З вищезгаданої статті описані позиції протестантизму щодо поклоніння ікон в католицькій і православній церквах.Щоб вже не витягувати по кусочку, а поговорити про все разом.
Наведені там факти, дещо неповні, і висвітлюють позицію іконопоклоніння як неправдиву, Богохульну і т.д. Зокрема :
"У східній церкві також був період іконоборства. Імператор Лев ІІІ Ісавр у 727 році, а потім і 348 єпископів собору у 754 році, одноголосно засудили і своїми постановами заборонили шанування образів. Однак, 33 роки потому, учасники 7-го Всесвітнього собору у 787 році, скасувавши це рішення, наказали шляхом спеціального канону поклонятися іконам, без належного пояснення, чому це необхідно робити, й у чому полягає різниця між поклонінням Богу і поклонінням іконам. З того ж часу починає заохочуватися й поклоніння зображенню хреста. Але цим боротьба не закінчилася. Паризький собор у 825 році знову заборонив шанування ікон. Через 17 років (у 842 році), на настійну вимогу імператриці Феодори, жінки розпусної й аморальної, культ поклоніння іконам був остаточно встановлений. Він став обов'язковим у західній і східній церквах."Це був собор єретиків-іконоборців, а багато його учасників пізніше покаялися в тому, що піддалися на погрози імператора-іконоборця й підписалися під його богохульствами на св. ікони. Ось рішення справжнього 7-го Вселенського і 2-го Нікейського собору 787 р., котрі є чинними для християн Сходу і Заходу, православних і католиків:
"...ми вирішуємо з усією старанністю й совісністю, (щоб) нанести в святих Церквах Божих, на святих посудах та одязі, стінах і дощечках, будинках і шляхах, так само як зображення чесного і животворного хреста, достойні і святі ікони, з фарб, каменю чи ще якогось придатного матеріалу, (це стосується) ікони Господа і Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа та непорочної владичиці нашої святої Богородиці, чесних ангелів та всіх святих і побожних людей.
Бо чим частіше їх бачать образною уявою, тим частіше й ті, котрі тих споглядають, підносяться до спомину про прообрази та до прагнення їх, і до цього, щоб віддати їм привітання і почесне поклоніння, однак згідно з нашою вірою не істинне служіння, котре належиться лише божественній природі, а так як зображенню чесного і животворного хреста та святим Євангеліям й іншим священним речам приноситься для їхнього почитання ладан і світла, також як (це) у древніх було побожним звичаєм. „Бо почитання ікони переходить на прообраз” , і хто поклоняється іконі, той поклоняється у ній іпостасі зображеного („написаного” (на ній)) (Василій Великий). ...
Ми схвалюємо достойні ікони; ми піддаємо тих, котрі так не чинять, анафемі.
Якщо хтось не ісповідує, що Христос Бог наш обмежений за його людською природою, (тому) хай буде анафема.
Якщо хтось не дозволяє пояснення Євангелій, котрі відбуваються за допомогою поставлених образів, (тому) хай буде анафема.
Якщо хтось не вітає ці (ікони), котрі носять імена Господа та його святих, (тому) хай буде анафема.
Якщо хтось відкидає усe церковне передання, писане чи неписане, (тому) хай буде анафема.
Усі церковні передання, чи були вони обнародувані писаними чи неписаними, ми зберігаємо без жодного нововведення. Одним з них (передань) є іконопис. Він відповідає проповіді історії Євангелій і служить завіренню справжнього, не уявного воплочення божественного Слова та приносить нам подібну користь; бо що вказує як одне на інше, безсумнівно має значення одне від іншого. ... ми слідуємо ... переданню Католицької (Кафоличної) Церкви, адже ми знаємо, що воно походить від Святого Духа, котрий мешкає у ній ...
Дещо більше можна прочитати тут:
http://en.wikipedia.org/wiki/Byzantine_IconoclasmОсновна позиція церкви полянгає в тому. що ми не молимось ДО ікон, ми молимось до БОГА! А ікони ми ШАНУЄМО, як те, що нагадує нам про БОга, про його присутність, про історію ЦЕРКВИ.
Я ж нe звeртаюся до ікони зі словами, "Іконко, іконко, дощeчка, фарби, олія, почуйтe мeнe, допоможіть мeні!" Оцe дійсно було б язичництво і порушeння Другої Божої заповіді.
Зі статті:
"Проте, боротьба за ікону в західній церкві не припинялася. У період безперестанних суперечок і розбратів високопоставлених осіб у церкві при незмінному втручанні в церковне життя державної влади і безвідповідальних палацевих кіл, поклоніння образам то заборонялося, то знову дозволялося, поки, нарешті, у Х столітті усталилося остаточно й у західній церкві."В Церкві немає догми поклоніння іконам, є традиція! Так само, як є різноманітні традиції богослужінь і т.д. що не робить чинним, або нечинним богослужіння. Маємо обряди, маємо течії, маємо рухи і т.д. Церква є великою, живою одиницею, багатогранною, глибокою, різноманітною, проте ДОГМИ є одними, вони є непомильними і на них тримається все вчення, це є стовпи Церкви.
Зі статті:
"Необхідно додати, що західна церква не посоромилася другу заповідь, що говорить: “Не роби собі різьби і всякої подоби… не вклоняйся їм і не служи їм”, викинути з десяти заповідей зовсім. Для збереження ж числа десяти, західна церква розділила десяту заповідь надвоє, зробивши з неї дві окремі заповіді. Задумайтеся, – в чому полягає причина такої дії? Цей факт волаючої неповаги до Слова Божого красномовно підтверджує неправомочність використання зображень у поклонінні Богу."- це абсолютна неправда. Заповіді не було ніде "викинуто". Перша заповідь говорить, що не повинно бути інших богів перед особою єврейського бога Яхве. Всупереч розхожій поданням про стародавніх євреїв, в той час, коли були записані викладені в Виході і Второзаконні заповіді, релігією цього народу був не монотеїзм - заперечення всіх богів, крім одного -, а язичницьке єдинобожжя: віра в існування різних божеств, але поклоніння лише одному . У поданні іудеїв Яхве не був єдиним богом, він був один серед багатьох, але це був бог іудеїв. В Ізраїлі, згідно заповіді, його належало почитати як верховного бога, який не поступається за рангом і могутності ніякому іншому божеству, місцевому або іноземного.
З тексту Біблії випливає, що стародавні євреї визнавали і шанували інших богів. Суперником Яхве був, наприклад, ханаанейскій бог Баал - бог дощів, зрошують поля (3-я Царств 18). Цар Соломон побудував капища кільком божествам і поклонявся їм; ці культові споруди використовувалися за прямим призначенням близько трьохсот років. (3-я Царств 11:4-9; 4-а Самуїлова 23:13). Єдинобожність в повному сенсі слова вперше було проголошено в іудаїзмі лише до 6 ст. н.е. (Ісайя 40 і слід.).
У протестантському варіанті друга заповідь забороняє "робити кумира". Ця заборона відповідав іудейським звичаєм (якому слідували і найперші християнські церкви) не допускати ніяких зображень в місцях, де відбувається служба, і диктувався побоюванням, що наявність релігійних образів врешті-решт призведе до ідолопоклонства, тобто шанування самих предметів замість бога.
Католицька версія, спираючись на писання св. Августина (354-430 н.е.), тлумачить заборона на "створення кумира" як усього лише роз'яснення першої заповіді. Католики стверджують, що відтворення образу Ісуса Христа або святих не суперечить заповідям, так як, на їхню думку, мова йде лише про зображення інших богів, згаданих в першій заповіді. У період реформації протестанти спростовували цю точку зору, звинувачуючи католиків у софізм. Однак у наші дні заповідь, яка застерігає від створення кумирів, в більшості протестантських церков ігнорується точно так само, як і в католицькій церкві. Особливо часто зустрічаються зображення Ісуса. Вони всюди - від традиційного різдвяного вертепу до статуй значних розмірів.
Потрібно глибоко зрозуміти написане, а не тільки поверхнево.
Зокрема:
- | +
- ПРО ІДОЛОПОКЛОНСТВО
Перша Божа заповідь наказує не тільки почитати одного правдивого Бога, але також забороняє всяке ідолопоклонство. У Св. Письмі Старого Завіту Господь Бог застерігає перед почитанням різних божків чи ідолів. У книзі Виходу читаємо: «Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій» (20, 4-5). А в книзі Левіт сказано: «Не робіть собі кумирів, ні тесаних ідолів, ні стовпів не ставте собі, ні каменя з образами нехай не буде у вашій землі, щоб перед ними падати ниць, бо я — Господь, Бог ваш» (26, 1). Тож розглянемо проблему стародавнього і сучасного ідолопоклонства.
Практика ідолопоклонства
Що таке ідолопоклонство? Це віддання Божого культу створеним речам, живим чи неживим, як-от сонцю, місяцю, різним звірятам та бовванам. Де люди не знали нічого про одного правдивого Бога або Його покидали, там створювали собі власних богів, бо людина, за своєю природою, відчуває потребу Бога.
1. Поганське ідолопоклонство
Колись поганські народи почитали різних богів і ще сьогодні почитають їх у різних формах чи видах. Народи Азії віддавали Божу честь сонцю, місяцеві й зорям. Вони почитали також вогонь, вітер і воду. Старовинні єгиптяни почитали головно корисних та шкідливих тварин, якими були коти, крокодили, вужі, бик апіс; їхнім зображенням віддавали Божу честь. Старовинні греки й римляни робили собі божків з каменю, мармуру, глини чи заліза. Греки витворили багату мітологію про своїх богів і богинь; їм вони надали добрі та злі людські прикмети. В Індії ще й сьогодні погани почитають святих корів, мавп і слонів. У Північній Африці, в Картагені, був божок Молох, якому приношено безкровні і криваві жертви власних дітей. Мексиканці своєму богові війни щорічно приносили в жертву кілька тисяч хлопців і дівчат, їхні голови складали у святині. Іспанці після здобуття Мексики знайшли у святині цілі склепіння, наповнені черепами дітей. І в наш час високої культури є ще мільйони людей по цілому світі, що живуть в ідолопоклонстві.
Може ми дивуємося їм і погорджуємо їхнім почитанням фальшивих богів, а при тім не добачаємо гидке модерне ідолопоклонство поміж християнами.
2. Модерне ідолопоклонство
Хто грішить модерним ідолопоклонством? Ним грішить кожний християнин, що душею чи тілом віддається якійсь матеріальній речі та робить її своїм божком. Це новітнє ідолопоклонство практикують мільйони християн. Вони створеним речам, свідомо чи несвідомо, віддають майже божий культ. Ось ці модерні божки християн:
1. Культ тіла. Мільйони людей роблять тіло своїм божком. День і ніч думають про те, як йому догодити, як його краще одягнути, нагодувати, напоїти та прикрасити. Наприклад, жінки щорічно лише на косметику витрачають кілька мільярдів доларів.
2. Культ алкоголю і наркотиків. Алкоголь і наркотики щораз більше отруюють організми мільйонів людей, а серед них — великий відсоток молоді. Внаслідок алкоголю народжується багато дітей з різними дефектами, розумово недорозвинені. Отож, божок алкоголю і наркотиків руйнує життя та здоров’я мільйонів дорослих і молоді.
3. Культ грошей. Гріш — це сучасний золотий телець, перед яким мільйони людей б’ють поклони, йому служать, його величають, йому посвячують усі свої сили. Ось декілька прикладів:
У штаті Огайо стара жінка вмирала серед великої нужди, а після її смерті в її ж помешканні знайшли один мільйон доларів. Самітний чоловік у Нью-Джерзі замерз в неопалюваній хаті, без води і світла, а залишив по собі 250 тисяч доларів. У Нью-Йорку старенький чоловік загинув з голоду й холоду, а залишив півмільйона доларів. Дві старші сестри в Нью-Джерзі вмирають від недоїдання, залишаючи півмільйона доларів у банку. Подібні приклади досить часто висвітлюються в часописах.
4. Культ сатани. Чи і такий культ можливий? О так! Після Другої світової війни в деяких країнах Європи й Америки значно поширився культ сатани. Чи це не парадокс, що людина, створена на образ і подобу Божу, сама покидає Господа і свідомо поклоняється сатані? Цей культ практикує найбільш огидні аморальні оргії та навіть окремим ритуалом приносить сатані в жертву людей.
В Англії налічується від 40 до 100 тисяч сатаністів, чарівників. У Німеччині близько ста тисяч осіб практикує чорну магію, навіть вбивають людей, а їхні тіла жертвують на престолі сатани. У Франції — від 300 до 400 різних сект сатанізму й окультизму. В Америці — близько 30 тисяч сатаністів і різних чарівників.
Божі кари за ідолопоклонство
Кожний гріх — це велика зневага, образа і злочин супроти величі та святості Бога. І до найбільших гріхів належить якраз ідолопоклонство. Тож нічого дивного, що Господь Бог за цей гріх зсилає на людей тяжкі кари. За культ тіла випробовує Він людей різними хворобами. У США по шпиталях знаходиться більше мільйона хворих на різні недуги. Алкоголь і наркотики є причиною половини смертей молодих осіб. Щорічно в автомобільних катастрофах гине близько восьми тисяч підлітків у стані алкогольного сп’яніння, а сорок тисяч з них стають каліками.
З усіх хвороб у наш час щораз більшого розголосу набуває страшна невиліковна недуга СНІД — Синдром набутого імунітетного дефіциту. Вона повільно нищить організм людини, вбиваючи в ньому відпорність до різних хвороб. І рано чи пізно людина від тієї недуги гине. Ця невиліковна хвороба настільки страшна, що її можна б назвати єгипетською язвою, Божим бичем за гріхи тіла. У цілому світі щорічно гинуть від неї тисячі людей.
Ця недуга заразлива, її набувають наркомани один від одного, вживаючи для впорскування наркотиків ті самі заражені голки. Ця хвороба легко передається й статевим шляхом.
За поклін золотому тельцеві, з наказу Божого, Мойсей покарав смертю одного дня близько трьох тисяч ізраїльтян (Вих. 32, 28). Скупарі й грошолюби не мають спокою й часто закінчують своє життя у великій нужді. Культ гроша мститься на них самих.
Св. апостол Павло в першому листі до Корінтян перестерігає перед різними гріхами ідолопоклонства та заявляє, що за такі гріхи нема вступу до неба. «Не обманюйте себе! — каже він. — Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані п’яниці, ані лихослови, ані грабіжники — Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 9-10).
ПРО ЗАБОБОНИ, ВОРОЖІННЯ І ВІРУ В СНИ
Окрім ідолопоклонства є ще багато інших гріхів проти першої Божої заповіді, які ображають Господа Бога. Сюди належать передусім забобони, ворожіння і віра в сни. Ці гріхи досить часто чинить багато християн слабкої віри. У Св. Письмі Старого Завіту Господь забороняє згадані гріхи словами: «Щоб не було в тебе нікого, хто призводив би свого сина чи свою дочку переходити через вогонь; нікого, хто ворожить, або кидає жеребом, або заговорює, або волхвує; або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або розпитує мерців. Бо огидний для Господа кожен, хто це робить» (Втор. 18, 10-12).
Забобони
Хто грішить забобонами? Забобонами грішить той, хто створеним речам приписує силу, якої вони, за своєю природою, не мають, або приписує їм більшу силу, ніж вони мають. Таке фальшиве переконання спонукує багатьох людей до віри в недоречні практики, які нібито захоронять їх перед нещастям або принесуть щастя. Сюди належать, такі практики: носіння при собі амулетів, наприклад зілля, камінчик чи заячий хвіст в автомобілі; кінська підкова при дверях дому; боязнь числа тринадцять або чорного кота, що переходить дорогу; віра в щастя, коли нас зустріне коминяр; віра у всілякі «листи з неба» і дев’ять чи більше разів їх переписування, щоб нас не спіткало якесь нещастя; робити висновки про наші справи з кування зозулі, із скреготу сороки на плоті, із свербіння правої чи лівої долоні і т.п.
Дійсно, нерозумно вірити, що вищеназвані речі можуть мати добрий чи лихий вплив на наше щоденне життя, бо ці речі самі по собі не можуть нам ані допомогти, ані зашкодити. Хто вірить у такі забобони, той забуває, що долею кожної людини у всіх справах кермує не заячий хвіст чи кінська підкова або чорний кіт, але Боже Провидіння.
В одній парафії жила забобонна жінка, яка смертельно захворіла. Коли прийшов до неї священик зі св. Тайнами, тоді якраз почала кувати зозуля. Хвора, почувши голос зозулі, не хотіла прийняти св. Тайн, кажучи: «Зозуля закувала мені дванадцять разів, отож я житиму ще дванадцять літ». І померла без св. Тайн.
Звідкіля випливає віра в забобони? Хто вірить у забобони, той показує, що він не знає правд св. віри та що в нього дуже слабка віра або взагалі її немає. Одна християнська засада каже: «Хто не вірить в одного Бога, буде вірити в десять богів». Чим хтось менше релігійний, тим більше схильний до віри в забобони.
Ворожіння
Як віра в забобони, так і ворожіння є гріхом проти першої Божої заповіді. Ворожіння полягає в тому, що хтось, з допомогою невідповідних засобів, хоче пізнати речі таємні або майбутні, відомі тільки одному Богові. Маємо різні роди і способи ворожіння. Сюди належать:
1. Астрологія — ворожіння з укладу чи руху зір з надією, що вони мають вплив на справи і життя людей.
2. Хіромантія — ворожіння з укладу ліній на долоні руки.
3. Кристалоскопія — ворожіння з допомогою кристалевої посудини у виді земної кулі.
4. Ворожіння на картах — це коли хтось з різного укладання карт робить висновки передусім про майбутнє життя людини.
5. Виливання воску. Коли хтось розтоплений віск виливає на холодну воду і зі створених фігур ворожить про різні справи людей.
6. Замовляння. Замовлянням грішать ті, що з допомогою якихось магічних слів чи формул хочуть відвернути від когось якесь лихо, хворобу чи нещастя.
7. Спіритизм — це викликування духів померлих. Церква всякі спіритистичні сеанси строго осуджує і забороняє. В цій справі її наука зрозуміла: без волі Божої немає жодного спілкування з померлими.
Що сказано про забобони, те треба сказати і про ворожіння. Всякі справи нашого життя чи нашої майбутності відомі тільки єдиному Господові. Немає людини на землі, яка без волі Божої мала б ключ до таємниць чи майбутності нашого життя. По карах, якими Бог наказував людей, найкраще пізнати, як Він гидує всякими забобонами чи ворожінням.
У Св. Письмі Старого Завіту читаємо: «Хто звернеться до заклиначів мерців і знахурів, щоб слідом за ними блудувати, я звернуся проти нього й викоріню його з-поміж його люду... Чоловік або жінка, що будуть викликати мертвих або відьмувати, мусять бути скарані на смерть; камінням нехай поб’ють їх; кров їхня упаде на них» (Лев. 20, 6 і 27).
Ізраїльський цар Ахазія важко занедужав. Він бажав довідатися про своє майбутнє, тому послав посланців до екронського бога Ваал-Зевува запитати, чи видужає зі своєї недуги. Та Господь Бог послав до нього пророка Іллю йому сказати: «Ти не встанеш з ліжка, на яке ліг, ти мусиш умерти» (2 Цар. 1, 2-4).
Про самогубство царя Саула написано: «Так помер Саул... за те, що питав у чарівниці поради та за те, що не питав її у Господа. Тим Він і погубив його» (1 Хрон. 10, 13-14). В Діяннях апостолів читаємо, що ворожбит Елімас виступав проти науки апостола Павла і Варнави, тоді апостол Павло під впливом Святого Духа візвав на нього
Божу кару словами: «Чи ж не перестанеш перекручувати прості дороги Господні? Оце тепер на тобі рука Господня, ти станеш сліпим і дочасу не бачитимеш сонця». І зараз же впала на нього темрява й морок, і він, обертаючись на всі боки, шукав, хто б його повів за руку» (13, 10-11).
Віра у сни
Чи можна вірити у сни? Це залежить, від кого вони походять. Їхнє джерело може бути потрійне. Вони можуть походити або від Бога, або від нас самих, або навіть від злого духа. Господь Бог через сни може об’являти свою волю. Про такі сни читаємо у Старому Завіті. Нам добре знаний сон фараона про сім корів ситих і сім корів худих, сім колосків повних та сім колосків пустих. І ніхто не міг пояснити фараонові значення тих снів, крім праведного Йосифа, що по молитві ті сни пояснив і сказав до фараона: «А сон фараонові приснився аж двічі тому, що вирішено це від Бога, і Бог скоро виконає це» (Бут. 41, 32). Подібно й пророк Даниїл пояснив сон царя Навуходоносора, кажучи: «Тайни, про які цар питає, не можуть ні мудреці, ні чародії, ні віщуни, ні звіздознавці виявити цареві. Але є на небесах Бог, який відкриває тайни й який показав цареві Навуходоносорові, що має статися наприкінці днів» (Дан. 2, 27-28).
У св. Євангелії читаємо, що Господь Бог через сни об’являв свою волю св. Йосифові, обручникові Пречистої Діви Марії, щодо її невинності та захорони Дитятка Ісус перед злобним Іродом. По чому ж можна пізнати, що сон походить від Бога? А по тому, що річ, яка сниться, є гідна Бога і спонукує людину до чогось доброго, а також той, хто мав такий сон, стає охочим до добрих діл, наприклад, покидає гріх, відбуває сповідь, дає милостиню на Боже і т.п.
Звичайно, сни бувають відгомоном нашого щоденного життя, думок, почувань, клопотів, наших радісних чи сумних переживань. Тому, якщо б хтось сліпо вірив у сни та згідно них жив, той грішив би забобоном. Та може хтось сказати: «А мені деколи снилося те і те, і так сталося». Це звичайний випадок. Часто буває так, що про когось ми говоримо, а він якраз приходить, то чи його прихід був залежний від нашого згадування про цю особу?
У книзі Проповідника Старого Завіту про сни читаємо: «Бо де багато снів і де багато слів — там марнота. Ти ж бійся Бога» (5, 6). А в книзі Сираха сказано: «Хто вірить сновиддям — скидається на того, що за тінь хапається і за вітром женеться. Бо сновиддя багатьох збили з пантелику, й ті, що на них надіялися, — розчарувалися» (34, 2 і 7). І злий дух деколи може впливати на наші сни через нашу уяву, підсуваючи якусь марну, пусту чи грішну річ.
Стараймося, отже, в нашому щоденному житті плекати сильну віру в Боже Провидіння, а тоді не будемо займатися забобонами, ворожінням чи вірою у сни, бо будемо переконані, що за нами наглядає око нашого доброго Небесного Вітця, без волі якого ніщо не діється. Часто пам’ятаймо слова св. апостола Павла: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, усе співдіє на добро» (Рм. 8, 28).
Зі статті:
"
Східна церква (Православна) зберегла десять заповідей без зміни, проте, ця обставина не заважає їй боготворити цілий сонм “чудотворних ікон”, служити іконам акафісти і молебні, перевозити і переносити їх з місця на місце, оточувати урочистістю богослужінь, хресних ходів, свят і т.п. У силу того простого факту, що поклоніння ввійшло в церковну практику “з незапам'ятних часів”, воно визнається правильним. Традиція давнини ніби позбавляє віруючих права сумніватися вірити в законність такого шанування, хоча церква сучасна не має ніяких підстав для поклоніння образам, так само як не мала їх церква за часів життя апостолів. Не зайвим буде нагадати простий і незаперечний історичний факт, – ікони в поклонінні з'явилися через кілька сотень років після заснування Церкви в І столітті нашої ери."
Не буду заперечувати той факт, що для багатьох католиків іконопоклоніння набуло "ідолопоклонсьоко" стану. Але то не є біда Церкви-то є біда зубожілих людей із браком знань і справжньої віри. Є люди, які кажуть, що не вірять в Бога, але вірять в помічну Статуетку. То їх проблема і їх велика біда, але хіба Церква тому винна? В наш час є безмежний доступ до інформації-але не кожному то треба...
Зі статті:
"В основу поклоніння іконам “церква” поклала канон (правило) про їх шанування, але вона і донині позбавлена загальновизнаного догмата (тобто навчання). Затверджуючи шанування образів на каноні, церква більше не займається цим питанням ні в церковних визначеннях, ні в богослов'ї, а тому повернення до істини для церкви важке й небажане, а звертання за рішенням питання до Слова Божого виявляється зовсім неприйнятним по тій простій причині, що Писання явно засуджують практику поклоніння іконам."Упереджене трактування і перекручування фактів. 1. Церква не має догми про поклоніння іконам, є традиція шанування ікон, як окремий, невід"ємний елемент культури. "писання явно засуджує практику поклоніння іконам" - оце вже явне перекручування... НІДЕ в Біблії не написано, що не можна молитись до ікон...Написано не робити божків, не поклонятись ідолам, не шукати іншого бога.... І якщо я молюсь перед іконою, то не ДО ікони, а до Бога, про якого думаю, дивлячись на ікону.
Зі статті:
"Для тих же деяких, хто не побоялися зустрітися з фактами і розв'язали це питання особисто для себе, безпідставність поклоніння іконам не підлягає ніякому сумніву, а відмовлення від нього є цілком логічним, розумним актом. Саме так буде чинити всяка людина, що бажає шанувати Бога шляхом слідування Його Слову, а не догодою людям і навчанням людським." Упереджене ставлення: Для мене молитись перед іконою і шанувати образи не є безпідставним. Образ допомагає мені, фізичній людині, сконцентрувати свої думки, зосередитись на молитві, хоча наявність ікони не є особливим атрибутом моєї молитви, це тільки допома для мене, це річ, яка направляє мої думки до Бога, а заявляти, що це є "безпідставним" більш ніж неправильно.
"відмовлення від нього є цілком логічним[/b], розумним актом.", - для мене, особисто, як представника Церкви зовсім не є логічним і розумним. Традиція іконопоклоніння сягає більш, як тисячу років історії , іконопоклоніння допомагає багатьом людям. ...то де ж логіка?
Не кожен християнин є настільки глибокодуховною людиною, що носить образ Бога в серці і з цим іде по світі (хоча в ідеалі так було б найкраще) Ми всі -фізичні люди і потребуємо до чогось доторкунить, щось побачити, створити певний образ в голові, щоб щось запам"ятати... Бог, знаючи фізичні особливості людини, настільки скрупульозно керував побудовою храму, ковчегу, пошиттям одягу священослужителів,всіма деталями обрядів...Навіщо, хіба не простіше було сказати "несіть Бога в серці" Але ж ні, був храм, був ковчег, була Святая Святих, було жертвоприношення.
Якщо протестанти вірують, що відмова від ікон їх врятує, якщо таким чином вони думають, що наблизились до Бога-то хай відмовляються. Хіба в цьому полягає основне?
Для мене, як і для католицької Церкви основне вірити в Бога і уповати на Нього, а ікони мені в цьому допомагають, головне щоб ікони, образи і різна церковна атрибутика не набула
якостей фетишизму 
,я визнаю свої помилки ,а не шукаю виправдання ,перекручуючи Писання,переносячи все в площину алегоріїї і нівелюючи його з різних причин:за дасвністю написаання безграмотними людьми ,чисельностю недостовірних перекладів ,тим що або сучасність ,або багатовікові традиції вимагають інших інтерпритацій
