Ой,а в мене був колись кавалер,відразу після школи,мій ровесник,дуже гарно до мене залицявся ,завжди з трояндами ,запрошував в кахфе до теятру (а не по лавочкам в мороз ,як деякі),ну бувало шо й на лавочці в парку зависали,але не постійно,тобто кожне побачення було цікаве та неповторне.Але через деякий час почав мені сльози лити,в прямому смислі слова,крокодилячі.То якось разок ще можна було стерпіти та зрозуміти,навіть зворушливо,але не щодня.В основному жалів себе ,розказував як йому тяжко,як від тепер доводиться працювати,допомагати мамі заробити копійку і прогодувати сімю.А потім через деякий час як ми з ним розійшлись,виявилось що він був злодій,і крав у близьких людей в друзів та родичів,в мене не крав,бо не було що .Отакі плаксиві хлопці бувають
Свого чоловіка сліз не бачила і не хочу .Бачила ще свого кохання колишнього.Тепер з висоти прожитих літ ,можу сказати що був він якийсь депресивний і самоїд,все йому якось було не те.Навіть не поняла чого він тоді очі намочив,напустив на себе якогось жалю ,то зі мною і з нашими стосунками не було повязано,мабуть від перевтоми,бо працював дуже багато,хтів стати або мільйонером,або монахом (як не вийде),дорослий чоловік 30 років тоді було :fool3: ,добре що мене то щастя минуло
Ой почала згадувати,мабуть як кажуть протилежності притягуються,але мені багато чоловіків жалілось або плакалось,не знаю чого ,я же схожа на ту що готова втішати :???: ,переважно на гумор переводила.