lyudmilka » 11 липня 2013, 17:45
На рахунок "батьківських подачок". Спостерігаючи за долями своїх знайомих, помітила (думаю, не тільки я), що ті, які менше отримали від батьків в матеріальному плані, швидше і впевненіше знаходять самостійність. Одні за кордоном прилаштувалися, інші тут, з дитинства навчившись будувати і підтримувати стосунки з людьми, згодом отримали можливості змінити своє життя. Нічого страшного, якщо людина знає, що може розраховувати лише на себе. Як добре було б виховати своїх дітей так, щоб вони вміли не лише жувати, а й знаходити собі їжу! Можна взяти приклад з орлів (але без фанатизму), завжди сильних і незалежних птахів: вони роблять спроби виштовхувати пташенят з гнізда, як тільки ті починають крилами тріпати, але якщо бачать, що пташеня падає - підхоплюють і повертають, а наступного дня все повторюється знову, поки не буде результату. Але це до теми про виховання. А на рахунок спільного з батьками проживання, то, мені здається, не можна однобоко сказати як краще, буває по-різному - і батьки самі можуть не справлятися, до молодості в них не йде, а ще як якісь хвороби... Справа ж не лише в зарплатах і квартирах з кредитами. Ми дорослішаємо, а батьки старіють. Треба себе налаштовувати на те, що все це може бути попереду, тому і не будувати собі категоричну негативну установку на спільне проживання. Головне - не почуватися в їхньому домі дитинкою, особливо, коли чоловік живе в своїх батьків. Бо так буває, тіпа мали сина, годували, а тепер ще й "дочка" і внуки. А як ще виховали його так, що йому і в голову не приходить, що треба ставати відповідальним... тоді точно йти окремо, заради своєї, молодої, сім'ї.
"Немає ніяких ключів до щастя. Двері завжди відчинені." Мати Тереза