happymami » 26 листопада 2011, 14:41
Ну це вважко зрозуміти... Коли пожежа - це інше. Тоді не думаєш, мабуть, ні про шо. Є мета - і рятуєш, чи тікаєш, тут вже від особистих якостей залежить.
А коли йдеш, приміром, зі школи, і збоку двоє пациків, то явно пхатися до них не будеш, бо страшно получити. А стосовно дзвонити - не знаю. Я в такій ситуації не була. Але думаю. шо в багатьох випадках люди думають - а чо я буду дзвонити, вже полюбому хтось інший побачив і подзвонив. А може, просто є якийсь сором перед батьками (не знаю кого як, а мене теж виховували без сексу). І шо? Як ти при мамі подзіониш і скажеш - дівчину гвалтують? Коли вона навіть не здогадується шо ти такі слова знаєш... Сором сильніший за бажання допомогти, бо мабуть усвідомлюєш, шо ти тій дівчині всеодно не допоможеш.
ХЗ. Я пишу досить абстрактно, бо не знаю, як би поводилася. Але вбиває ше така річ, шо коли ти з круглими очима прибігаєш в якесть середовище, мол поможіть, подзвоніть, ше шось, бо там шось таке чи таке відбувається і комусь потрібна допомога. то зазвичай на тебе дивляться, як на сумашедшу і кожному своя хата скраю.
Навіть простий приклад - хтось застряг в ліфті... Бігаєш між оверхами, просиш когось подзвонити бо номера не знаєш, тощо, а кожен відмазується. Моя зхата скраю - то про нас, хоть ти вбий. А більшість таки з цим діагнозом і живуть.
Мого чоловіка в Києві били прямо перед входом в магазин - ніхто навіть слова не сказав. Хоча чоловіків було багато і якби об'єдналися, то би нападників легко відтіснили. Люли зараз стають черствішими, пишу банальщину, пра? А в дитинстві не всі мають сміливість шось сказати проти більшості чи шось зробити проти течії. особисто я довший час такою була. шо краще змовчу, краще потерплю, краще зроблю вигляд шо не бачу чи не знаю, але не зроблю чогось наперекір суспільству. Тому Оксану можу зрозуміти
Навчу комп'ютерної графіки. З сертифікатом чи приватно

Ми можемо стримати біль, злість, сльози, любов... але стримати сміх - неможливо)))