КАЗКИ і повчальні історії для дорослих-відкрито для записів

[mari]

Така потрібна квітка


Протягом деякого часу щонеділі один чоловік надсилав мені троянду для бутоньєрки на лацкані мого піджака. Оскільки кожний недільний ранок я отримував квітку, то не дуже замислювався про це. Це був жест люб'язності, який я цінував, проте він став звичним. Але в одне неділю те, що я вважав звичайним, стало особливим.

Коли недільного ранку я виходив після служби з церкви, до мене підійшов хлопчик і запитав:

- Сер, що ви зробите зі своєю квіткою? Спочатку я навіть не зрозумів, про що він говорить. Потім, вказавши на троянду, приколоту до піджака, запитав:

- Ти про це питаєш?

- Так, сер, - відповів він. - І якщо ви просто збираєтеся її викинути, не могли б ви віддати квітку мені?

Тут я посміхнувся і сказав, що з радістю віддам йому троянду, і між іншим поцікавився, навіщо вона йому. Хлопчик, якому, мабуть, не було ще і 10 років, відповів:

- Сер, я віддам її своїй бабусі. У минулому році мої тато і мама розлучились. Я жив з мамою, але коли вона знову вийшла заміж, то захотіла, щоб я жив з батьком. Я прожив у нього, але він сказав, що я більше не можу з ним залишатися, і відправив до бабусі. Вона дуже добре до мене ставиться. Готує, піклується про мене. Вона така гарна, що я захотів подарувати їй в подяку таку гарну квітку.

Коли хлопчик замовк, я просто не знаходив слів. На очах у мене виступили сльози, я був зворушений до глибини душі. Відчепивши троянду, я сказав:

- Синку, я ніколи не чув більш приємних слів, але однієї квітки недостатньо. Подивися, в церкві, у кафедри, стоїть великий букет квітів. Кожного тижня різні родини купують їх для церкви. Візьми ці квіти для своєї бабусі, тому що вона заслуговує самого кращого.

Я і так вже був зворушений, але хлопчик сказав ще дещо, що я завжди буду зберігати в пам'яті. Він вигукнув:

- Який чудовий день! Я попросив одну квітку, а отримав гарний букет!

Пастор Джон Р. Рамзі

[mari]

Любов - падіння вгору або вниз


Любов - це ширяння десь між. Ширяння над суєтою, над обманом і підлістю, над зрадами і продажністю, над грубістю і розчаруваннями. Ширяння під заступництвом вищих сил, які оберігають твою любов.

А що ж між? Тим самим низьким і самим високим? Що знаходиться в цьому таємничому просторі? Ніжність, турбота, ласка, вірність. Там музика дощу і слова сердець створюють незабутні чудові пісні. Там зірки освітлюють шлях, а теплий вітер пахне мріями. Там веселка падає на твої долоні маленькими крапельками роси. Там морські черепашки говорять мовою хвиль, розповідаючи про кораблі, що пішли в море, про чайок, що ширяють над водною гладдю. Там чути сміх весняних гроз і безмовність зорі. Там чути біг сліз - це щастя котиться по щоці. Сльози радості і спокою. Там Місяць спускає сходи на Землю, щоб по них бігти назустріч новому, тільки що народженому дню. Там птиці танцюють у небі, їх рух впевнений і плавний, життя легке і невимушене, танцюють в повітрі без проблем і цілей. Там свобода, незалежність від часу і простору, бажання подивитися в очі небу і потонути в його блакиті. Там пливуть хмари, швидко-швидко. Ні, їх не жене нетерплячий вітер. Вони просто грають. Там парить Любов. Любов двох, Любов до всього Світу.

[lore1ei]

Професор філософії під час своєї лекції узяв 5-літрову скляну банку і наповнив її каменями, кожен не менше 3 см в діаметрі. Потім питає студентів: чи повна банка? Відповіли: так, повна.

Тоді професор взяв мішечок з горохом і висипав його в банку з каменями, трохи потряс її. Природно, горох зайняв вільне місце між каменями. Ще раз професор запитав студентів: чи повна банка? Відповіли: так, повна.

Тоді він узяв коробку піску, і висипав пісок в банку. Природно, пісок зайняв повністю все вільне місце і все закрив. Ще раз професор запитав студентів: чи повна банка? Відповіли: так, вона повна.

Тоді професор заварив чашку чаю і вилив її в банку. Студенти сміялися.

А зараз, - сказав професор, - я хочу, щоб Ви зрозуміли, що банка – це Ваше життя; камені – це найважливіші речі у Вашому житті: сім'я, здоров'я, друзі, свої діти – все те, що необхідне, щоб Ваше життя все-таки залишалося повним навіть у випадку, якщо все останнє загубиться; горох – це речі, які особисто для Вас стали важливими: робота, будинок, автомобіль; пісок – це все останнє, дрібниці.

Якщо спочатку наповнити банку піском – не залишиться місця, де могли б розміститися горох і камені. Це видно і у Вашому житті, якщо витрачати весь час і всю енергію на дрібниці, не залишиться місця для найважливіших речей.
Займайтеся тим, що Вам приносить щастя: бавтесь з Вашими дітьми, зустрічайтеся з друзями. Завжди буде ще час щоб попрацювати, зайнятися прибиранням будинку, полагодити і помити автомобіль. Займайтеся перш за все каменями, тобто найважливішими речами у Вашому житті; визначите Ваші пріоритети, останнє – це тільки пісок.

Тоді студентка підняла руку і запитала: «Професор, а яке значення має чай?»
Професор посміхнувся: я радий, що Ви запитали мене про це. Я це зробив просто, щоб довести Вам, що як би не було Ваше життя зайняте, завжди є місце для чашки чаю. (можна замінити на пиво чи каву )

[mari]

Сили природи


Прогулюючись в травні в гаю, я проходив повз зрубаної молодої берези. Я добре пам'ятаю, що її зрубали минулого літа для того щоб пустити на віники. Проходячи, я оглянув її співчутливим поглядом, і раптом виявив на самій її вершині декілька не зрубаних гілок, які були повністю покриті молодими зеленими листочками. Мене вигляд цих листочків дуже здивував і порадував: адже виходить так, що сили природи намагаються навіть у колоду (труп) вдихнути вияв життя! Я зупинився милуючись їх свіжістю та зеленню - і цей образ міцно закарбувався в моїй пам'яті.

Пізніше, роздумуючи про побачене, мені згадалися слова, що «у Бога мертвих немає ...», а в його господарстві є лише різні процеси трансформацій і перетворень.

Весна, початок літа, - навколо, особливо в сільській місцевості, буяє зелень, перетворюючи «неживу» природу в живу. Ми навіть у підручниках називаємо цю природу «неживою», не спромагаючись припустити, що і саме життя може мати різний прояв. Озирнувшись навколо можна помітити величезний її потенціал - сили природи активно працюють на пробудження і підтримку життя, і якщо ми, люди, будемо знаходитися в гармонії з цією силою, в ключі її творчості, то й на наш стан і самопочуття ці сили благодійно впливатимуть.

Ми ж нерідко ведемо себе просто як споживачі. У нас звідкись вистачає розуміння, що викинувши відходи того ж комп'ютера - ми не отримаємо з цього сміття новенький апгрейтовий комп; а створюючи повсюдно звалища-смітники - ми надіємось, що природа все це «перелопатить». Не відчуваємо свого єднання з навколишнім світом - все більш стаємо не добрими, і створюємо відповідний мікроклімат свого життя. Для нашого «добробуту» з Землі вже викачано багато нафти і газу, - а це ж цілющі системи самої планети. Якщо уявити собі образ планети як людське тіло, а самих людей як істот плазунів по цьому тілу, то «картинка» на сьогоднішній день представляється жахливою. Тих, хто старший - то, ще вчили: «Не плюй у криницю ...», - так це було вже давно, тепер вони напевно і самі-то про це вже забули ...

Нам, людям, - Богом вже дана досконала система, і дуже багато дарів. Зачаровані цими дарами, і граючи в свої «іграшки», ми стаємо все більшими руйнівниками свого спільного дому. Тих, хто вже встиг багато чого зламати і навчився з зламаного створювати щось ширпотребне - ми називаємо «вченими». Але ці вчені, яких логічніше називати «навчені», й ті на кого вони працюють, - самі багато в чому уподібнюються мавпі, яка комп'ютер може використовувати тільки як місце для сидіння.

Цією заміткою я закликаю вас усвідомити своє єднання з діючими силами природи і жити в гармонії з ними! Ви не замислювалися, скільки дерев було зрубано, щоб обслужити саме Вас: тим же папером, меблями, будівлями? Чи не намагалися Ви будь-яким чином компенсувати планеті цю втрату? Чи посадили Ви хоч одне дерево?

Всі ці могутні сили природи, настільки вражають нас міццю своєї діяльності, що нам напевно здається, що ми можемо бути тільки споживачами їхніх послуг, забуваючи про співпрацю з ними. Зараз навіть пішло з обігу поняття «мати-природа», - хто ж ми тоді для неї стали: синки, пасинки, або «діти лейтенанта Шмідта»?

З боку нам здається, що природі все дається легко - ось спробуйте самі у себе на роботі, або вдома, у квітковому горщику, висадити готові (вже створені природою) насіння кінзи або кропу - чи вдасться вам скористатися їх плодами?

... Повертаючись до теми спиляні берізки - я вважаю, що якщо помістити гілочку спиляної берези у воду - вона дасть корінець, і сформується саджанець, який потім можна висадити в землю, і «неживе» перетвориться в живе - таким чином ми можемо бути причетні до таїнства продовження життя. Той, хто друг природі - для того вона зможе відкрити багато своїх таємниці, і в цих експериментах я побажаю вам успіхів!
О,Л.

[mari]

Гусениця

Прилипнувши до листочка, гусінь з цікавістю спостерігала, як комахи співали, стрибали, скакали, бігали наввипередки, літали ... Все навколо було в постійному русі. І лише одній їй, бідоласі, відмовлено було в голосі і не дано ні бігати, ні літати. З великими труднощами вона могла тільки повзати. І поки гусениця незграбно перебиралася з одного листка на інший, їй здавалося, що вона здійснює навколосвітню подорож.

І все ж вона не нарікала на долю і нікому не заздрила, усвідомлюючи, що кожен повинен займатися своєю справою. Ось і їй, гусениці, належало навчитися ткати тонкі шовкові нитки, щоб з них звити для себе міцний будиночок-кокон.

Без зайвих міркувань гусениця старанно взялася за роботу і до потрібного терміну виявилася замотана з ніг до голови в теплий кокон.

- А далі що? - Запитала вона, відрізана в своєму сховку від решти світу.

- Всьому свій час! - Почулося у відповідь їй. - Наберися трохи терпіння, а там побачиш.

Коли настала пора, і вона прокинулася, то вже не була колишньою неповороткою гусеницею. Вправно вивільнившись з кокона, вона з подивом помітила, що у неї відросли легкі крильця, щедро розфарбовані в яскраві кольори. Весело змахнувши ними, вона, немов пушок, пурхнула з листка і полетіла, розчинившись в голубій імлі.

Леонардо Да Вінчі

[mari]

Зроби це сьогодні

"Якщо ви збираєтеся скоро померти і можете подзвонити тільки одній людині, кому ви зателефонуєте і що скажете? І чого ви чекаєте?" (Стівен Левайн)

Коли я працював інспектором шкіл в Пало-Альто, штат Каліфорнія, Поллі Тайнер, голова нашої опікунської ради, написала лист, який опублікували в газеті «Пало-Альто таймі». Син Поллі, Джим, зовсім не справлявся з навчанням. Його вважали нездатним до оволодіння знаннями, і від його батьків і вчителів було потрібно величезне терпіння. Але Джим був щасливим хлопчиком, чия посмішка буквально освітлювала кімнату. Його батьки усвідомлювали його нездатність осягати навчальний матеріал, але завжди намагалися допомогти синові бачити свої сильні сторони, щоб він міг ходити з гордо піднятою головою. Незабаром після закінчення середньої школи він розбився на своєму мотоциклі. Після його смерті матір направила в газету листа.

Сьогодні ми поховали нашого 20-річного сина. У п'ятницю ввечері він потрапив на мотоциклі в аварію і загинув на місці. Як шкода, що, розмовляючи з ним в останній раз, я не знала, що цей раз - останній.

Якщо б я тільки знала, я б сказала: «Джим, я люблю тебе і дуже тобою пишаюся».

Я б не пошкодувала часу оцінити все те добре, що він зробив люблячим його людям. Я б насолодилася його прекрасною усмішкою, звуком його сміху, його справжньою любов'ю до людей.

Поклавши на одну чашу терезів усе хороше, а на іншу те, що дратує, - радіо, яке завжди грало занадто голосно, зачіску, яка нам не подобалася, брудні шкарпетки під ліжком, - то дратуючого набирається небагато.

У мене вже не буде можливості сказати своєму синові все те, що я хотіла б сказати, але у вас, в інших батьків, така можливість є. Скажіть вашим дітям усе, що ви захотіли б сказати, дізнавшись, що ця розмова остання. В останній раз я розмовляла з Джимом в день його загибелі. Він зателефонував мені, щоб сказати: «Здрастуй, мамо! Я просто зателефонував сказати, що люблю тебе. Мені пора на роботу. Бувай ». Він подарував мені скарб на все життя.

Якщо у смерті Джима є хоч якийсь сенс, може, він полягає в тому, щоб змусити інших більше цінувати життя і навчити інших, особливо родичів, не забувати проявляти один до одного турботу і любов.

Іншої нагоди у вас може не бути. Зробіть це сьогодні!

Роберт Різонер

[mari]

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Нельзя сначала убивать, потом шептать:
"Я не нарочно!"

Нельзя все время предавать потом молить:
"Исправлюсь! Точно!"

Нельзя сначала принижать, потом просить:
"Прости за шутку!"

Нельзя трусливо убегать, cказав,
что "Вышел на минутку!"

Нельзя вернувшись сделать вид,
что все как прежде остается...

Ведь жизнь на месте не стоит!
За все всегда всем воздается!

[mari]

Така яка є

Аніта була дуже жвавою, неспокійною дитиною. Одного разу її мама, не витримавши, сказала своїй розумній і кмітливій доньці:
- Подивися, Аніта, як до вечора я втомилася від тебе. Потрібно придумати що-небудь, щоб ти не стомлювала мене до такої міри.
- Так, мамочко, я зроблю все, що ти хочеш, - погодилась дівчинка.
- Зараз я тебе скупаю, а потім ти підеш до своєї кімнати, тихенько посидиш в ній п'ять хвилин і весь цей час будеш молитися Богові, щоб він зробив тебе хорошою дівчинкою.
- Добре, я так і зроблю!
Дівчинка пішла в свою кімнату, повернулася через п'ять хвилин і сказала:
- Мамочко! Я молилася. Я так не хочу, щоб ти втомлювалася, що молилася дуже ретельно.

Але на наступний день нічого не змінилося. Мама докорила дівчинку:
- Мамочко, я так гаряче молилася! Але якщо Бог не зробив мене хорошою дівчинкою, значить, він або нічого не може зі мною зробити, або я подобаюся йому такою, яка є.

[mari]

ТВОРІННЯ ЧЕРЕЗ УЯВУ

Перш за все ви повинні зрозуміти, що таке уява. Що таке уява? Це заняття деякої позиції настільки глибоко і міцно, що сама ця позиція стає реальністю. Наприклад, ви, мабуть, чули про одну техніку, що використовується в Гімалаях. Її називають «йогою вогню»! Холодна ніч, падає сніг, а подвижник стоїть голим під відкритим небом. Температура нижче нуля - ви б вже померли, ви б замерзли. Але подвижник вправляється в певній техніці. Ця техніка полягає в тому, що він уявляє, що його тіло горить вогнем, він уявляє, що покривається потом. І він насправді починає пітніти, хоча температура нижче нуля і кров замерзає. Що відбувається? Це пітніння реальне, його тіло дійсно гаряче, але ця реальність створена уявою. Випробуйте якусь просту техніку, щоб відчути, як реальність створюється уявою. Якщо не відчуєте, то це означає, що з цією технікою ви працювати не можете. Наприклад, просто порахуйте свій пульс. Сядьте в закритій кімнаті і порахуйте свій пульс. А потім протягом п'яти хвилин уявляйте, що біжите. Уявіть собі, що ви біжите, що вам жарко, ви глибоко дихаєте, ви потієте, ваш пульс збільшується. Через п'ять хвилин після цього знову порахуйте пульс. Ви побачите різницю, ваш пульс стане частішим. Ви впливали на нього лише силою уяви, адже в дійсності ви не бігли. Гімалайські подвижники проробляли свої вправи тільки за допомогою уяви. І ці техніки можуть бути дуже корисні сучасній людині, оскільки їй важко бігати по вулицях, важко здійснювати тривалі прогулянки, важко знайти відокремлену вулицю. Можна просто лежати на підлозі у своїй кімнаті й уявляти, що протягом години ви безперервно і швидко йдете. Коли ви налаштовуєте свою уяву, тіло починає діяти. Ви вже робите багато чого, не знаючи, що це робота вашої уяви. Постійно лише однією уявою ви створюєте в собі хвороби, і ви уявляєте, що захворіли, заразилися. У вас підвищується сприйнятливість, і виникає дуже велика вірогідність того, що ви дійсно захворієте, - і ця хвороба буде реальною. Але створюється вона тільки уявою.

Проводилося безліч експериментів, пов'язаних з дослідженням поведінки людини, позбавленої відчуттів. Якщо людину захистити від усіх впливів на органи почуттів, відбувається наступне - коли ви закриті в ізольованому від звуку приміщенні, куди не проникає світло, немає можливості спілкуватися ні з однією людською істотою, на стінах немає картин, в приміщенні немає нічого, з чим би ви могли взаємодіяти, - через одну, дві, три години ви почнете спілкуватися з собою. У вас почне працювати уява, ви почнете розмовляти самі з собою. Ви будете питати, і ви ж будете відповідати - почнеться монолог, у якому ви будете роздвоєні, розділені. Тоді ви раптово почнете відчувати багато речей, яких раніше не розуміли. Ви почнете чути звуки, але приміщення ізольовано від звуку, в нього не проникає жоден звук. Зараз ви розумієте, що уявляєте. Через тридцять шість годин позбавлення відчуттів ви не зможете виявити жодної різниці між реальним і уявним - це стане неможливим. Через тридцять шість годин позбавлення відчуттів уявне стає реальним, а реальне стає ілюзорним.
Ось секрет правильної сприйнятливості: розум відгукується на все відповідне його складу, на все, що носить однаковий з ним характер. Ми повинні думати про те, що бажали б сприйняти, і відмовитися думати про те, чим не хотіли б перейнятися. Подібний розум привертає до себе добрі думки з навколишнього його океану думок, відштовхує погані і, таким чином, стає все чистішим і сильнішим за тих же самих умов, які іншу людину будуть робити нечистою і слабкою.
Метод заміщення однієї думки другою може бути використаний з успіхом у різних випадках. Якщо з'явиться неприязна думка про яку-небудь людину, вона повинна бути негайно замінена думкою про чесноти, якою володіє та людина, або про які-небудь скоєні нею гарні вчинки.

[mari]

Співак на заміні

Це сталося багато років тому в Паризькій опері (я не зміг підтвердити правдивість цієї історії). На виступ відомого тенора були продані всі квитки. І ось, в цей великий день, коли будівля була забита вщенть, виявилося, що через проблеми на дорогах тенор не зможе приїхати вчасно.

Збентежений, директор Опери вийшов на сцену, щоб пояснити, що трапилося, і попросити місцевого тенора виступити в якості заміни.

Публіка відреагувала, як і очікувалося; розчаровані, деякі глядачі встали і попросили повернути їм гроші, тоді а як інші просто сиділи в очікуванні, що їм запропонують обставини, оскільки вони вже проінструктували своїх водіїв і зарезервували столики для вечері, і взагалі не знали, як ще їм витратити час.

Замінюючий тенор вийшов на сцену і виступив так добре, як тільки він міг. Протягом двох годин він співав від усього серця, з усією душею. Він закінчив практично в повній тиші - оскільки він був не тим, кого вони прийшли послухати.

Тільки один глядач аплодував. І в якийсь момент пролунав дитячий голос:

«Татусю, ти чудовий! Просто чудовий! »

В наступну мить весь театр встав і вибухнув оваціями. Просте слово любові змінило все.

Пауло Коельо