БАТЬКІВЩИНА. Де вона? ПМЖ. Де краще жити? Де хочеш?

[mari]

Батьківщина: це місце де ти народився? Чи точка на карті світу, де ти відчуваєш себе по- справжньому щасливою?

А якщо б змінила паспорт, то на який і чому?

[Naya]

Я вважаю, що батьківщина - то там де тобі насправді добре.
Є ж люди, які народилися в одному місці, коли ще були манюні - батьки переїхали, і та людина й поняття не має яка та батьківщина і чи добре там чи ні. Що її туди буде притягувати? Інша справа, коли народився і живеш років 20, коли є рідні, друзі, коли місця знайомі, близькі - то Батьківщина. Ну народила я малого в Дунаївцях, то шо його батьківщина - Дунаївці? А народила б в Польщі?

А жити я б хотіла в Швеції. Дуже подобається шведський підхід до природи і їх помішання на екології.
Але то не є верх мрій. Наразі мені на Батьківщині не дуже погано. Звісно хочеться кращого, але ж добре завжди там, де нас нема. А тут друзі, знайомі, родичі. Я тут все знаю. От чого я насправді дуже хочу - це побувати в багатох країнах, але повернутися в Україну.

[lore1ei]

А мені добре де мій коханий.
Жили і за границею, і в Києві, і Тернополі, і тепер у Львові.
Добре всюди. Головне то чи поряд з тобою саме та людина.

[Перлинка]

Частково згідна з lore1ei,звісно що кохана людина,сім`я,улюблена робота це майже все що потрібно людині для щастя .І якщо в цих аспектах все ок,то набагато легче зносяться інші негаразди.
Але можливо я така людина,що не вмію абстрагуватись і надто чутливо все пропускаю через себе.
Тільки окрім того що робить мене щасливою,в цій країні є багато речей та факторів ,які мене засмучують.
-Мене засмучує що цю країну знову поставили на коліна,і вона ще не скоро підніметься,а можливо й ніколи (сумне історичне минуле говорить,що мабуть у неї така доля).
-Мене засмучує що в цьому винні ми самі,бо маємо таку владу,на яку заслуговуємо
-Мені не подобається що в цій країні багато злих недоброзичливих лінивих,тупих та заздрісних людей(мабуть від такого собачого життя)
-Що всюди треба тицькати хабарі без яких до тебе по людськи не віднесуться
-Що коли в маршрутці 20 місць,а сісти в неї хоче 40 чоловік ,то тебе можуть розчавити,і ніхто не дивиться чи людина в положенні,чи з маленькою дитиною на руках,дарма що їхати по місту 30 хвилин,і наступна маршрутка скоро прийде.Добре що я маю гроші на таксі і не псую собі нерви,тільки це проблему не вирішує і культури людям не додає.
-Що всюди панує неправда та несправедливість
-Що якщо ти звичайна не багата людина,то тебе ніхто ніде не слухає і нізащо не має.
-Я не хочу жити в цій країні ,будучи навіть в ній щасливою,бо за це щастя я дякую лише Богу та своїм близьким,а не народу,державі і.т.д .
-Я не відчуваю в собі сил щось змінити в цій країні.
-Я не маю бажання чекати ще 20 -30 років надіятись та вірити що в ній щось зміниться,і можливо моїм дітям буде краще.
-Мені соромно за мою країну та за мій народ.Хто перетинав машиною польсько-український кордон мене зрозуміє.Стільки сміття на обочині я ще в житті не бачила.Таке враження ,що це все збирають всю дорогу,поки їдуть по Європі(ніби там смітники та туалети платні)а як в`їжджають на рідну землю починають с...ти ,бо тут не заборонено ,нарешті лафа,можна прямо з вікна викидати,звісно ж німці за це руки поломають.І хто винні депутати?
Так шо дівчата куди не плюнь всюди ж...
Хочу жити в будь-якій країні Західної Європи,Канаді чи Австралії,тільки мабуть це нам не світить.Бо до поневірянь за кордоном ,які зазвичай чекають емігрантів я не готова (мені тут не настільки погано).
Хотілось би,виїхати гонорово,легально,купити відразу там житло,мати кошти на свій бізнес .Просто нам з чоловіком вже не по 20 ,що можемо здобути там освіту,отримати хорошу гідну наших здібностей роботу.Висновок на все це потрібно заробити тут,а в такій ситуаціїї в цій державі ,якщо ти не злодій,не хабарник,не аферист не махінатор,це зробити не просто.Тому маємо те що маємо.Але надіїї я не полишаю.
Пробачте,що написала якось сумбурно,але надіюсь зрозуміло.

[Melisa]

Перлинка, дуже зрозуміло.
Підтримую Вас. Але хоч ми ще молоді, все одно не змогла б виїхати кудись на ПМЖ. Вже неодноразово я писала про те, як сумувала за рідними, друзями та й просто за своєю вулицею,домом,кімнатою, коли сиділа в патології в іншому місті (народжувала не в Тернополі). Там я пробула 3 тижні. Як виявилось, я дуже домашня людина. Аж занадто. І якщо б навіть закордоном у нас щось получилось, то в душі я все одно хотіла б повернутись на Україну, БО Я ТУТ НАРОДИЛАСЬ, БО ТУТ МОЄ КОРІННЯ І ТУТ Я ХОЧУ ПОМЕРТИ. Я не можу назвати себе патріоткою. Я опускаю руки, коли інколи дивлюсь новини. Я відганяю від себе думки на зразок "А що ж буде далі з нашою державою?". Але мабуть, не змогла б вижити в країні, де для нас створили б найкращі умови для життя. От така я. Можливо :fool3: , можливо :???: , але це - Я :o

[Перлинка]

Я ні дочого і ні до кого не прив`зана окрім чоловіка дітей та батьків,яких могла б навідувати 2 рази на рік,а згодом,можливо й забрати (якщо б вони захотіли).Тому мене тут абсолютно нічого не тримає.

[lore1ei]

Перлинка, Ви правильно написали, що ВСЮДИ панує несправедливість.
І за кордоном також.
І золотих гір там немає.
Насправді ви потрібні дітям і чоловіку.

[Перлинка]

Перлинка, Ви правильно написали, що ВСЮДИ панує несправедливість.
І за кордоном також.
І золотих гір там немає.
Насправді ви потрібні дітям і чоловіку.

lore1ei
А де ви прочитали ,що я хочу залишити дітей та чоловіка і поїхати за кордон шукати золоті гори :???: ?
Якщо я емігрую,то тільки з сім`єю,у мене не має потреби підриватись туди як заробітчанка-нелегалка.
Якщо я емігрую,то тільки при можливості купити за кордоном житло,та маючи чітке бачення як ми там будемо заробляти на життя,а можливо й маючи тут прибутковий бізнес.Лише на таких умовах.Я згідна що ніде нам не намазано і справедливості нема ніде,але чомусь скільки люди не плачуться як там погано та важко,повертаються одиниці(навіть з тих що виконують важку чорну роботу).

[lore1ei]

Перлинка, Ви правильно написали, що ВСЮДИ панує несправедливість.
І за кордоном також.
І золотих гір там немає.
Насправді ви потрібні дітям і чоловіку.

lore1ei
А де ви прочитали ,що я хочу залишити дітей та чоловіка і поїхати за кордон шукати золоті гори :???: ?
Якщо я емігрую,то тільки з сім`єю,у мене не має потреби підриватись туди як заробітчанка-нелегалка.
Якщо я емігрую,то тільки при можливості купити за кордоном житло,та маючи чітке бачення як ми там будемо заробляти на життя,а можливо й маючи тут прибутковий бізнес.Лише на таких умовах.Я згідна що ніде нам не намазано і справедливості нема ніде,але чомусь скільки люди не плачуться як там погано та важко,повертаються одиниці(навіть з тих що виконують важку чорну роботу).

Я ні дочого і ні до кого не прив`зана окрім чоловіка дітей та батьків,яких могла б навідувати 2 рази на рік,а згодом,можливо й забрати (якщо б вони захотіли).

[мешканка]

Вставлю я і свої 5 копійок.
Я проживала за кордоном 6 з половиною років, вже майже на постійній основі (мали все, що потрібно, окрім власного житла.) І, коли постало питання, про подальше життя-ми з чоловіком вирішили повернутись. Як би там не було Звісно, завжди краще там, де нас нема. там і чистіше, і справедливіше, і гарніше і вигідніше життя і ще багато-багато плюсів,але те-чужа країна. і , в будь -який момент, міняється влада -міняються закони і випроваджують емігрантів додому. Це цілком реальні речі.

| +

Окрім цього, жити там можливо тільки в кредит. Якщо мати власне житло-то брати його в кредит на років так 50. Без власного житла-платити постійно оренд, а це-викидати гроші в трубу. Мій чоловік працював на будові:робота страшно важка: влітку при 40-градусній спеці, а взимку-при вітрах і заморозках. Скільки ще часу він зміг би так пропрацювати-невідомо, але позбавити себе здоров"я-цілком можна. Виходив чоловік на роботу в 6 ранку, а повертався в 7-8 вечора, як-коли. Брат мій рідний взяв квартиру в кредит і через рік її продав і теж вернувся додому. Казав, що то страшно, коли на другий-третій день після появи зарплати на банківському рахунку банк вичислює собі іпотеку і залишається пару сотень євро, на які треба умудритись прожити. і так, майже все життя. А якщо захворієш, втратиш роботу, позбавлять документів..... Залишаєшся без квартири, без грошей та ще й, після кризи, ще й винний банкові. Були випадки, коли чоловік наклав на себе руки, через таку ж ситуацію і залишив жінку з дитиною на руках. Психічно не витримав. Я, можливо, висвітлюю більш темний бік "життя за кордоном", але він теж існує і до цього треба бути готовим. Бути готовим здати дитину в ясла в 3-місячному віці і виходити на роботу (декретна відпустка триває від 3-до 6-и місяців -максимум), бути готовим, психічно, до постійного "життя в кредит" і до того, що часу на дітей та на чоловіка-немає. Що вихованнім дітей займаються "чужі люди", а тобі потрібно тільки рахунки сплачувати, щоб на вулицю не вилетіти. Рідко хто може собі позволити двох дітей, бо садочки коштують чимало. Більшість з них-приватні, щоб попасти в соціальний садік-треба особливі пільги або дуже довго стояти в черзі. А приватний садік-це "квартира", здебільшого, без території де діти могли б гуляти...це так, для прикладу.
Маю друзів, які там залишились і дають собі раду, але, майже всі вони, мають родичів там, мають допомогу збоку, підстраховку...а якщо їх нема-то розраховуєш тільки на власні сили, тому в кожного ця ситуація-індивідуальна. Проте, основним фактором, який переважив-це те, що я була категорично проти, щоб мої діти асимілювались в чужому суспільстві, адже для мене "Батьківщина"-це там, де живуть мої рідні, де поховані мої предки, де провела дитинство я і де все навколо-рідне. Разом з тим, я прекрасно розумію, що наша країна, наразі, це "велике болото" і в нас тут жити дуже важко, як морально, так і фізично... але, зараз весь світ такий. Іспанія, наприклад, потопає в розпусті, в збоченнях і у вседозволеності... (може тому, що я жила в столиці і там все це бачила). Мене трохи виводить з себе, коли люди вважають, що десь "золоті дерева ростуть" Так. там можна доробитись, але важкою, дуже важкою працею. Ніколи мої рідні тут не жили в таких страшних умовах і не працювали так каторжно, як там. Чому повертаються одиниці? Тому що страшно. Страшно залишити все набуте і починати спочатку, страшно повернутись, втратити все набуте і, якщо буде така потреба, знову збиратись десь в світи. Коли прожив за кордон пару років -ти вже відірваний від тутешнього життя, вже почуваєшся не у своїй тарілці і не знаєш де себе подіти. Якщо повернутись після 30-то знайти роботу, практично, неможливо... треба починати знову з нуля, в той час, коли твої однолітки пройшли цей шлях пару років тому і вже багато чого здобули. Факторів є багато і історій ще більше і в кожного своя позиція і своє бачення цього всього, но, якби повернутись назад, в минуле і знову стояти перед вибором-я б знову вибрала Україну.