мешканка » 30 вересня 2010, 09:33
В мене вже не залишилось ані бабусь ані дідусів....і світ якось осиротів без них...
Найбільший вражаючою була доля моїх бабусі та дідуся по материній лінії. Коли вони побрались, за неповний рік після того дідуся забрали в армію, а через пару років бабусю з її матір"ю вивезли на Сибір, через те, що її брат та батько були в УПА. Просто, одного дня прийшли воєнні до хати і сказали, що дають годину "на збори"...Завантажили на машину,потім на поїзд (в товарний вагон..забитий дошками) а потім на пароплав і так довезли до Сибіру. Вивантажили на березі... Пів села, з дітьми маленькими, зі старими... Вони не знали куди їм йти, посідали на березі, запалили вогонь та й почали співати... Через той спів з ближчих хатин підходили люди і скликали інших, казали: "Ето не бандеровцьі - ето люди..." Так їх всіх взяли на ночівлю...а потім почалось будування "посёлка", лісоповал....Каторжна праця з -50 взимку і +50 влітку. А дідуся, тим часом, з армії, за пропаганду національного духу, забрали в тюрму, в лагер. Пробув мій дідусь в тюрмі строгого режиму майже 14 років. Вижив тільки завдяки тому, що був дуже добрим столяром. Під кінець ув"язненя дідусь важив 52 кілограми при рості 1,70. Коли вийшов йому строк - повернувся він до рідного села, до рідного дому, а там-все спустошене, земля -поділена..нічого нема і ніхто не знає куди вивезли його сім"ю...Якось серед людей він дізнався, приблизно, в який район їх вивезли і власним ходом поїхав шукати свою дружину. Через щасливий випадок ( одна старенька бабуся, яка зустрілась йому по дорозі, знала де був той "посёлок") мій дідусь, через 14 років розлуки, відшукав мою бабусю. Там, в Сибірі, в поселенні "Тузейга" народилась моя мама і моя тітка. І аж в кінці 60 років вони вернулись додому і знову, на порожньому місці, почали власними силами відбудовувати хату вже в рідній Україні. Моя бабуся з дідусем для мене є прикладом справжнього кохання і справжньої родини. Глибокої віри і патріотизму.