Вірші, есе

[Сяна]

Дуже люблю поезію М.Вінграновського
"Я тій сльозі сказав: не йди..."
Я тій сльозі сказав: не йди.
Я тій сльозі сказав: сиди.

Сиди, не плач, моя сльоза,
Сиди, не плач, як я сказав.

А ти заплакала й пішла,
І чорним цвітом підійшла...

Усе лишилось, як було:
Порепане моє чоло,

Та затверділий біль в очах,
Та той вогонь, що не дочах.

Лише слова, колись легкі,
Сьогодні змерзлі і гіркі.

ну і відеопоезія (останнім часом подобається мені все більше)

phpBB [video]

[nadusha]

«Ода філологу»

Ти, друже мій, напевне, трохи інший:
комусь – віршІ, але для тебе – вІрші,
в когось усе є більша половина,
ти ж знаєш, що вони обидві рівні.
Було, почуте «дєвочькі» чи «кстаті»
пекло вогнем, хотілося кричати.
Я знаю, ти завжди боявся, друже:
криштальну мову заплямує суржик.
Ти вечорами мріяв про подушку,
але читав (від «Слова…» до Забужко).
Коли вчив фізик формули і схеми,
ти вперше гордо мовив: «Синтаксема».
Ти бачиш світ крізь призму інтонацій,
ти мову бережеш – фундамент нації.
Поборник форм закостеніло-кволих,
ти є, мій друже, істинний філолог.

© Іра Саковець
Мої вірші

[nadusha]

Не тратьте жизнь на тех, кто вас не ценит,
На тех, кто вас не любит и не ждёт,
На тех, кто без сомнений вам изменит,
Кто вдруг пойдёт на «новый поворот».

Не тратьте слёз на тех, кто их не видит,
На тех, кому вы просто не нужны,
На тех, кто, извинившись, вновь обидит,
Кто видит жизнь с обратной стороны.

Не тратьте сил на тех, кто вам не нужен,
На пыль в глаза и благородный понт,
На тех, кто дикой ревностью простужен,
На тех, кто без ума в себя влюблён.

Не тратьте слов на тех, кто их не слышит,
На мелочь, не достойную обид,
На тех, кто рядом с вами ровно дышит,
Чьё сердце вашей болью не болит.

Не тратьте жизнь, она не бесконечна,
Цените каждый вдох, момент и час,
Ведь в этом мире, пусть не безупречном,
Есть тот, кто молит небо лишь о вас!

© Любовь Козырь, 2009
"СОВЕТ"

[nadusha]

Я не по вашій моді,яка жалість,
Я не поповнила сумнівні ті ряди,
Я з тіста іншого, і не по ГОСТу якість,
Я не помітна вам, а тим більш мої сліди.

Не до смаку я вам, й мене то не тривожить,
Може зухвало, та для мене ви чужі,
Ваша розпущеність чеснот вам не примножить,
Ви ж наче в повній темряві глухонімі.

Ви стадо, обрекли себе на тупість,
Звичайно, книжка це не модно і пусте,
Краще самотність, ніж ваша присутність,
Вам ж смішно з того що вважаю за святе.

У кожного на разі своя цінність,
Я зрозуміти вас не хочу, й не дано,
Мені за щастя що у нас хоча б одна відмінність,
Я тягнусь в небо, ну а ви чомусь на дно.

Анна Ботушанська

[nadusha]

Життя - не раз складна й солона річ.
Як дні усі очікувань минули,
Купила тест - й дві смужки віч-на-віч
З проблемою цю жінку зіштовхнули.

Грошей бракує, вже одне дитя,
У неї є, а рушити кар'єру
Немає як: роботу лишиш ти,
А потім йди, скули під інші двері.

Приватнику не треба твій декрет,
Знайде причину, вижене... І ось:
Дзвінок в лікарню і прийому жде,
Щоб те, що вже намічено, збулось.

Прийде у консультацію вона
До лікаря з холодними руками.
Коротка чистка - і ніхто не зна,
Що згинуло життя із волі мами.

Тим часом на роботі всім адмін,
Що раз на рік паролі заміняє,
Згенерив на комп'ютері й роздав -
Хай кожен свій новий запам'ятає.

Прийшла на восьму, бачить, що лежить,
Листок з паролем, мишкою прижатий.
Лиш прочитала - і спинилась мить,
Як можна ще по іншому сприйняти?

"plsmomno" писало на листку.
"Please, мамо, ні!" - інакш не зрозуміти.
"Врятуй життя",- застукало в виску,
"Матусю, ні, лиши мене на світі!" -

Як не засвоїш думку ти таку?
"Це знак", - вона сказала, відмінила
Прийом в лікарні - правильно вчинила.
І зараз має милую доньку.

Запам'ятай: як вибір рве за коси
І вихід - лиш один, без вороття.
"Please, мамо, ні!" - дитя в тобі голосить.
"Please, мамо, ні!" - врятуй мені життя!

Котвицький Леонід

[nadusha]

Цілує вітер травам довгі коси,
Збираючи їх вранішню росу...
Невдячна доля...Кожному підносить
За все рахунок і свою ціну.

Буває важко в собі біль носити,
Зав"язуючи в вузлик почуття...
Я йшла до тебе,як по лезу бритви,
Як журавель до рідного гнізда.

Я не вагалась,хоч боліло в тілі
І каркали ворони звідусіль.
Босоніж по розпеченім вугіллі,
Босоніж по розтрощеному склі.

Ти так мене любив - як люблять осінь
У розмаїтті запахів і трав.
Ти - наче вітер - цілував волосся.
Хороший мій,ти так мене кохав.

Ти був моїм щасливим зорепадом,
Яскравим і єдиним у житті.
А виявивсь - звичайним листопадом,
Яких буває безліч на землі.

Ну що ж...Невдячна доля...Світ ілюзій.
Розвіює любов,неначе дим,
Коханих перетворює у друзів,
А некоханих - навіть у дружин...

Навпомацки, крізь ночі павутиння
Тепер до снів моїх ти не підходь.
Любов до тебе - то моя провина...
А ти...А ти...Храни тебе Господь!

(Надя Ковалюк)

[mari]

М. Вінграновський

Відпала липа, білим цвітом злита,
І з літа покотилася гроза.
Ти виглядаєш іншого вже літа,
Тобі ж цього я ще не доказав...
Ще пахне хвиля яблуком і тілом,
І сушить голову за цвітом своїм мак...
Ще нам не все з тобою дохотіло,
Прощатися нам ніяк і ніяк...
Ще сміх наш вогкий, сльози не солоні,
Роки ще нас у спину не женуть,
Нам ще не чуть зимових наших дзвонів,
Хоча й весняних дзвонів вже не чуть...
Відпахла липа, білим цвітом злита,
І покотилася гроза аж до плачу,
Ти виглядаєш іншого вже літа,
А я, печальний, в цьому ще мовчу...
То кожному його в його новій потребі,
То кожному свій час, що неодмін згоря...
Темніє лист на світло-темнім небі,
І біля неба гріється зоря...

[mari]

Коли навколо ні душі,
Коли моя не може спати,
Чомусь так хочеться мені
Для тебе пісню заспівати.
І най чекає цілий світ –
Не забере мене від тебе
Ані їх колючий дріт,
Ні синє небо,
Ані чужий терновий цвіт.

Коли, буває, від усіх
Ховаю я себе за ґрати,
Чомусь так хочеться мені
Твою безмежність відчувати.
І най чекає цілий світ –
Не забере мене від тебе
Ані їх колючий дріт,
Ні синє небо,
Ані чужий терновий цвіт.
І най зупиниться Земля,
Най прийдуть все вони забрати,
Все одно не зможу я
Тебе віддати,
Бо ти була і є моя.

Коли навколо ні душі,
Коли моя не може спати...

Святослав Вакарчук, ОЕ

[nadusha]

Марина Цветаева

Мне нравится, что вы больны не мной,
Мне нравится, что я больна не вами,
Что никогда тяжелый шар земной
Не уплывет под нашими ногами.
Мне нравится, что можно быть смешной -
Распущенной - и не играть словами,
И не краснеть удушливой волной,
Слегка соприкоснувшись рукавами.

Мне нравится еще, что вы при мне
Спокойно обнимаете другую,
Не прочите мне в адовом огне
Гореть за то, что я не вас целую.
Что имя нежное мое, мой нежный, не
Упоминаете ни днем, ни ночью - всуе...
Что никогда в церковной тишине
Не пропоют над нами: аллилуйя!

Спасибо вам и сердцем и рукой
За то, что вы меня - не зная сами! -
Так любите: за мой ночной покой,
За редкость встреч закатными часами,
За наши не-гулянья под луной,
За солнце, не у нас над головами,-
За то, что вы больны - увы! - не мной,
За то, что я больна - увы! - не вами!

[nadusha]

Марк Минков, Вероника Тушнова

Не отрекаются любя.
Ведь жизнь кончается не завтра.
Я перестану ждать тебя,
А ты придешь, совсем внезапно.
Не отрекаются любя.

А ты придешь, когда темно,
Кода в окно ударит вьюга.
Когда припомнишь как давно
Не обнимали мы друг друга.
Да ты придешь, когда темно.

И так захочешь теплоты,
Не полюбившейся когда-то,
Что переждать не сможешь ты
Трех человек у автомата.
Вот, как захочешь теплоты.

За это можно жизнь отдать.
И до того я в это верю,
Что трудно мне тебя не ждать
Весь день, не отходя от двери.
За это можно все отдать.

Не отрекаются любя.
Ведь жизнь кончается не завтра.
Я перестану ждать тебя,
А ты придешь, совсем внезапно.
Не отрекаются любя...