Діточок, як на небі-зірочок...

[Dribchuk]

мова йде не про те щоб "все купити" і "запхати" а про те щоб дати той мінімум який є необхідним для кожної дитини. І якщо батьки пропадатимуть на роботі щоб забезпечити купку діточок то тої любові і турботи і підтримки вони не відчують аж ніяк. Щоб дитина могла в майбутньому чогось добитися сама в дитинстві їй треба приділити час, прослідкувати за її розвитком, за її навчанням. Середньостатистичні працюючі батьки в Україні приділяють своїм дітям 15хв на добу (нічого просто так з неба не падає, а як і падає то не всім і не завжди) Якщо в мами 6ро дітей і всі погодки то не факт що вона матиме час вивчити з дитиною табличку множення ,а з наймолодшою погратися кубиками. Бо є ще і хатня робота і т.д. Є мами-героїні які дійсно все можуть і все встигають. Таких є мало і їм треба ставити памятники. Я по собі знаю що я не така, що зараз не народжую 2гу дитину в першу чергу тому що вважаю що перша ще замала, ще недоняньчена, недолюблена щоб перейти на другий план. І що б мені там не казали що обох я любитиму однаково, всеодно перші місяці прийдеться більше часу віддавати меншій дитині.
Матеріальні блага це звичайно далеко не все, але і не думати про них я не можу. Крім того вже в мене склалася така думка що діти виростають поганими людьми не від того що в них все є, а від того що їм чогось бракує - одні мають все матеріальне, а бракує любові, інші долюблені ,але не мають матеріальних благ.

Щодо заробітчан - мені шкода і тих батьків, які не бачать як ростуть їхні діти і тих дітей, які не знають батьківської любові. Я дуже сподіваюся що моїй сімї ніколи не доведеться через таке пройти.

[taranjka]

ну мінімум в кожного різний.
і кожен з нас міркує з глибини власного досвіду. дитинство більшості з нас припало на "жосткі 90-ті" - коли люди умудрялися жити без зарплат. чесно, сьогодні мені важко уявити, як мої батьки тоді викручувалися, але ні мені ні сестрі ніколи не дорікнули, що працюють тільки на нас. навпаки, намагалися завжди дати більше. ще й досі памятаю, що сестра до 2 чи 3 класу в Миколая вірила - одного разу до сліз доказувала, що він є - "бо в мами і тата грошей не було, а подарунки під подушку ми отримали"
а щодо кількості дітей - кожному своє. наразі 2 - мені цілком достатньо. а про те, що як важко з двома і що діти тоді недоотримують уваги і т.д. - це зазвичай кажуть мами, в яких 1 дитина

[Milichka]

а про те, що як важко з двома і що діти тоді недоотримують уваги і т.д. - це зазвичай кажуть мами, в яких 1 дитина

[Dribchuk]

це зазвичай кажуть мами, в яких 1 дитина

може і так, я ніколи не була на місці мами в якої більше ніж 1 дитина але з іншого боку багатодітна мама такого не скаже бо сказати таке означає визнати себе не дуже хорошою мамою.
Для мене не стільки важливо якою буде кількість дітей в моїй сімї, як якою буде якість мого виховання і любові. Знаючи себе я б не наважилася більше ніж на 3х дітей. (мені від 1 деколи хочеться тікати десь далеко) А ще деколи приходжу до друзів чи знайомих в яких по 3є чи більше дітей і не знаю, особливого щастя між них я не бачу. Старші діти вічно не довольні бо треба бавити молодших, молодші все тягнуться за старшими, та мама не має зовсім часу на себе і якісь свої справи і получається якась така безперестанна суматоха, постійно якісь нотації і крики "ти не забирай в меншого, а ти чого лізеш за старшими?" То явно не для мене.
Хоча я ще раз повторюся що є такі вправні мами які вміють всім час приділити і конфліктні ситуації розрулити, але то певно треба такою особливою народитися.

[taranjka]

в мене є сестра. в дитинстві чого тільки не було - і билися, і сварилися, і речей поділити не могли... і часом цікавіше було гратися з чужими (в нас не велика різниця в віці). але - коли мене ображали - вона захищала (хоч і молодша), коли друзі десь дівались - вона була. в нас зараз різні сімї, різні інтереси і зустрічаємося не так вже й часто, але вона є і мені вже від цього добре. а те, що в дитинстві в нас була одна лялька на двох - думаєш воно мене зараз турбує?

[Dribchuk]

taranjka ситуації бувають різними, і тут я вважаю все залежить від батьків. Якщо вони виховали вас з сестрою таким чином що ви "не паритеся що лялька була 1 на двох" і змогли прищепити вам любов, повагу в заємопорозуміння значить вони "состоялися" як батьки, але бувають і інш ситуації. Маю подружку яка до сих пір недолюблює свою молодшу сестру (хоч вже обидві дорослі жінки зі своїми сімями) бо в дитинстві все було сестрі, а вона була в батьків на 2гому місці, нянька і т.д. Те саме в іншої знайомої але зі старшим братом. Вона каже що ніколи з ним нормально не спілкувалася бо з дитинства вважає що мама його завжди любила більше і все робила для нього. А вона дитина, яка народилася бо "так сталося".

[taranjka]

все в наших руках, я цього і не заперечую

[Перлинка]

Щоб дитина могла в майбутньому чогось добитися сама в дитинстві їй треба приділити час, прослідкувати за її розвитком, за її навчанням.

Якщо в мами 6ро дітей і всі погодки то не факт що вона матиме час вивчити з дитиною табличку множення ,а з наймолодшою погратися кубиками.

А я вважаю навпаки ,зі мною ніколи не панькались, не робили домашніх завдань,і взагалі ніколи за мене нічого не робили ,ну може по дому мама не напрягала бо бачила шо добре вчусь .І я була найсамостійніша в класі ,та й навіть в школі.

[Dribchuk]

Перлинка може ти просто така особлива, бо переважно буває навпаки. І є різниця між "панькатися" і приділяти увагу. Зі мною теж не панькалися ніколи хоч я 1 дитина в сімї (хіба що бабусі, а мама ніколи) але я знала що в моєї мами все під контролем - шаг вліво-шаг вправо і вона буде знати що я щось начудила.

[kalina]

Нас в сім'ї було двоє, брат молодший від мене на 5 років, в дитинстві ми часто бились, але зараз це одна з найрідніших для мене людей. Я вважаю що в родині має бути як мінімум двоє діток, а якщо можливості дозволяють то і більше.