Я вже нарешті вирішила, що моїй дитині добре було б спробувати піти в дитячий садочок. А то щось вже на вулиці не дуже є з ким гратися, бо в нас дуже часто практикується віддавання дитини в садочок ще до двох років. І взагалі те, що мій малий досі не там вкрай дивує не тільки знайомих, а й зовсім чужих людей, які вважають своїм обовязком сказати мені, що вони про це думають
Наскільки то мені буде легше, а ще як там діти в садочку розвиваються - розумнішають просто на очах

, і як їм там страшенно добре. І ще краще віддати обох зразу - ото мені буде лафа. Так ніби мої діти для мене страшний тягар і я мрію лише про те, щоб їх нарешті кудись подіти

Хоча з розмов молодих мам я розумію, що така позиція цілком нормальна для більшості
Може я й трохи упереджена щодо садочків, але якогось аж такого супер щастя в них не бачу. Так діти соціалізуються, вчаться будувати відносини з собі подібними, виступати на сцені

.Може то все актуально для 3-4 річних (та й то не всіх) але яке відношення це все має до півтора-дворічної дитини
