Вірші, есе

[mari]

Целую в душу

Чтобы однажды не забыть – целую в душу.
Дурман не пройденных дорог ласкает ноги.
И, как-то ломано возносятся на сушу
Немного странные застенчивые боги.

Под языком лежит кусок небесной ваты
Пером архангельских заветов.
Меняю сонные полночные приваты
На корку кислого просроченного лета.

Я в светской жизни как в наркозе увязаю,
Что б из нее устало выбраться на сушу.
Целую в губы, забываю, исчезаю…
…И лишь тебя (что б не забыть) целую в душу.

Саша Бест

[mari]

Берег як берег. Вода як вода.
Небо — зачитане до зірок.
Зустріч із мрією така молода,
Як розіп’ятий пророк.

Візьмеш її руки — вино тремтить.
Невже усьому вінець?
Крапля до краплі, до миті мить.
Ну, поцілуй мене.

Без пульсу твойого і ритму час
Якийсь нетакий на дні.
Скажи про життя, як у перший раз,
Як йому говорила “ні”.

Осінь як осінь. Душа стоїть
Яблуком в горлі мені.
І льодом порізані солов’ї
Гострять об пір’я ніж.

Вмирати — за себе. Любити за всіх —
Із доторками без слів,
Бо вбивство любові — найбільший гріх
На цій вороній землі.

Візьмеш її в руки — уся тремтить.
І як же така була?
Молитва й пости, гріхи і пости…
Красива і трохи зла.

Тут берег як берег. Сльоза як сльоза.
Жовтіють листки газет.
У нас немає дороги назад,
Нема дороги вперед.

Ігор ПАВЛЮК

[mari]

День зустрічі, як день розлуки, —
довпізнаю Тебе щораз…
А боже-
вільні наші руки
ще довго думають про нас.
А боже-
вільні наші очі
ніяк не стомляться летіть
назустріч воскресилій ночі,
у паморочну заметіль…
І боже-
вільні наші душі
випростують самі себе
не на мережаній подушці —
на грудях молодих небес!

В. Грабовський

[mari]

И, проснувшись с утра пораньше
Солнца луч осветит наш город
Говорите поменьше фальши
И дарите тепло, а не холод

На удачу подкиньте монету
Не повторяйте чужие ошибки
И впустите в себя больше света
Озаряя прохожих улыбкой

Покормите бездомную кошку
Что ушла, обреченно, в тень
Это действительно ей поможет
Прожить хотя бы еще один день

Помогайте по жизни людям
И не ждите «спасибо» в ответ
Позвоните забытому другу
Попросите у мамы совет

Заведите в квартире собаку
Чтобы с ней коротать вечера
И старайтесь, пожалуйста, люди
Быть сегодня добрей, чем вчера

© Ирина Данилова

[mari]

А человеку нужен крепкий чай…
А не меха, какие подороже.
И просто слышать: — Как же я скучал!
И улыбаться: — Я скучала тоже…
А человеку нужен дом и сад,
И два окна, и старенькие двери.
И просто слышать: — Как тебе я рад!
И отвечать: — Ах, как тебе я верю!
Нужна заря… И в окна тихий стук.
И верный пес, который скрасит вечер.
И просто слышать: — Что с тобою, Друг?
И отвечать: — Хочу расправить плечи.
Чтоб наши чувства — не свели к нулю,
И, кто далек — стал ближе и роднее.
И просто слышать: — Я тебя люблю.
И отвечать: — А я тебя — сильнее!

[mari]

А берег знов пустельний і нічий.
А чорна буря розправляє крила.
Але я сонце вишила вночі
на цих вітрилах.

Ти, може, не повернешся назад.
Далекий голос так співає тужно!
Твоя любов – як дзвін старих балад -
гірка і відчайдушна.

З твоїх стихій немає вороття.
Моря шумлять, і холодно на світі.
Таких, як ти, чекають все життя
заради миті.

Весняний вітер зустрічей і втеч!
Покинеш дім. Любитимеш чужинку.
Ти з тих, котрі цілують спершу меч,
а потім – жінку.

(с) Оксана Пахльовська

[!OLGA!]

Я жила лиш тобою і для тебе,
ти був для мене сенсом у житті.
Я вірила і знала, і чекала,
що ми бумо разо в майбутті.
Та нас з тобою розлучила осінь,
погасли швидко наші почуття.
Ми залишилися далекими, чужими
і розпочали ми нове життя.
Та ні, не ми, тепер нас не існує
тепер існують тільки я і ти.
Такі чужі, далекі і холодні
ми розійшлись як в морі кораблі.

[Сяна]

Марина Цветаева

Мы с Вами разные,
Как суша и вода,
Мы с Вами разные,
Как лучик с тенью.
Вас уверяю - это не беда,
А лучшее приобретенье.

Мы с Вами разные, Какая благодать!
Прекрасно дополняем Мы друг друга.
Что одинаковость нам может дать?
Лишь ощущенье замкнутого круга...

[mari]

Чому так складно ставити крапки,
Коли думки малюють серцем кому,
Теоретично ми уже на Ви,
Та Ти диктує вперта аксіома…
Жорстока правда ближча за брехню,
Припудрену солодкими словами,
За логікою я тебе жену,
Сама ж на завтра нам малюю плани…
Не б’ється серце паводком весни,
Любов зізнання в зраді не чекає,
Теоретично нам не поплисти,
А ми у вирі мрій до дна пірнаєм…
Життя не визнає пересторог,
а пристрасть не навчиться міри й такту,
І за сценарієм у п’єси епілог,
А ми чомусь чекаємо антракту…

Віталія Попович

[KriStar]

Закоханість, мов літо промайнула
Невже на цьому буде край?
Кому від того стане легше?
Тобі? Мені? Чи може нам...

Я знаю осінь всі крапки розтавить,
залишивши окличний знак,
та подумки надіюсь на питання,
а може це лише абзац???