Tajga » 16 лютого 2011, 13:13
Lesya, дуже гарно написали! Я ніби роман прочитала... така вже в мене уява...
Не претендую на "ой, в мене то саме!", але напевне, щось подібне... :head: За певнеми виключеннями. На скільки я можу судити, цій особі до мене взагалі байдуже, а в чомусь (якщо не взагалі) вона ставиться до мене негативно... Ніколи ніяких відвертих розмов (та взагалі розмов) між нами не було.
Я дуже люблю свого чоловіка і буду любити далі, а платонічне кохання... ну є та і є... Як досвід, що збагачує моє життя. Досвід того, що можна любити, відчувати ревність, ніжність, турботу, біль та ще купу почуттів... не афішуючи цього джерелу почуттів. Не афішуючи нікому... Що якось треба тим почуттям давати раду, перетворювати в позитив для себе та близьких. Велика доля принади платонічного кохання в тому, що вона платонічне... ;-) А життя триває...
Думати не боляче. Вірити не страшно. :)
Бережи, Господи, мою родину, щоб єдність і злагода панували в ній.