Життя з батьками і окремо - що краще?

[kruana]

Згідна з вами.

[Nymydora]

Дякую. Рада, що ми порозумілися

[TaniaPicaSSo]

Звісно, є сім"ї (знаю таких особисто), які вирішують жити з батьками лише тому, що це по-перше, матеріально вигідно, бо менше за все треба платити (чи не платити взагалі), по-друге, легше побутово, бо хтось попере-наварить-прибере, і по-третє, хтось постійно наглядатиме за дитиною, поки батьки тої дитини займатимуться особистими справами (манікюри і всі діла).
Але не всі такі. Як правильно зауважили Нимидора та Еней, можна сидіти на шиї у батьків і при тому жити окремо. Таких знаю певно навіть більше. Особливо ті, чиї батьки їдуть закордон, залишають дітям житло і ще й висилають дітям гроші на все. А ті навіть працювати ніде вже не хочуть, бо нащо горбатитись за тисячу грн в місяць, коли мама 300 євро щомісяця шле (не рахуючи лахів, макаронів і моцарели).

[Tajga]

Жити з батьками прийнятно, мабуть, тим, хто не вміє брати на себе відповідальність за своє життя, за свої вчинки. Споживацькі інтереси для таких людей на першому місці у житті.

я посміялася, дякую!

А можна і в одній хаті чудово давати собі ради. Це, швидше, питання толерантності і вміння співжити з іншими людьми. Це також непросто.

+1 Немидоро, ти не одна.

[Nymydora]

Я не буду приховувати, що живучи з батьками, я користуються з їхньої допомоги, починаючи від того, що мама сидить з малим, поки я на роботі, і закінчуючи тим, що ми не платимо компослуги.
Але з другого боку, це була пропозиція батьків, на яку ми погодилися. І рано чи пізно прийде той час, коли ми будемо сидіти з батьками і оплачувати компослуги.
Крім того, батьки (прийнамні наші, але я так підозрюю, що не тільки - ментальність в нас така) бачать у тому часто сенс життя, щоб допомагати дітям, як можуть. І ображаються, коли ми не приймаємо їх допомоги! Наскільки це правильно - не беруся оцінювати. І не знаю, чи я б хотіла таку модель стосунків зі своїми дітьми. Але так є. Половину з того, що робить мені мама, я можу спокійно зробити сама. Але коли я постійно відмовляюся, мама ображається - ах, я вже тобі не потрібна. Так само свекруха постійно намагається допомогти нам грішми чи продуктами, хоча ми забезпечуємо себе самі. Але їй це потрібно і важливо - допомогти дітям.
ми часто ображаємося на батьків за їх гіперопіку - але тепер, коли я сама мама, я починаю розуміти, що їм це потрібно.
Трохи інший аспект проблеми. Звиняйте, кому неактуальний.

[westa]

Гірше набагато не фінансова залежність , а незрілість і небажання ( нездатність ) приймати самостійні рішення. Це ж так зручно - думати не треба , тільки виконуєш вказівки.
В своєму короткому сімейному житті зіткнулася з такою ситуацією. Жили ніби окремо , а чоловік не міг навіть джинси купити без мами , не кажучи вже про серйозні речі.

[Nymydora]

westa, самостійність і зрілість приходить з віком. Або не приходить. І тоді життя окремо не допомагає. Такий чоловік буде шукати маму в дружині... Це вже питання інфантильності чоловіків.

[westa]

на жаль...

[kruana]

Коли я вчилася у школі, вчителька української мови запитала нас, яку рису характеру ми хотіли б бачити у свого обранця. Називали ми різне:розум, доброту, щоб любив мене понад усе і т. п. Вона, вислухавши всіх нас, сказала, щоб ми запам'ятали на усе життя (а я і запам'ятала ! і дуже вдячна їй): головне, чим буде володіти ваш супутник - це почуття відповідальності. Якщо він відповідально ставиться до своїх обов'язків, своїх батьків, своєї роботи, навчання, то так само буде ставитися і до вас. Саме самостійні рішення формують у чоловіків цю відповідальність. Тому й вважаю, що жити треба окремо . Тоді чоловік може реалізувати свою чоловічу сутність. Але ще раз підкреслюю, це лише моя думка. Без образ

[Nymydora]

СТрашно - коли виходиш заміж, гонорово з'їжджаєш від батьків і раптом виявляєш, що твій партнер абсолютна дитина у прийнятті рішень і ані самостійністю, ані відповідальністю не грішить. Добре, коли є тил. А якщо батьки махнули рукою - ви дорослі, мастіть собі голову?

Інша ситуація, коли батьки не готові відпустити дорослих дітей - нічим не краща.

От як, як виховати сина самостійною особистістю і при тому вчасно його відпустити? Це питання, яке мене мучить четвертий рік...