар.
Хай собі скрипить таємна ляда,
Від старих часів – безцінний дар.
Пізнаю оцей маленький світик
Позолоти серця. Головна
Свічечка, як віра, мовчки світить…
Хоч, кому що нині – таїна?
Хто кому сьогодні стане дивом
У великій ері слів і зрад?
Я тепер рятую в грозах й зливах
Ангелів своїх із дна шухляд.

[Ysmishka]

Дай нам сили...

Поможи нам, о Боже Єдиний,
Пережити важкі ті часи,
Щоб ніхто не схитнувся безсилий
У борні. Захисти і Спаси!

Возз’єднай наше ревне бажання,
Що кипить ним і захід, і схід,
Бо набридло вже прикре мовчання
На безладдя бандитського хід.

Дай нам сили, любові й наснаги
Через терня пройти до зірок,
Не боятися втоми і спраги,
А рішуче зробити свій крок. (Чумак К.)

[mari]

Колыбельная Сыну

В окно звезда. Как отблеск Рождества. Сын просит, как и в детстве, колыбельных. Из слов и нот сердечно- рукодельных плету для нас обоих нить Родства... Благословен будь. Добротой простой и высшей несмываемой заботой. Пусть каждый день - медовой щедрой сотой. И каждая слеза - живой водой... Пусть не коснется мир шипами войн и ран. Пусть то, что может легким быть - легко дается. Пусть сердце и душа твоя смеется. Пусть мудрость исцелит любой изъян.
..поется колыбельный оберег. Из слов и нот, из тишины сердечной. На добрый сон с любовью бесконечной...я строю сыну - из любви Ковчег...

Светлана Ройз

[irinka]

Любов жива у нас з тобою
Гуляли сніжною зимою
Ішли по вулиці щасливі
Ще зовсім юні і красиві
У парі добре ми це знали
І ранок разом зустрічали
Були хорошими стосунки
Розмови теплі поцілунки
Весною квіти дарував
Тебе ласкаво обнімав
Високо в небі зорі ясні
Недовго сяяли і гасли
Пливли у човнику рікою
Заснули тихо під вербою
І схожий сон приснився нам
Що ми заходимо у храм
У ньому тиша світло ясне
Палає свічка і не гасне
І гарний ангел нам сказав
ПОБУДЬТЕ ТУТ Я ВАС ЧЕКАВ!

[mari]

Нехай серпанок місяця
замість одежі буде,
нехай вкриває сяйвом він
стегна і плечі, груди.
Мій пане, чи моє вбрання
з прозорих срібних ниток
мені пасує до лиця?
Поглянь уважніше. Чи личить?
В нім танцюватиму я танго.
Розправ одежу на мені,
щоб не було ні складки.
Розправ по стану, по стегні,
на персах цю тканину.
В устах
і мід вже менш солодкий...
Будь ласка, не чекай світанку.
Згорни цей місячний серпанок.
І просто зараз, чуєш, тут,
у білосніжній м'якій залі
візьми мене хутчіш...
до танцю....

[mari]

Б. Нечерда
Снігурі
(Білий естамп)
Серед зими дістати лижі,
морок позбутись взагалі
і натщесерце слухать в лісі
високу мову снігурів,

і вже не згадувать обідні
бучних чиїхось роковин,
аби лише дерева білі
сміялись в білі рукави,

аби лише не знаком дурня
різнилась тиша лісова,
і стовпчик світла на котурнах
стояв і лісом ласував!

І наодинці, по метілі,
зайтись нестидними слізьми
над півдитячим примітивом
малюнків матінки зими…

Дійти узлісся, як порога
у людний світ добра і зла,
і в глупім полі ненароком
вгадати контури села

і хутко братися за розум:
своє “добридень і щасти!”,
як оберемок дров з морозу,
до хати крайньої внести,

глядіти в стелю — в небо хати,
а бачить інші небеса,
коли й лишилось небагато:
сміятись, плакать і писать…

І беззахисним на ослоні
мовчати з думкою про хліб.
Зловить себе на чеснім слові,
як інших ловиш на брехні…
І все, і можна помирати!
Оскільки досі ти не встиг
гріхів одступництва набратись,
як твій кожух — ласкавих бліх!

…Вертаєш виспраглим додому
у снігопад, серед зими,
і снігурі летять додолу,
як з хору випалі псалми.