Як віруюча людина має ставитися до щеплень?
Сьогодні тема щеплень розділила суспільство на два умовних табори: прихильників вакцинації і тих, хто противиться їй. Кожен доводить свою правоту. Отож доречно з приводу порушеної теми звернутися за порадою до морального авторитету – Церкви. Гість редакції – Стефан Дмитришин, голова комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я.
- Як Церква ставиться до щеплень?
- Назагал Церква завжди схвалює все, що служить правдивому благу людини. Це можна назвати універсальним критерієм, за яким оцінюється те чи те явище. Щодо щеплень, це не виняток. Проте сьогодні, як Ви слушно зауважили, у суспільстві ставлення до вакцинації неоднозначне. Одна з причин цього – криза довіри як до продукції, яку виробляють фармацевтичні компанії, так і до тих, хто її рекомендує, просуває на ринок чи реалізує. Зрозуміло, виробники ліків по своїй суті – не доброчинні організації, а бізнесові структури. Їхня ефективність не вимірюється суспільним здоров’ям, а конкретними цифрами у фінансових звітах. Це ніби нормально, з точки зору бізнесу. Втім, проблеми виникають тоді, коли бажання прибутків ставляться вище, ніж цінність здоров’я людини. Як наслідок, маємо різні приклади, які серйозно підривають довіру, в тому числі до щеплень.
- У 1994 році всесвітня організація Human Life International ініціювала дослідження вакцини від правцю, яку вводили жінкам дітородного віку в Нікарагуа, Філліпінах, Мексиці. Було виявлено, що вакцина містить гормон хоріонічний гонадотропін, який виробляється в організмі матері для виношування дитини. Унаслідок введення вакцини організм дівчини, жінки виробляє антитіла й до цього гормону, а, отже, й проти дитини, а це спричинює викидні. Як має віруюча людина ставитися до цього?
- Я чув про цей випадок і, правду сказати, він мене мало здивував. Вже давно у певних колах кружляє думка про загрозу перенаселення Землі й необхідності скоротити його природний приріст. Тому в різний час були наукові проекти, випробування та програми, метою яких було скорочення населення. Сьогодні, завдяки інтернету, можна ознайомитися з багатьма цікавими матеріялами, як то документ, який у журналістських колах називають «Меморандум 200». Повертаючись до згаданого випадку, варто наголосити, що це був продуманий крок у рамках програми Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ), фінансованої «Фондом Рокфеллера». Праця над «контрацептивною» вакциною велася з 70-х років, що згодом підтвердив авторитетний медичний журнал «Ланцет» у 1988 у статті ««Клінічні випробування вакцини ВООЗ з обмеження народжуваности». Цей випадок – не просто помилка, а відвертий кримінал. У людей виникає природне запитання: «І як після цього довіряти рекомендаціям такої поважної організації щодо вакцин? Як відновити довіру людей, що ті чи ті вакцини не мають прихованих «побічних» ефектів?» Ситуація ускладнюється тим, що це не єдиний випадок, м’яко кажучи, неетичної поведінки цієї структури ООН. Наприклад, часто, надаючи економічну допомогу бідним країнам, ООН спершу їм ставить умову: змінити законодавство і зняти будь-які заборони чи обмеження щодо абортів. Коментарі зайві.
- Чи справді є вакцини, які виготовляють із клітин абортованих дітей?
- У деяких випадках щеплення передбачає введення в організм ослабленого вірусу, проти якого вакцинують. Після введення наше тіло «вчиться» виробляти антитіла до вірусу і отримує імунітет на випадок інфікування. Проте вирощування ослабленого вірусу вимагає певного середовища. Деколи для отримання ослабленого вірусного штаму використовують клітинні лінії, отримані з клітин абортованих дітей. Хоча більшість вакцин можна виготовляти без застосування цих клітинних ліній, проте деякі фармацевтичні компанії не квапляться переходити на альтернативу. Разом з цим, сьогодні ще існують вакцини, які не мають альтернативних способів отримання вірусних штамів і їх використання викликає серйозні моральні дебати.
- Чи існують документи Церкви на цю тему?
- Так, Ватикан видав декілька документів з цього приводу. Один з останніх документів – це відповідь Папської Академії «За життя» під назвою «До питання вакцин, виготовлених з клітин абортованих плодів» у 2005 році. Суть проблеми не в тому, чи можна використовувати у вакцинах клітинні лінії, отримані з абортованих дітей. Церква ж, наприклад, не засуджує використання органів однієї особи для добра іншої, тобто трансплантацію. Етичні проблеми викликає прямий зв’язок між виробництвом та реалізацією вакцин та підтриманням практики абортів. Так, наприклад, виробники цих вакцин зацікавлені у стабільному постачанні «сировини» для вакцин, тобто абортованих дітей. З іншого боку, також і їх використання провокує виробників постійно задовольняти попит, що в підсумку заохочує практикування абортів.
- Що ж за таких обставин робити віруючій людині?
- Позицію Церкви можна викласти таким чином: по-перше, Церква засуджує виробництво, розповсюдження та реалізацію вакцин, які використовують клітинні лінії абортованих дітей, оскільки це може підтримувати практику абортів задля отримання «сировини» для вакцин.
По-друге, кожен віруючий має обов’язок вимагати вакцину, виготовлену альтернативним морально-прийнятним способом. Кожен має право спитати лікаря про склад і походження вакцини.
По-третє, у ситуаціях, коли немає альтернативи, то з огляду на небезпеку для здоров’я та крайню необхідність дозволено вживати такі вакцини. Наприклад, на сьогодні немає альтернативно виготовленої вакцини від краснухи. Тому, якщо, скажімо, існує епідемія краснухи, то жінки можуть вдаватись до цієї вакцини, оскільки відомо, що сама інфекція спричиняє важкі патологічні наслідки у дитини, що перебуває в лоні, аж до її загибелі.
І, на завершення, ми відповідаємо за те, щоби всіма можливими способами протестувати та чинити тиск, щоб змусити виробників вакцин забезпечити альтернативні розв’язки, які не порушують морального порядку.
- Чи примусову вакцинацію можна вважати порушенням права людини на вільний вибір?
- Очевидно, тут є проблема. Сьогодні існує ситуація державного патерналізму, коли хтось вирішує, що є добрим для здоров’я нації і впроваджує певні ініціятиви на примусовій основі. Не треба забувати, що подібні методи насаджування «здоров’я» не застраховані від невдач чи зловживань. Згадайте про паніку і дебати довкола вакцинації від свинячого грипу, запропоновані ВООЗ. У Раді Європи було спеціяльне розслідування, під час якого керівник комітету з охорони здоров’я назвав всю цю історію медичною аферою століття. Відтак, знову поважна організація лише укріпляє кризу недовіри.
Особисто я упевнений, що коли продукт добрий, то йому не потрібна реклама, ані державна підтримка, ані жоден примус. Вважаю, що в Україні слід подбати про таке: по-перше, щеплення не можуть мати примусовий характер. По-друге, тим, хто бажає вакцинуватись, має бути гарантоване право на отримання повної інформації про вакцину, її позитивні й негативні впливи. І, врешті, має бути забезпечений механізм відповідальности та фінансового відшкодування, якщо щеплення спричинить негативні наслідки. Щодо останнього, то мені особисто не відомі випадки, коли подібні речі мали місце в Україні. Не знаю, чим ми настільки унікальна країна, бо у світовій практиці було багато подібних прецедентів.
Повернутись до Розмова з священиком
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість