Не можу не похвалитись нашими успіхами. Певно основу ми заклали тим, що ходили з татусем до лора(чоловіку на ніс операцію робили). Перед тим походом, я мусіла запевнити, що то ми йдемо татуся лікувати, його ні, бо він здоровий. Плюс говорила багато, так і домовились до ортопеда приватного піти. На правду в мене руки тряслись, так переживала, а малий хоч би що, навіть з жартів лікаря сміявся. Наступною була масажистка, теж відходили 5 днів прекрасно, ні краплинки спротиву. Ну і в завершення, запросили нас на прививку в поліклініку. Тут вже навіть чоловік запереживав, казав може не йти робити, бо спека і т.п. Я малого так і спокійно готувала, що то до лікарки по довідки підемо, і укольчик-комарик зробить, так як ми грались в лікарню. В результаті, зайшов до педіатра, дав послухатись, Ааа, Еее сказати, пішли прискоком в привовочний, хотіли його відволікти, щоб на щось дивився, а він таки втупився в попусик і як шприц впихають і навіть не скривився, так ніби нічого не відчув. Коротше, ми самі з чоловіком в приємному шоці :aplo:

Знаю одну дитину, яка приблизно до двохрічного віку страшенно не любила лікарів, саме через те, що вони до неї торкались, лізли в її приватний простір. Отака чутлива до тактильних контаків дитина)

Ми з малим до року нормально ходили на поліклініку. Потім десь в півтора роки лікарка додому приходила, миленька, без халату, то він всеодно не хтів з плачем датись послухатись. Я тоді ще списувала на те, що хворий-нервовий, бо потім ходили в поліклініку на повторний огляд, то відносно без плачу. Потім ми десь рік лікарів не бачили, прийшли на поліклініку (2.4 роки) під вечір, людей майже не було, я набрала всякі нові Маші, Барні, а він одразу відчуває, що то його мають там якось чіпати і в плач. То по факту він не так білих халатів боїться, як самого місця і людей, що його якось стосуються. До речі тоді ми таки не зайшли до лікарки. Вже пройшло 3 місяці з того часу, то може вже щось в його баченні помінялося, все думаю позаходити в ту поліклініку просто так, то книжечки яку купити, чи ще щось, але поки що мене щось туди дорога не веде. В інші людні місця-паспортний стіл, магазини,церква- йде без проблем. За той раз в поліклініці я чоловіка трохи сварила, що малого не підготував, бо так сталось що я до них вже в саму поліклініку прийшла.

Ми теж граємось в лікарів. Купили набір, ше шапочку їй зробила таку картонну лікарську з хрестом, і Марта стає така зразу серйозна, як її одягає, і всіх лікує, і іграшок, і нас з чоловіком :hi: Правда, в нас трохи навпаки вийшло, після того як вже полежали в лікарні, почалась ця манія гратись в лікаря. Але воно реально помагає. Наприклад, зараз Марта застуджена, і ми спочатку лікуємо її звірят, наприклад, капаємо їм спочатку носика, натираємо чи ще щось робимо, а потім вже їй. Ми зараз на відпочинку, і довелось йти до лікаря, я, як завжди, запереживала, як то буде, бо вона оглядів теж не любить, а тут ще й лікарі і обстановка незнайомі, але ми взяли з собою ведмедика, і йшли в медпункт ніби як показати ведмедика лікарю, і лікар спочатку оглядала його. Добре, що ще лікарка така попалась, що підіграла, спершу послухала ведмедика, а тоді Мартусю, і вона, що цікаво, далась спокійно, і ротик відкрила. А потім ми пішли в аптеку за ліками, щоб вилікувати ведмедика, і так весь час тепер - лікуємо спершу когось з її іграшок, а її так ніби заодно, і вона піддається. Головне, перетворити все на гру.

Тільки хотіла написати. В мене мала страшенно боялась лікарів після того, як в 9 місяців перехворіли бронхітом і 2 тиждні лежали в лікарні. В неї панічний страх був.
Хтось нам порадив побавитись в лікаря і моделювати вдома ситуації у лікарні. Ми купили набір лікаря з дорожчих, в чемодані і бавились.
Перед стоматологом - оглядали ротик, перед УЗД - мастила їй водичкою животик і іграшковою грілкою водила по животі і т.д.
А коли риходили до лікаря, я їй нагадувала як ми бавились і все проходило. :yes:

Попробуйте погратись в лікарів. Хай малий полікує ведмедика, ляльку або маму.

Наш дуже боїться кабінетів УЗД, то такий плач, що ого-го. А з лікарями в звичайних ми ще не стикалися особо, щомісячні огляди переносив нормально більш-менш

В мене малий також боїться лікарів. Як тільки заходимо в поліклініку він зразу розвертається і хоче йти назад. В черзі не хоче стояти, хниче, тікає на вулицю. Ну а як заходимо в кабінет то тут починається :cry: . Він так кричить що я його втримати не можу, лікарка не може ні послухати, ні подивитися горло. Хоча ми від народження ні разу серйозно не хворіли і по лікарнях ніколи не ходили. Почав боятися коли в лютому дали прививку, після того як тільки побачить людину в білому халаті зразу сльози. Ну і ще додало коли здавали з пальчика кров на медогляд в садочок.

[b]Тиха[/b] Ну можливо частково і так... Але коли заходимо в інші незнайомі приміщення (магазин, аптека), то ж не плаче.

може він не на лікарів, а на незнайому обстановку так реагує? бо мій перші кілька хвилин вивчає нову людину, приглядається. того часу вистачає на огляд. а поті починає без упину "йдем взе", але не плаче