Nymydora » 05 лютого 2012, 01:43
Ходила до мене колись на репетиторство одна пані - заможна успішна жінка, власниця турбюро. І вона якось при нагоді сказала (передаю недослівно): "Я рада, що можу приїхати на батьківські збори в школу на джипі, бо моя дитина горда за мене, а якби я сиділа вдома, то ходила захизана, а моя дочка мене б соромилася".
ДЛя мене питання, підняте Сашею, дуже болюче. Бо я, коли малий мав неповний рік, вийшла на роботу і зараз просто фізично відчуваю, як мене (не догляду!) йому бракує. А свекруха мені прямо каже, що в нього енурез від того, що я вийшла на роботу і що він мене намагається так затримати. З одного боку постійно поглиблюється почуття вини, що я така мама-зозуля. І що кар'єру (навіть не кар'єру, а просто свій інтерес) поставила вище інтересу дитини. З другого ж боку, я просто не могла сидіти вдома - я звикла до активності, у мене купа ідей і планів, які вимагають бути серед людей. Та і іноземна мова забувається, якщо нею не користуватися, падає професійний рівень. Отак ходжу на роботу, тішуся, переконую себе в тому, що роблю щасливу маму, а прихожу додому, дивлюся в його оченята і розумію, що я неважненька мама. Отака дилема...

Мрії збуваються