доброго дня.
потрібна ваша порада і скерування у правильний бік
моя старша донечка Антоніна має 3 рочки і 8 місяців. у 2 роки і 3 місяці я віддала її у ясла. адаптовувалася важкувато, бо було багато старших діток, а вона практично не говорила ще (то у нас в силу родової травми). дитина не відстає у розвитку, просто є залишкові явища - збудливість і пізніше почала розмовляти. у яслах вона спочатку просто плакала, потім почала обпісюватися, бо був хлопчик, який бився, а вона не вміла пожалітися. тоді ми припинили ходити до садочку.
цьогоріч у вересні ми пішли у молодшу групу. перед тим ми мали бесіди про садочок, як там гарно і цікаво. перший тиждень залишалася до обіду, з наступного тижня сама залишилася на сон. щовечора просила розбудити зранку, аби не проспати в садок. а на третій тиждень захворіла і ми місяць були вдома. з понеділка повела знову, Тоня плакала, забрала в обід. наступного дня попхинькала і пішла спати. а вчора то плакала настільки сильно, що вже о 10 подзвонили забрати. правда потім притихла і я забрала в обід. обідати в садку вона відмовилася, причому раніше навіть при сильному плачі їла все,а вдома не снідала бо "в садочку буду їсти".
цілий вечір плакала, що не піде, ми з чоловіком говорили і пояснювали як могли. зранку нова історія - не піду і все. трохи забалакала, вона сама собі одяг вибрала і зачіску, 100 разів сказала, що не буде ні спати, ні їсти в садочку, ні навіть пити чай. я пообіцяла, що спати не буде, і їсти також, бо погодувала її вдома. прийшли, гарно перезулася, зайшла в групу... і сльози горохом.
я по дорозі додому зустріла маму хлопчика з нашої групи, то вона казала, що Тоня вчора так сильно плакала, що вона сама хотіла мені телефонувати. і ще Тоня під час плачу пила чай і порскнула тим чаєм. я думаю, діти почали сміятися, тому вона і відмовляється тепер їсти і пити. у нас вже один раз було так, що вона під час прогулянки бігла і кілька разів впала,я зробила зауваження, аби не бігала так швидко, щоби не падати, то вона потім кілька днів відмовлялася йти на прогулянку, бо боялася впасти...
а ще ми ходимо на танці. Тоня любить, їй вдається, але я маю бути присутня у танцкласі, бо інакше в дитини істерика. і головне, що на сцені виступає і не плаче. лише перед першим виступом боялася чомусь попроситися в туалет, почала плакати. я не могла зрозуміти причину плачу, а вона обпісялася і лише тоді сказала, що хоче в туалет.
садочковий психолог сказала, що то проблеми з соціалізацією. я переживаю, аби у дитини не заклалися комплекси і невпевненість у собі, щодня повторюю, що люблю її незважаючи ні на що і навіть коли трохи нагримаю, то все-рівно люблю. містечко у нас маленьке, нема ніяких гуртків для малюків, лише танцювальний.
буду рада любій пораді