От і весело в нас стало. Зате живемо краще. Кому там мало було хліба з маслом? Тепер хоч на хліб вистаче?
Українці - нарід приречений на вимирання.
Пишу зло. Бо зла. Бо їхала сьогодні до Львова. На пероні атошник з підв'язаною рукою. Стоїть. Провідниця каже, хто того хворого зустрічає. Дивлюсь зверху стоїть атошник на костилях. Нікого не має з зустрічпючих. Каже, хлопці допоможіть йому зійти. Стояло кілька чоловік. Жодний не рухнувся. Кинувся, той з перевязаною рукою. Вона каже, та куди Вам , стала тих стидити, то вони йому допомогли зійти. Жінка та , що проважала перев'язаного, каже до на костилях, я Вас проведу і зачекаю поки хтось за Вами прийде.
Б... бидло, бидло. Чоловік був без ступнів. Без ступнів! Хата скраю. Як можна, от так стояти і пофіг, хто там. Інвалід не інвалід. Та там людина стояла! Людина! Покалічена людина. А ті стоіять такі байдужі.
В цій країні нікому не потрібні, ні старі, ні каліки, ні малі.
Я така зла від того, що мене аж трусить.
Так, направду, такий народ має ту владу на яку заслуговє. Що дивуватись, що презедент сміється на молитві за мир. Який народ такий і президент.
Слів не має самі емоції.
Хто там казав про дух нації, про свідомість? Все це гарні баєчки, щоб тільки людям голови дурити. в оцьому і вся свідомість.
