Партнерські пологи

[Naya]

Ми народжували разом з чоловіком. Щоправда трохи все було не так, як хотілося.
В Тернополі карантин і партнерські відмінені, то ми в останню мить зірвалися й поїхали в Дунаївці. (В нас це вже звичка - вирішувати й діяти в останню мить).
Приїхали зранку у вівторок 1 грудня, нас направили на УЗД, там сказали, що поки шо ще не в родах.
Лікар неміг одразу оглянути, аж після обіду, то чоловік поїхав додому - 160 км в одну сторону.
А потім лікар дивиться - шийка повністю згладжена, розкриття два пальці, а я ше нічого не відчуваю.
Сказав, якщо до ранку не народжу, то ставитимуть капельницю.
Звоню чоловіку, а він вже до Тернополя доїзжає.
В 22,00 почалися перейми, в 1 ночі акушерка подивилася - розкриття 3 пальці.
Дзвоню чоловіку, кажу не знаю, чи варто їхати, чи встигнеш, але їхали в Дунаївці заради партнерських...Чоловік за дві години вже був біля нас. На перший період пологів не встиг, без нього було дуже важко, я лиш ходила і поглядала на годинник. А вже на другому підтримка була колосальна. Я без нього від умивальника не відходила - то в очах темніло від болю, то рвала, а в другому періоді вже умивальника не було, то чоловік мені обличчя змочував, водички подавав, шептав на вухо слова підтримки, а коли малятко виклали на груди, то мій чоловік, який ніколи не вмів проявляти почуттів на людях, так мене розцілував....Як він тішився синочком!!!...Та просто бачити було його щасливі очі, та синульку.....і все-все одразу забулося.

[гра з вогнем]

а мені здається, що жоден лікар не підтримає так як близька людина. просто потримати за руку, погладити по волоссю...
не завжди чоловік є найближчою людиною, але все таки підтримка близького дуже важлива в пологах.

мій чоловік перше теж не розумів і, можливо, не хотів (хоча, я думаю через стереотипи, "що чоловікові в пологах розуміє?"). але потім ми почали разом ходити на огляд до гінеколога, до інших лікарів, ріс животик, а з ним і наше спільне бажання бути в момент народження дитинки разом

[Alisa]

А я б без свого чоловіка на пологах не справилися б. Тепер можу впевнено сказати, що якщо друг пізнається в біді - то чоловік на пологах. Ми Іллю 100% разом народили, навіть не можу сказати, що мені більше дісталося

[Nymydora]

А в нас були партнерські - теж вирішено відразу. Хоча я довго не знала, хто буде зі мною - чоловік чи сестра. Але якось до кінця терміну визначилися, що має бути винуватець торжества. :P Чоловік був зі мною майже весь час (за винятком перших годин, коли мені вкололи снодійне, щоб я поспала, бо всю ніч не спала з переймами).
У мене враження тільки позитивні: я абсолютно не думала про організаційні моменти ні під час, ні після пологів. Під час перейм , які після стимуляції були дужжже болісними , я повисала на ньому і мені було легше. Він робив все, що я просила - мудре і немудре, кликав лікарів, тримав за руку і т.д. На пологах під час потуг я зосереджувалася не на чужих тітках, а на рідному обличчі. А ще він перший взяв дитину на руки - і ви би бачили, як тепер мале до нього усміхається - ще здалеку. А ще перші три дні ми жили разом в сімейній палаті - і мені ні за що не боліла голова. ЧОловік навіть важити малого самого не відпускав (ми відмовились від прививок і боялися, щоб нам не зробили сюрприз), кликав по сто разів медсетсру, бо мені не виходило малого правильно прикласти, подавав їжу, годував з ложечки, поїв з чашечки і все таке. Правду кажучи, я переживала за те, як він буде поводитися на пологах, бо він людина дуже запальна і принципова, але мої побоювання не підтвердилися. І не вмлівав теж, і не спротивив мене, хоча бачив мене майже навиворіт вивернуту :mrgreen:
Одним словом, я оцінила свого чоловіка по-новому, і після пологів пообіцяла собі, що за те, що він для мене і для нас зробив за ці три дні, я не буду на нього ніколи більше ображатися ))))) ВСІМ РАДЖУ, звичайно, з тією умовою, що чоловіка не тягнути насильно.

[kamisia]

Я знала що чоловік нізаякі коврижки не піде на пологи ще до вагітності. навіть не змушувала. Знала що піду з мамою, вона в мене лікар, ДОРЕЧІ, ЗАВТРА ДЕНЬ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА. В родах були моменти колия нікого бачити і чути не хотіла, а було таке шо мама мені суттєво допомагала. Чоловіка дужебракувало потом, коли ми вже самі залишились, я аж плакала )))

[TanenRom]

ми навіть не обговорювали тему про партнерські пологи, оскільки знали, що чоловік буде у Києві, а я в Тернополі,він просто фізично невстигне доїхати!!!почала задумуватись кого можна було б взяти з собою ще!
проте все відпало само собою коли ввели карантин і партнерські пологи заборонили!!!

[Любов]

Також можу з впевненістю сказати, що партнерські пологи єднають і зміцнюють сім'ю ще більше :) , без чоловіка я б не справилась. Він дуже мені допомагав, масажував спину під час перейм, все як вчили в школі материнства. Про правильне дихання я б і забула, якби не його підказки. Правду кажуть, що до жінки краще і швидше доходять слова рідної людини, ніж лікаря. Він повторював все, що казала лікар і я його більше чула. Це таке щастя побачити разом вперше нашого синочка, зустрітися поглядами, притулитися до нього. Тепер так приємно згадувати як ми разом це все пережили, як коханий перерізав пуповину і як вперше в житті одягав дитинку в памперс, шапочку і носочки. Шкода ночувати йому не можна було, але після 11.00 дозволені відвідування, то він ці три дні постійно був біля нас і я мала на кого залишити нашу крихітку, коли відлучалася.

[_viki_]

У нас теж були партнерські, і я дуже рада що в ту мить була близька мені людина. Чоловік все вирішував з лікарями, бо я немогла і слова сказати, а масаж то так робив, що в мене аж шкіра "протерлась"( старався, але головне що тоді мені хотілось щоб він масажував все сильніше і сильніше), але от з диханням він трошки розгубився, але мені ніби ітак все вдалося. А ще мені було дуже приємно спостерігати в нього сльози щастя на очах коли він вперше побачив нашу донечку.

[Lola]

Я проти партнерських пологів. Ми з чоловіком одразу про це домовились і я народжувала самостійно, а він чекав біля пологового будинку коли я народжу.

[леся тополя]

а мiй чоловiк йшов зiмною на партнерськi аж до 7 мiс. а потiм йому наговорили "добрi люди" як це страшно i зараз вiн не пiддаэться навiть на вмовляння лiкаря... звичайно,що краще послухати "старших",якi сaмi не були i в своэ виправдання всiм радять не йти. по-моэму,це все людська заздрiть!!! я не переконувала його i як приэмно було вчора почути вiд нього:"То що,будемо родити разом?" (а по узi,то сьогднi))))незнаю як воно буде,але надiюсь,що "добрi друзi" вже втручатись не будуть))