Моя бабуся. Мій дідусь

Natalinda » 21 жовтня 2010, 14:37

Пісенька про бабусю http://mp3folder.org.ua/download-353832.html

Apolloniya » 26 листопада 2010, 02:43

Дуже багато роздумів навіяла ця тема... Розмовляли на днях з чоловіком, смакуючи бабусині квашені огірки. Він каже: " Треба тобі обовязково взяти в бабусі майстер клас, бо огірки суперові!". От я і задумалась, скілки всього суперового роблять, знають, вміють ті наші солоденькі бабусі! А молодь сучасна не цінить той досвід, не переймає його... Скільки рецептів назавжди втрачено, бо молодшому поколінню "впадло паритись". Скільки знань і навиків ми можемо перейняти!
Моя бабця Ліда- то унікальна людина! :dance:

Вона не памятає дату свого народження- малою залишилась сиротою у війну, сусіди-комуняки підпалили сиротам хату, згоріло все майно, документи. Бабцю з Полтавщини забрала до себе родичка на Тернопільщину. Змалку її привчили важко працювати, цінувати крихти хліба навчилась ще будучи голою, голодною сиротою в Полтаві. У 17 їй натякнули, що пора би заміж виходити. А вона і рада би, але коханого забрали в армію, на флот, на 5 років. Родичі сказали, що чекати - ризик немалий, "а якщо він не повернется, то що, в дівках довіку будеш?". Звикла до дисципліни, важкої праці і покори, бабуся погодилась вийти заміж за хлопця, з яким родичі познайомили. А коханий щотижня писав листи, а їй не сила було сказати, що відбувається.
Зжилося, забулося. Новий чоловік виявився дуже доброю, порядною людиною. Народилась донечка. Вже, здавалось, колишній, коханий прийшов з армїї - і одразу до неї, а вона якраз пеленки вивішувала сушитись на подвір?ї... Каже серце чуть з грудей не вистрибнуло, як його побачила, але емоцій не показала. Присіли на лавку, все пояснила.
З дідусем прожили душа в душу, виростили двох донечок, але фотографія того морячка, з віршиком з іншої сторони, завжди зберігалась в шухляді з дорогоцінностями. :)
Ніколи не знаючи батьківської ласки, бабуся - найніжніша на світі мама і бабця, найдобріша людина, яку я знаю. :heart:

Якщо комусь скрутно, то вона останнє віддасть, аби допомогти. Навіть привезеними мною солодощами ділиться з сусідами, всі мої іграшки, відправлені на зберігання вона віддала дітям на вулиці.
Бабуся вчить не брати проблеми до голови, бо, каже, то не проблеми, головне, що здорові і є що їсти, а решта- подолаємо, придумаєм, заробимо. Такими от оптимістами можуть бути сироти, які прожили війну і голод. :)

Apolloniya » 05 травня 2011, 17:11

Моя бабця Ліда- то унікальна людина! :dance:

Найкращий в світі кухар і найвірніший друг! Вона не памятає дату свого народження- малою залишилась сиротою у війну, сусіди-комуняки підпалили сиротам хату, згоріло все майно, документи. Бабцю з Полтавщини забрала до себе родичка на Тернопільщину. Змалку її привчили важко працювати, цінувати крихти хліба навчилась ще будучи голою, голодною сиротою в Полтаві. У 17 їй натякнули, що пора би заміж виходити. А вона і рада би, але коханого забрали в армію, на флот, на 5 років. Родичі сказали, що чекати - ризик немалий, "а якщо він не повернется, то що, в дівках довіку будеш?". Звикла до дисципліни, важкої праці і покори, бабуся погодилась вийти заміж за хлопця, з яким родичі познайомили. А коханий щотижня писав листи, а їй не сила було сказати, що відбувається.
Зжилося, забулося. Новий чоловік виявився дуже доброю, порядною людиною. Народилась донечка. Вже, здавалось, колишній, коханий прийшов з армїї - і одразу до неї, а вона якраз пеленки вивішувала сушитись на подвір?ї... Каже серце чуть з грудей не вистрибнуло, як його побачила, але емоцій не показала. Присіли на лавку, все пояснила.
З дідусем прожили душа в душу, виростили двох донечок, але фотографія того морячка, з віршиком з іншої сторони, завжди зберігалась в шухляді з дорогоцінностями. :)
Ніколи не знаючи батьківської ласки, бабуся - найніжніша на світі мама і бабця, найдобріша людина, яку я знаю. :heart:

Якщо комусь скрутно, то вона останнє віддасть, аби допомогти. Навіть привезеними мною солодощами ділиться з сусідами, всі мої іграшки, відправлені на зберігання вона віддала дітям на вулиці.
Бабуся вчить не брати проблеми до голови, бо, каже, то не проблеми, головне, що здорові і є що їсти, а решта- подолаємо, придумаєм, заробимо. Такими от оптимістами можуть бути сироти, які прожили війну і голод. :)

lore1ei » 06 травня 2011, 02:07

Перше що мені пригадується з дитинства, це сонячний ранок, запах свіжості й тепла і люблячий голос моєї бабусі Ганусі.
Ці кадри часто мені сняться, часто я їх згадую, і на душі стає тепло-тепло :heart:

Народилась бабуся на Тернопільщині, в мальовничих Медоборах. Батька свого не пам'ятає, він загинув на війні. Виростила її любляча мати і старший брат, який заміняв їй тата, був і годувальником і захисником. Ще з раннього дитинства проявляється в неї любов до рідної землі, історії, культурної спадщини. Вчилась у школі добре, мала хист до гуманітарних наук, математику завжди списувала. Потім поступала у Львів на історичний факультет. Дуже був великий конкурс, але вона пройшла. Мама у дорогу дала їй жарених сирників, бутилку молока, яка була закрита кукурудзяним качаном, вдягнула у свій широченний плащ і спровадила. Бабуся почувалась незручно перед міськими панянками, тому через деякий час кинула навчання і пішла працювати у школу. Згодом поступила в Чортківське медичне училище, яке успішно закінчила і все життя пропрацювала лікарем. І досі, вже на пенсії, приходять до неї за порадами, а на виклики кличуть не нових спеціалістів, а саме її. Траплялось не раз рятувати дітям життя, в мороз в дорозі приймати пологи, але вона завжди до всього ставились з позитивом, і все завжди вдавалось :) Пригадую ще випадок з свого дитинства, коли ми гостювали в неї. Прибігає жінка з немовлям 8 місячним, якого нагодували опеньками, в дитини судорги, до ближчої лікарні їхати годину. Перша допомога була успішно надана, дитя лишилось чудом живе!!!Та і все культурне життя села було на плечах бабусі, хор, Союз українок, дитячий театральний кружок.
Перед виходом на пенсію помирає мій дідусь, а згодом моя прабабуся. Безсонними ночами бабуся пише свою першу книгу, вона була про історію села. Багато чого там було про Франка, оскільки свою відому збірку "Зів'яле листя" він починає з бабусиного села. Літом я в неї часто гостювала, то завжди якісь журналісти приїжджали, і завжди заставали у незручних ситуаціях, як то в селі, в літі за роботою). Потім пішла друга книга, де були зібрані пісні свого краю, і третя, поезії. У 2007 році бабуся відкрила музей в селі, а у 2010 з її організацією була збудована греко-католицька церква. Зараз працює над автобіографією, в даний час пише про дитинство. Часто приїздить до нас гостювати, і зачитує свої рядки, ми разом сміємось. Про те, які колись діти землянки робили, як вміли в них гратись, як прання на річці влаштовували, шукаючи гусяче мило. Як грались в похорон, хоронили горобця, який був бабусиним чоловіком, і як вона ридала за ним. А ще як лазили по деревах, як ловили жабок в болоті, як робили ляльки з кукурудзи, маку та мальв!
Багато в яких куточках землі встигла побувати і нас, внуків повозити. Останні поїздка це мальовничі Карпати. З ранього дитинства бабуся водила нас по лісах, вчила збирати трави і гриби. Пригадую як я раз не послухалась її і понюхала Неопалиму купину, квітку, яка залишає сліди на шкірі. Так 2 роки і проходила з плямами) Возила нас у Канів, лазили з нею на Говерлу.
От світлини, зроблені з останньої її поїздки до нас. Прабабуся Аня, і моя доня, її правнучка Аня.
Зображення

Дякую своїй бабусі за те, що саме вона вселила в мені любов до України, етносу, культури, до наших могутніх лісів, широких степів, синього неба і пахучої ниви!!! Що вона навчила до всього відноситись з усмішкою і ніколи не сумувати за минулим!
Ти прекрасна!!!
Зображення

П.С. В інтернеті можна побачити її
тут http://gazeta.ua/post/217604
в газеті "Свобода" http://svoboda.te.ua/zustrichi-bez-pros ... repad.html
і Ур'ядовому кур'єрі http://www.google.com/url?sa=t&source=w ... OA&cad=rja

**Руженка** » 06 травня 2011, 02:35

Пишу не через можливість виграти приз, а через ностальгію......

Моєї бабусі уже немає серед живих..........Баба Надька........здавалось би звучить дуже грубо, але насправді в цих словах - одна ніжність..........Я виросла поряд з бабусею......До 4-ьох років я жила разом з нею, а мама і тато приїжджали по вихідних......Тому і недивно, що це дуже рідна для мене людина!!!!!!!!Напишу, що моя Баба Надька, була дуже гамірною і веселою))))))) Була "видною дівкою" (як тоді говорили) на селі))))))) Мала коханого хлопця, та він був дуже бідним.......після війни усім було важко, дітей в сімях було багато, тому мою бабцю віддали заміж за хлопця, що мав хату, - та він був скупердяєм)))))В моєї бабці потрібно ще було повчитись уміння прожити з моїм дідусем!!!! Вона жіночою хитрістю вміла робити такі чудеса!!!!!!!!! :grin: :grin: :grin: Дід, по при всю свою жадність віддавав бабці останні гроші!!!!!!!!!!Бо бабця вміла правильно до нього підійти!!!! Як зараз памятаю: "Василю, дай мені 100 грн, мені треба купити хліба :lol:

.........." Дід запитував, чого так багато? А бабця легко і з посмішкою відповідала, ну то ше гречки куплю і тобі цукерок!!! :lol:

Хоча вона його не любила...........
Вчила мене як потрібно себе поводити з хлопцями)))Відправляла мене на дискотеку в сільський клуб, а потім все розпитувала, що там і як :lol:

одного разу, один парубок, проводив мене додому після танців(мені було 14-15 років), от стоїмо ми біля воріт, розмовляємо.......ну і поцілувались :oops: :oops: ....збираюсь я йти додому, як я чую, моя бабця швиденько втікає з іншої сторони воріт до літньої кухні)))))) :lol:

Вона почула, що мене хтось проводжає, і їй стало дуже і дуже цікаво(ну в тому вся моя бабця) :grin:
На другий день ми разом довго і весело сміялись........... :lol:

Я ніколи не ображалась на витівки своєї бабці, бо це дуже щира і любляча людина.............А в дитинстві, коли після літніх канікул відїжджала в Кременець до школи, то завжди брала з собою пшеничний колосок, який нагадував мені мою бабцю...............

Баба Надька........мені тебе дуже не вистачає................Л Ю Б Л Ю Т Е Б Е...........

мешканка » 06 травня 2011, 15:49

Присвячується моїй бабусі Марині, якої вже нема на світі, але згадка про неї назавжди залишиться в серцях багатьох.

Пригадую сільську хатину, оточену зеленню винограду та мальвами… Особливий запах, чи то п’янкого аромату квітів, чи то свіжого хліба і ще чогось такого особливого, такого рідного і знайомого… саме так пахло волосся та руки моєї бабусі: свіжим хлібом, землею, квітами…А вона-завжди усміхнена, завжди весела, сповнена любові та доброти… Пригадую затишок в її обіймах, ніжність її порепаних старечих рук і бездонність доброти в її погляді. Останнього разу, коли ми бачились, бабуся вже була немічна, лежала на ліжку і безкраїм поглядом вдивлялась кудись в далечінь… ЇЇ обличчя, схудле і змарніле від болю, все ще випромінювало ніжність, а очі, немов вдивлялись в душу, немов намагались згадати все те, що траплялось на життєвому шляху і за що ще не встигла подякувати Богові. А життєвий шлях моєї бабусі був далеко нелегкий, сповнений страждань та поневірянь, болю та великого кохання.
Важкі часи тоді були… Як моя бабуся з дідусем одружились то не встигли й року разом прожити, як дідуся забрали в армію. А через пару років бабусю з її матір»ю вивезли в заслання на Сибір, бо її батько і брат були в УПА. Просто, одного дня прийшли воєнні до хати і сказали, що дають годину "на збори"...Завантажили на машину,потім на поїзд (в товарний вагон..забитий дошками) а потім на пароплав і так довезли до Сибіру. Вивантажили на березі... Пів села, з дітьми маленькими, зі старими... Вони не знали куди їм йти, посідали на березі, запалили вогонь та й почали співати... Через той спів з ближчих хатин підходили люди і скликали інших, казали: "Ето не бандеровцьі - ето люди..." Так їх всіх взяли на ночівлю...а потім почалось будування "посёлка", лісоповал....Каторжна праця з -50 взимку і +50 влітку. А дідуся, тим часом, з армії, за пропаганду національного духу, забрали в тюрму, в лагер. Пробув мій дідусь в тюрмі строгого режиму майже 14 років. Вижив тільки завдяки тому, що був дуже добрим столяром. Під кінець ув"язненя дідусь важив 52 кілограми при рості 1,70. Коли вийшов йому строк - повернувся він до рідного села, до рідного дому, а там-все спустошене, земля –поділена, нічого нема і ніхто не знає куди вивезли його сім"ю...Якось серед людей він дізнався, приблизно, в який район їх вивезли і власним ходом поїхав шукати свою дружину. Через щасливий випадок ( одна старенька бабуся, яка зустрілась йому по дорозі, знала де був той "посёлок") мій дідусь, через 14 років розлуки, відшукав мою бабусю.
Пригадую, бабуся розповідала: « як вийшла я з хати і дивлюсь –хтось дорогою іде… та такий худий та блідий…підійшла ближче, а то мій Василько…та такий сивий, як старий дідусь… але найрідніший в світі Василько»
Там, в Сибірі, в поселенні "Тузейга" народилась моя мама і моя тітка. І аж в кінці 60 років вони вернулись додому і знову, на порожньому місці, почали власними силами відбудовувати хату вже в рідній Україні.
Та, не зважаючи на важку долю і нелюдські випробування, моя бабуся з дідусем залишились щирими, добрими та людяними. Всі в селі їх поважали за добре серце та за готовність допомогти кожному в любій біді. Через ту важку молодість, моя бабуся з дідусем навчились цінувати дрібні речі, в усьому шукати добрий бік і дякувати Богові за кожен мирний день і за кожен окраєць хліба на столі.
Вже 5 рік, як бабусі нема з нами і так осиротів світ без неї. Зовсім інакше все стало. Нема кому привітати, втішити, почастувати свіжим хлібом…нема до кого приїхати, ніхто не чекає –тільки дві могилки на цвинтарі стоять, а навколо тиша…

mari » 06 травня 2011, 17:14

Я не знала своїх бабусь. І дуже сумую від цього. Мені завжди так хотілось приголубитись до теплих бабусиних долонь, слухати життєві історії, гуляти разом,пекти пиріжки, а може ще робити багато речей, які можна було б робити тільки з бабусею.
Вірю що кожна бабуся- особлива, тому що її вплив на життя теж особливий. Бабуся- немов совбур дерева, від якого потім відходять міцні гілочки з маленькими листочками і квіточками.
Я молюся за своїх бабусь, люблю їх і пам"ятаю.

Для усіх бабусь:
Слова: Оксана Білозір
Музика: Олександр Злотник

Знов моя бабуся пісню заспіває
І, відклавши справи, сяде край вікна.
Я дрібненькі зморшки на щоках торкаю,
Але ти для мене завжди молода!
Кожен день дитинства зв'язаний з тобою,
Ти мене навчила мудрості життя.
В першому коханні, в радості і в горі
Вірна, нерозлучна подруга моя!

Приспів:
Заспівай мені, бабусю,
Тиху колискову.
Я з тобою повернуся
У дитинство знову.
І нехай душі торкнеться
Пісня солов'їна.
Заспівай мені, бабусю, |
Рідна і єдина! | (2)

Пам'ятаєш, бабцю, в сніжні хуртовини
Завжди засинала на твоїх руках
І звучала пісня ніжна солов'їна,
Усмішка сіяла на твоїх устах.

Приспів. (2)

бережаночка » 07 травня 2011, 17:36

Мої бабусі-це 2 окремі історії,історії довгого і важкого життя
бабуся Олена і бабуся Ганна назавжди залишаться у серцях рідних та на сімейних фото,
їх уже покликала вічність...

бабуся Олена прожила 86 років і померла,не дочекавшись своєї правнучки всього місяць

НАродилась вона у 1914 році у Польщі,сім"я була не надто заможня але і не з бідних,в 17 років бабуся одружилась з односельцем,пішла за невістку.В нареченого був шмат землі під будову,а в бабусиних батьків-дерево на будинок.Це,по її словах,і стало ймовірною причиною її шлюбу
Важкою працею побудували свій дім,пішли жити самостійно,народився первісток Матвій,за 3 роки іще один син-Іван.Аж тут-громом серед ясного неба-оперція Вісла-і з двома дітьми на руках,возом з нехитрим домашнім скарбом,коровою та конями вони разом з односельцями вирушили на Україну
ПРивезли їх в Запоріжжя.Там коней зразу ж -в колгосп,а їх поселили в непридатних до життя бараках.Там народився третій син-Микола.Після життя на батьківщині у відносному достатку в один час стати майже злидарем-дуже важко.Бабуся часто плакала,згадуючи той етап свого життя.ТОму через деякий час кілька сімей вирішили перебиратись на Західну Україну,де,за словами, життя було набагато легше.І от вони з дітьми і на корові,яка була запряжена у єдину бричку,куди помістилось все майно сім"ї пішки пройшли всю Україну-зі сходу на захід.Йшли кілька місяців-вдень йшли,везли дітей на бричці,а вночі по черзі чергували біля возів,бо розбійників у той важкий час теж було немало.ПРиїхавши на захід,бабусина сім"я оселилась тут назавжди.Вже тут у них народилось ще 2 дітей-донька та син.Всі діти отримали вищу освіту і стали шанованими людьми.Але найбільше бабуся переживала за свого другого сина-Івана,який довго не одружувався.Вже й 40 минуло,а він все не спішить.Нарешті знайшов собі дружину до смаку.І бабуся полюбила свою Надьку,мов рідну доньку.А коли у пари народилась довгождана донечка-бабуся Олена просто розчинилась у своїй любові до цієї дівчинки.І дитина відповідала взаємністю.

Батьки на роботі-ніякого садка-категорично сказала бабуся і весь час проводила з внучкою.Любов і піклування проявлялись в основному в 2 чинниках-чи ти сита і чи тепло ти одягнена.Напевно той важкий період у житті так давався взнаки.
коли внучка підросла і привела додому свого обранця-сльози щастя виступили у бабусі на очах-дякувати Богу я дочекалась твого весілля.
потім була радісна звістка про очікування правнучки-і знову бабуся у своїх молитвах просила Бога дожити до зустрічі з правнучкою,їй тоді було 85.
одного ранку бабусі стало погано,вона не могла встати,важко було говорити.Але і тоді думала не про себе,а про близьких
Я в той момент була дома,але збиралась у пологовий де лежала на підтримці.Про те що то останні бабусині дні я навіть подумати не могла.Останніми її словами до мене були"Я спекла вчора Зебру,візьми чоловікові,він так любить солодке"
за 3 дні її не стало...

Радмила » 09 травня 2011, 11:16

Мій дідусь воював. Він був одним із тих, що пішли на фронт одразу після випускного. Спочатку його відправили на експрескурс навчання у зв'язкове училище. А потім на фронт. Він приймав участь у битві на Курскій дузі під Сталінградом. Дійшов він до самого Берліна. Не раз був поранений. І навіть лежав в госпіталі з тяжким пораненням. Нагороджений баготьма орденами і має медаль за відвагу.
А після війни. А після війни він пішов вчитись у педінститут, бо дуже любив дітей. Потім працював вчителем у сільській школі. Вчив діточок математиці та фізиці. Діти його дуже любили, бо він віддав їм частку свого серця. Був вимоглив та строгим, зате його учні потім поступали у вузи і часто заходили в гості вже після закінчення школи. Згодом став директором. Побудував нову школу. Мама згадує, що дідусь йшов на роботу з самого раненьку, приходив затемна. Часто їздив по всіх усюдах вибивав будматеріали для школи. Разом з учнями посадив сад. Потім він з бабусею переїхав у райцентр і знов був простим вчителем. Бо цю роботу любив найбільше...
Дідусь вчив мене математики, часто розповідав про війну. Часом вночі виходили у сад, і дідусь розповідав мені про зірки і сузір'я. Здавалось він знає про все все все....
Зараз його не має з нами. Зчасом поранення дались взнаки. Спочатку стали відмовляти ноги, а потім зовсім паралізовало....
Я завжди пам'ятатиму його доброту і мудрість, те тепло яким він обдаровував усіх, хто був біля нього.
Я безмежно вдячна йому, а також міліонам живих та полеглих за той подвиг, який вони здіснили. :heart: