мешканка » 07 жовтня 2010, 09:09
Вставлю я і свої 5 копійок.
Я проживала за кордоном 6 з половиною років, вже майже на постійній основі (мали все, що потрібно, окрім власного житла.) І, коли постало питання, про подальше життя-ми з чоловіком вирішили повернутись. Як би там не було Звісно, завжди краще там, де нас нема. там і чистіше, і справедливіше, і гарніше і вигідніше життя і ще багато-багато плюсів,але те-чужа країна. і , в будь -який момент, міняється влада -міняються закони і випроваджують емігрантів додому. Це цілком реальні речі.
- | +
- Окрім цього, жити там можливо тільки в кредит. Якщо мати власне житло-то брати його в кредит на років так 50. Без власного житла-платити постійно оренд, а це-викидати гроші в трубу. Мій чоловік працював на будові:робота страшно важка: влітку при 40-градусній спеці, а взимку-при вітрах і заморозках. Скільки ще часу він зміг би так пропрацювати-невідомо, але позбавити себе здоров"я-цілком можна. Виходив чоловік на роботу в 6 ранку, а повертався в 7-8 вечора, як-коли. Брат мій рідний взяв квартиру в кредит і через рік її продав і теж вернувся додому. Казав, що то страшно, коли на другий-третій день після появи зарплати на банківському рахунку банк вичислює собі іпотеку і залишається пару сотень євро, на які треба умудритись прожити. і так, майже все життя. А якщо захворієш, втратиш роботу, позбавлять документів..... Залишаєшся без квартири, без грошей та ще й, після кризи, ще й винний банкові. Були випадки, коли чоловік наклав на себе руки, через таку ж ситуацію і залишив жінку з дитиною на руках. Психічно не витримав. Я, можливо, висвітлюю більш темний бік "життя за кордоном", але він теж існує і до цього треба бути готовим. Бути готовим здати дитину в ясла в 3-місячному віці і виходити на роботу (декретна відпустка триває від 3-до 6-и місяців -максимум), бути готовим, психічно, до постійного "життя в кредит" і до того, що часу на дітей та на чоловіка-немає. Що вихованнім дітей займаються "чужі люди", а тобі потрібно тільки рахунки сплачувати, щоб на вулицю не вилетіти. Рідко хто може собі позволити двох дітей, бо садочки коштують чимало. Більшість з них-приватні, щоб попасти в соціальний садік-треба особливі пільги або дуже довго стояти в черзі. А приватний садік-це "квартира", здебільшого, без території де діти могли б гуляти...це так, для прикладу.
Маю друзів, які там залишились і дають собі раду, але, майже всі вони, мають родичів там, мають допомогу збоку, підстраховку...а якщо їх нема-то розраховуєш тільки на власні сили, тому в кожного ця ситуація-індивідуальна. Проте, основним фактором, який переважив-це те, що я була категорично проти, щоб мої діти асимілювались в чужому суспільстві, адже для мене "Батьківщина"-це там, де живуть мої рідні, де поховані мої предки, де провела дитинство я і де все навколо-рідне. Разом з тим, я прекрасно розумію, що наша країна, наразі, це "велике болото" і в нас тут жити дуже важко, як морально, так і фізично... але, зараз весь світ такий. Іспанія, наприклад, потопає в розпусті, в збоченнях і у вседозволеності... (може тому, що я жила в столиці і там все це бачила). Мене трохи виводить з себе, коли люди вважають, що десь "золоті дерева ростуть" Так. там можна доробитись, але важкою, дуже важкою працею. Ніколи мої рідні тут не жили в таких страшних умовах і не працювали так каторжно, як там. Чому повертаються одиниці? Тому що страшно. Страшно залишити все набуте і починати спочатку, страшно повернутись, втратити все набуте і, якщо буде така потреба, знову збиратись десь в світи. Коли прожив за кордон пару років -ти вже відірваний від тутешнього життя, вже почуваєшся не у своїй тарілці і не знаєш де себе подіти. Якщо повернутись після 30-то знайти роботу, практично, неможливо... треба починати знову з нуля, в той час, коли твої однолітки пройшли цей шлях пару років тому і вже багато чого здобули. Факторів є багато і історій ще більше і в кожного своя позиція і своє бачення цього всього, но, якби повернутись назад, в минуле і знову стояти перед вибором-я б знову вибрала Україну.
Вставлю я і свої 5 копійок.
Я проживала за кордоном 6 з половиною років, вже майже на постійній основі (мали все, що потрібно, окрім власного житла.) І, коли постало питання, про подальше життя-ми з чоловіком вирішили повернутись. Як би там не було Звісно, завжди краще там, де нас нема. там і чистіше, і справедливіше, і гарніше і вигідніше життя і ще багато-багато плюсів,але те-чужа країна. і , в будь -який момент, міняється влада -міняються закони і випроваджують емігрантів додому. Це цілком реальні речі. [spoiler=]Окрім цього, жити там можливо тільки в кредит. Якщо мати власне житло-то брати його в кредит на років так 50. Без власного житла-платити постійно оренд, а це-викидати гроші в трубу. Мій чоловік працював на будові:робота страшно важка: влітку при 40-градусній спеці, а взимку-при вітрах і заморозках. Скільки ще часу він зміг би так пропрацювати-невідомо, але позбавити себе здоров"я-цілком можна. Виходив чоловік на роботу в 6 ранку, а повертався в 7-8 вечора, як-коли. Брат мій рідний взяв квартиру в кредит і через рік її продав і теж вернувся додому. Казав, що то страшно, коли на другий-третій день після появи зарплати на банківському рахунку банк вичислює собі іпотеку і залишається пару сотень євро, на які треба умудритись прожити. і так, майже все життя. А якщо захворієш, втратиш роботу, позбавлять документів..... Залишаєшся без квартири, без грошей та ще й, після кризи, ще й винний банкові. Були випадки, коли чоловік наклав на себе руки, через таку ж ситуацію і залишив жінку з дитиною на руках. Психічно не витримав. Я, можливо, висвітлюю більш темний бік "життя за кордоном", але він теж існує і до цього треба бути готовим. Бути готовим здати дитину в ясла в 3-місячному віці і виходити на роботу (декретна відпустка триває від 3-до 6-и місяців -максимум), бути готовим, психічно, до постійного "життя в кредит" і до того, що часу на дітей та на чоловіка-немає. Що вихованнім дітей займаються "чужі люди", а тобі потрібно тільки рахунки сплачувати, щоб на вулицю не вилетіти. Рідко хто може собі позволити двох дітей, бо садочки коштують чимало. Більшість з них-приватні, щоб попасти в соціальний садік-треба особливі пільги або дуже довго стояти в черзі. А приватний садік-це "квартира", здебільшого, без території де діти могли б гуляти...це так, для прикладу.
Маю друзів, які там залишились і дають собі раду, але, майже всі вони, мають родичів там, мають допомогу збоку, підстраховку...а якщо їх нема-то розраховуєш тільки на власні сили, тому в кожного ця ситуація-індивідуальна. Проте, основним фактором, який переважив-це те, що я була категорично проти, щоб мої діти асимілювались в чужому суспільстві, адже для мене "Батьківщина"-це там, де живуть мої рідні, де поховані мої предки, де провела дитинство я і де все навколо-рідне. Разом з тим, я прекрасно розумію, що наша країна, наразі, це "велике болото" і в нас тут жити дуже важко, як морально, так і фізично... але, зараз весь світ такий. Іспанія, наприклад, потопає в розпусті, в збоченнях і у вседозволеності... (може тому, що я жила в столиці і там все це бачила). Мене трохи виводить з себе, коли люди вважають, що десь "золоті дерева ростуть" Так. там можна доробитись, але важкою, дуже важкою працею. Ніколи мої рідні тут не жили в таких страшних умовах і не працювали так каторжно, як там. Чому повертаються одиниці? Тому що страшно. Страшно залишити все набуте і починати спочатку, страшно повернутись, втратити все набуте і, якщо буде така потреба, знову збиратись десь в світи. Коли прожив за кордон пару років -ти вже відірваний від тутешнього життя, вже почуваєшся не у своїй тарілці і не знаєш де себе подіти. Якщо повернутись після 30-то знайти роботу, практично, неможливо... треба починати знову з нуля, в той час, коли твої однолітки пройшли цей шлях пару років тому і вже багато чого здобули. Факторів є багато і історій ще більше і в кожного своя позиція і своє бачення цього всього, но, якби повернутись назад, в минуле і знову стояти перед вибором-я б знову вибрала Україну.[/spoiler]
