Тюрма

Я в суботу разом з іншими колегами маю відвідати жінок в місцях позбавлення волі з метою підтримати їх у весняні дні як психотерапевт. Як це зробити за 2 год-ще сама не знаю. Навчити чогось тих, хто не хоче- неможливо, познайомитись і улещувати їх- підозріло, зайняти їх жіночністю- в таких умовах важко. Наводити контакти теж неможливо, адже ми туди поїдемо 1-2 рази в рік.

Маю ідеї:емпатія, казкотерапія, просто підтримка як жінок як вони є, така яка можлива звісно,і т.і. , але ж дуже хочу почути вашу думку. Що цікавило б там жінок, що їм говорити?

Заклад- специфічний, але й життя таке теж. В сьогоднішньому світі буває різне. І там теж життя і потім воно продовжується теж.От Асія- бібі теж в тюрмі.

може просто дати виговоритися? розговорити їх якось? мені здається, що для жінки дуже важливо є мати можливість виговоритися, не чекаючи, що її будуть вчити, як жити чи засуджувати. Чи якось скласти план життя після звільнення?
Ну і задачка, Марі...

Дякую, але так не вийде, їх там багато, а якщо говорити- то 2 год на 1 жінку піде. І я там психотерапію не думаю робити, більше так назовні про щось для всіх.

просто напевно поговорити про щось нейтральне , підтримати.це важко.але колись мій тато їздив теж в такий заклад по роботі,то розказував,що там доволі просто з ними говорити,вони дуже відверті і прямі.

не знаю...часу мало та й відповідна публіка. Основне, як на мене, принести чуть надії на те що вони самі можуть змінити своє життя. Що це в їх силі і що той час, який вони є там, намагатись використати на добро для себе, для своєї душі...
Колись зустрічалась зі священиком-екзорцистом, який працює на зоні. (десь на сході України) то він розповідав як деякі люди вперше відкрили для себе Бога саме в тюрмі і навіть дякували Богу, що їх доля привела туди, бо інакше, в світі, не змогли б врятувати свою душу. Люди, які вбивали, насилували і не одноразово....
Для прикладу історія " Наслідування" Бруно Ферреро
Симон, що віддавна був залежний від алкоголю і перебував у притулку для бездомних, несподівано змінився. Його глибоко вразила самовідданість волонтерів, людей доброї волі, що працювали у притулку. Невдовзі Симон зробився такий послужливий і добрий, що його не впізнали мешканці, ані працівники притулку.

Удень і вночі він невтомно уділявся праці. Жодна робота не могла його принизити. Коли треба було прибрати у кімнаті алкоголіка, якому стало зле, прочистити труби в кухонній раковині чи туалеті, Симон робив це без жодного слова, ба навіть з усміхом. Мало того, часом складалося враження, що він надзвичайно вдячний за те, що може чимось прислужитися. На нього також могли повністю покластися, коли виникала потреба нагодувати або вкласти до ліжка тих, які не могли дати собі з цим раду самі.

Якось увечері капелан притулку проповідував у залі серед людей, що там згромадилися. Він навчав, що треба молитися до Бога, аби змінюватися і ставати ліпшим. Несподівано один хлопчина пробрався наперед, аж до самого вівтаря, упав на коліна і став вигукувати: "О Боже, зроби так, аби став я таким, як Симон! Зроби, щоб став таким, як Симон!"

Капелан, схилившись над ним, мовив: "Хлопче, було би ліпше, якби ти молився: "Боже, зроби, щоб я став подібним до Ісуса!"

Хлопчина глянув на капелана і спитав: "Чому Хіба Ісус такий, як Симон? "

Коли хтось питає: "Яким є християнин?" - єдина прийнятна відповідь – "Подивися на мене!"

принести чуть надії на те що вони самі можуть змінити своє життя. Що це в їх силі і що той час, який вони є там, намагатись використати на добро для себе, для своєї душі...

кілька моїх знайомих журналістів відвідували колонію в Добриводах, ще десь. То власне кажуть, шо чогось отакого їм краще не казати. Є серед них озлоблені на життя і такі фрази тільки викликають у них сарказм. Типу - легко вам там на волі говорити. Є серед них талановиті - вони вишивають, в'яжуть. Може зацікавити їх якоюсь арттерапією? Типу шось помалювати? Хоча це теж вийде вузько. Бо догодити всім не вийде. Вони абсолютно адекватні жінки. І дехто з них навпаки не уявляє своє життя поза колонією і не хочуть уявляти. Їм добре там - годують, тепло, вдягають, спати є де. Тому не всі хочуть шось міняти. Може вам брати вужче - провести наразі бесіду з тими, хто лише недавно там? Їм точно важче. А старожилам добре. в більшості випадків

Ми студентами їздили в такий заклад. Може, мені Людмила ще допоможе спогадами)
Запам"яталось те, що жінки, які звикли на волі бути так би мовити "фіфами", й там такими лишаються - і намальовані яскраво, і хустинку не так в"яжуть як всі, і поводяться трохи з викликом. Вони залишаються розкутими і в тих обставинах.
А є такі скромні, що думаєш про те, як же вони умудрились туди попасти! А потім виявляється, що саме такі скромні сидять за тяжкчі злочини, ніж ті розкуті.
Як на мене, й говорити з ними треба по-різному. Але як то зробити за 2 години - не уявляю....

Ну ось- хочу вам розповісти. Тему залишаю, рахую її досить актуальною, лише перенесемо її в інший розділ.

Їздила я вчора ще з одним психологом, отцем .В.Брона, який гарно грав їм на гітарі і співав, одною актрисою, яка читала вірші, її 7 річною донькою яка співала, і отримала масу аплодисментів, і головою асоціації жінок і з представником Управління сім"ї та молоді, оператором ТТБ, Акція з якою їхали- привітати з Днем жінок. Мали подарунки.

Налаштовувалась на краще, пройшло усе досить добре.Звісно все як в кіно: здаєш паспорт, усе перевіряють, з мобільним не можна, здаєш, багато переходів, багато автоматичних дверей, колючі дроти зверху.

Добриводи- колонія жіноча, 20 хв.від Тернополя, навколо- пусто, озеро недалеко, поля, ця колонія-одна із 6 які є в Україні . Сидять там жінки,які вже не вперше скоїли злочин. Юлі там не має.:) Всього 650 жінок, десь 150 мають до кінця 2012 вийти на волю. Питала за що відбувають срок. Сидять деякі звісно можливо й за те, що їх підставили, за адміністративні перевищення положення, вбивства, в основному чоловіків, коли захищались самі чи дітей від скандальних дебоширів-чоловіків, за наркотики, за крадіжки,т..і.

Досить хороші умови, ремонти. Похвалила начальницю за великі мотиваційні плакати на будівлях. Такого типу: Ти- жінка. Ти можеш бути щасливою. Ти будеш такою.

Звісно я хвилювалась,хвилювалась не за те що там такі жінки, які нічим від нас не відрізняються, а за те, щоб бути їм корисною, і поки всі пункти пройшли, то було вже не 2, а 1,5 години на всіх. Жінок було 50, до нас покликали 15 жінок з Терноп.області, а сидять з усієї України.Я говорила 15 хвилин. Довго думала про що, відчувала що їм материнство там ні до чого. Тому говорила про 10 секретів як бути жінкою. Про те, що можна зробити себе самою, про те, що завжди є вибір, про те, що є багато сил(прощення, віри, любові, цілі), які допомагають тим, хто цього хоче. Про те, що Бог все нам прощає, і що травматичний досвід дитинства не має бути перешкодою до нових звершень.

Слухали, розуміли. Адекватні вони, не було наглих і агресивних. Жінки, вони всюди жінки. Різні: дуже молоді і досить старі, розмальовані і миловидні, чоловічоподібні і хамовиті і милі.

Працюють там теж жінки. Всюди- жінки. Дуже хороша начальниця колонії, принаймні такою здалась, дуже людяна.

Розповідали працівники по дорозі назад, що рідко до них чоловіки приходять, як правило з ними розлучаються і рвуть з ними усі стосунки. А на від міну від цього в чоловічі колонії жінки - їздять по багато разів в тиждень з мішками передач і ночівками.

Отака вона несправедливість. Сумно якраз від цього.

Рада чути шо все пройшло нормально! Колонія Добривідська недалеко від нас, деколи ті жінки вулиці в місті чистять весною і з ними лише 1 наглядач, але не тікають, ведуть себе нормально.

вбивства, в основному чоловіків, коли захищались самі чи дітей від скандальних дебоширів-чоловіків

а таких хіба не повинні оправдувати або давати умовний термін?