krapk@ написав:Я своєму чоловікові перший рік не один раз грозила розлученням. Якось він мені сказав, ну якщо ти хочеш то давай розлучимося, навіщо буду тебе мучити. Я тоді прозріла, більше не погрожувала....
Якби можливо було не сваритися, не мовчати, а просто говорити про все-все. Ідеалізую?? Так, але є люди яким так вдається. І це не того що вони такими народилися, це важка клопітка праця.
100%!!!!
Навіть психологи радять не погрожувати розлученням, бо таким чином привчаєш половинку до цієї думки, та й сам звикаєш, а там вже і до розлучення недалеко...
Дійсно, є такі люди - ось, наприклад, ми з чоловіком. Не мовчимо, а говоримо спокійно що нам не подобається, або що ображає. Чому у нас получається - не знаю. Бог багато працював з нашими серцями до того, як ми одружились. Перший рік після одруження чекала, коли ж "почнеться" - сварки з биттям посуду і криками. Переживала, що ми не такі, "як всі люди" :ugeek: :zybu: . Так і не почалось, то розслабилась і тішусь, що в мене такий ідеальний чоловік :zybu: (і так вже 5 років)
Часом мій чоловік перестає говорити, але, в основному, це пов"язано не зі мною, а з проблемами на роботі чи якимось іншими речами. Перший рік перепитувала, чи не образився на мене, а тепер вже питаю як в тебе справи :) Часто приходиться "розговорювати" чоловіка, але, переважно, він потім сам дякує, каже що полегшало.
Є моменти різні, але говорити те, що є в тебе на серці без претензій, лагідно і спокійно нагодованому чоловіку - це вихід!! Звичайно, якщо ціль розмови - побудувати, "полікувати" стосунки, а не розрушити їх.