бережаночка » 07 травня 2011, 17:36
Мої бабусі-це 2 окремі історії,історії довгого і важкого життя
бабуся Олена і бабуся Ганна назавжди залишаться у серцях рідних та на сімейних фото,
їх уже покликала вічність...
бабуся Олена прожила 86 років і померла,не дочекавшись своєї правнучки всього місяць
НАродилась вона у 1914 році у Польщі,сім"я була не надто заможня але і не з бідних,в 17 років бабуся одружилась з односельцем,пішла за невістку.В нареченого був шмат землі під будову,а в бабусиних батьків-дерево на будинок.Це,по її словах,і стало ймовірною причиною її шлюбу
Важкою працею побудували свій дім,пішли жити самостійно,народився первісток Матвій,за 3 роки іще один син-Іван.Аж тут-громом серед ясного неба-оперція Вісла-і з двома дітьми на руках,возом з нехитрим домашнім скарбом,коровою та конями вони разом з односельцями вирушили на Україну
ПРивезли їх в Запоріжжя.Там коней зразу ж -в колгосп,а їх поселили в непридатних до життя бараках.Там народився третій син-Микола.Після життя на батьківщині у відносному достатку в один час стати майже злидарем-дуже важко.Бабуся часто плакала,згадуючи той етап свого життя.ТОму через деякий час кілька сімей вирішили перебиратись на Західну Україну,де,за словами, життя було набагато легше.І от вони з дітьми і на корові,яка була запряжена у єдину бричку,куди помістилось все майно сім"ї пішки пройшли всю Україну-зі сходу на захід.Йшли кілька місяців-вдень йшли,везли дітей на бричці,а вночі по черзі чергували біля возів,бо розбійників у той важкий час теж було немало.ПРиїхавши на захід,бабусина сім"я оселилась тут назавжди.Вже тут у них народилось ще 2 дітей-донька та син.Всі діти отримали вищу освіту і стали шанованими людьми.Але найбільше бабуся переживала за свого другого сина-Івана,який довго не одружувався.Вже й 40 минуло,а він все не спішить.Нарешті знайшов собі дружину до смаку.І бабуся полюбила свою Надьку,мов рідну доньку.А коли у пари народилась довгождана донечка-бабуся Олена просто розчинилась у своїй любові до цієї дівчинки.І дитина відповідала взаємністю.
Батьки на роботі-ніякого садка-категорично сказала бабуся і весь час проводила з внучкою.Любов і піклування проявлялись в основному в 2 чинниках-чи ти сита і чи тепло ти одягнена.Напевно той важкий період у житті так давався взнаки.
коли внучка підросла і привела додому свого обранця-сльози щастя виступили у бабусі на очах-дякувати Богу я дочекалась твого весілля.
потім була радісна звістка про очікування правнучки-і знову бабуся у своїх молитвах просила Бога дожити до зустрічі з правнучкою,їй тоді було 85.
одного ранку бабусі стало погано,вона не могла встати,важко було говорити.Але і тоді думала не про себе,а про близьких
Я в той момент була дома,але збиралась у пологовий де лежала на підтримці.Про те що то останні бабусині дні я навіть подумати не могла.Останніми її словами до мене були"Я спекла вчора Зебру,візьми чоловікові,він так любить солодке"
за 3 дні її не стало...
Мої бабусі-це 2 окремі історії,історії довгого і важкого життя
бабуся Олена і бабуся Ганна назавжди залишаться у серцях рідних та на сімейних фото,
їх уже покликала вічність...
бабуся Олена прожила 86 років і померла,не дочекавшись своєї правнучки всього місяць
НАродилась вона у 1914 році у Польщі,сім"я була не надто заможня але і не з бідних,в 17 років бабуся одружилась з односельцем,пішла за невістку.В нареченого був шмат землі під будову,а в бабусиних батьків-дерево на будинок.Це,по її словах,і стало ймовірною причиною її шлюбу
Важкою працею побудували свій дім,пішли жити самостійно,народився первісток Матвій,за 3 роки іще один син-Іван.Аж тут-громом серед ясного неба-оперція Вісла-і з двома дітьми на руках,возом з нехитрим домашнім скарбом,коровою та конями вони разом з односельцями вирушили на Україну
ПРивезли їх в Запоріжжя.Там коней зразу ж -в колгосп,а їх поселили в непридатних до життя бараках.Там народився третій син-Микола.Після життя на батьківщині у відносному достатку в один час стати майже злидарем-дуже важко.Бабуся часто плакала,згадуючи той етап свого життя.ТОму через деякий час кілька сімей вирішили перебиратись на Західну Україну,де,за словами, життя було набагато легше.І от вони з дітьми і на корові,яка була запряжена у єдину бричку,куди помістилось все майно сім"ї пішки пройшли всю Україну-зі сходу на захід.Йшли кілька місяців-вдень йшли,везли дітей на бричці,а вночі по черзі чергували біля возів,бо розбійників у той важкий час теж було немало.ПРиїхавши на захід,бабусина сім"я оселилась тут назавжди.Вже тут у них народилось ще 2 дітей-донька та син.Всі діти отримали вищу освіту і стали шанованими людьми.Але найбільше бабуся переживала за свого другого сина-Івана,який довго не одружувався.Вже й 40 минуло,а він все не спішить.Нарешті знайшов собі дружину до смаку.І бабуся полюбила свою Надьку,мов рідну доньку.А коли у пари народилась довгождана донечка-бабуся Олена просто розчинилась у своїй любові до цієї дівчинки.І дитина відповідала взаємністю.
Батьки на роботі-ніякого садка-категорично сказала бабуся і весь час проводила з внучкою.Любов і піклування проявлялись в основному в 2 чинниках-чи ти сита і чи тепло ти одягнена.Напевно той важкий період у житті так давався взнаки.
коли внучка підросла і привела додому свого обранця-сльози щастя виступили у бабусі на очах-дякувати Богу я дочекалась твого весілля.
потім була радісна звістка про очікування правнучки-і знову бабуся у своїх молитвах просила Бога дожити до зустрічі з правнучкою,їй тоді було 85.
одного ранку бабусі стало погано,вона не могла встати,важко було говорити.Але і тоді думала не про себе,а про близьких
Я в той момент була дома,але збиралась у пологовий де лежала на підтримці.Про те що то останні бабусині дні я навіть подумати не могла.Останніми її словами до мене були"Я спекла вчора Зебру,візьми чоловікові,він так любить солодке"
за 3 дні її не стало...
