о.Мартин » 22 лютого 2012, 13:57
Харизмати в УГКЦ(я особисто не є знавцем цієї теми...)
Харизматичний рух - релігійна течія яка походить від грецького „харизма” – дар благодаті або Божий дар. Отже, послідовники харизматизму наголошують на прояві дарів благодаті або духовних дарів (дару „інших мов”, зцілення, пророцтва тощо) у житті віруючих.
Харизматичний рух не складає якоїсь однієї певної церкви, а представлений великою кількістю різних релігійних. Також харизмати не мають якогось єдиного катехизису. Громади можуть мати відмінності між собою в окремих богословських та культових положеннях, водночас між ними є багато спільного.
Видимою ознакою є велика емоційність та екстатичність богослужінь харизматичних громад.
Харизматична Віднова в Католицькій Церкві і в тому числі в УГКЦ є офіційно визнана, вона має свою місію в житті Церкви. На світі є 120 мільйонів католиків, що є учасниками Харизматичної Віднови. Вона має своє центральне бюро при Апостольській Столиці.
Харизматичний Рух в Католицькій Церкві покликаний поглибити духовне життя мирян у всіх його сферах. Віднова не означає Реформацію, але оживлення. Те що хтось назває екстатичними проявами, тобто те, що у Віднові називається Молитвою прослави, прагнення пережити цілим собою своє дитинство Боже.
5 цілей Католицької Віднови у Святому Дусі:
Кожна група та спільнота Віднови у Святому Дусі ставить перед собою такі головні цілі:
1. Заохочення до постійного і зрілого навернення до Ісуса Христа, нашого Господа і Спасителя.
2. Заохочення до рішучого особистого прийняття Святого Духа, його Особистості та сили. Ці дві благодаті часто приходять одночасно в досвідченні, яке в різних частинах світу називається «хрещенням у Святому Дусі», або «вилиттям Святого Духа» або «відновленням у Святому Дусі». Найчастіше це розуміється як особисте прийняття благодаті християнського втаємничення та зміцнення в християнському служінні Церкві та суспільству.
3. Сприяння прийняттю і служіння духовними дарами (харизмами) не тільки в Харизматичній Віднові, але в усій Церкві. Ці дари, звичайні та надзвичайні, рясно виявляються серед світських, ченців і духовенства. Їх правильне розуміння і вживання в гармонії з іншими елементами життя Церкви є джерелом сили для християн на їхній дорозі до святості і в виконанні місії.
4. Сприяння справі євангелізації силою Святого Духа, а також євангелізації і реєвангелізації тих, хто тільки називають себе християнами, євангелізації культури і суспільних структур. «Віднова» особливим чином включається в місію Церкви, проголошуючи Євангеліє словом і вчинками, прославляючи Ісуса Христа особистим свідченням, а також учинками віри та справедливості, до яких покликаний кожний християнин.
5. Піклування про постійне зростання в святості шляхом поєднання харизм із повнотою життя Церкви. «Віднова» заохочує брати участь в багатому літургійному житті та житті Таїнствами, черпати з католицької традиції молитви і духовності, до постійного засвоєння католицького віровчення під керівництвом Церкви і до участі в виконанні душпастирської програми Церкви.
Харизматичні спільноти зростають в УГКЦ. Це ознака, що наша молодь живе живою вірою, невідходячи від вірності Церкви, та правдивих святих Таїнств.
Пропоную прочитати статтю: «РУХ «ХАРИЗМАТИЧНА ВІДНОВА У СВЯТОМУ ДУСІ» У ЛОНІ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ» написав Ігор Леньо (твір можна в повні прочитати тут http://www.laityugcc.org.ua/myrjany_chu ... j-rux.html)
- | +
- У даному короткому дослідженні на тему значення, природи, і «підводних каменів» новітнього явища «харизматичної віднови у Святому Дусі» хочу представити коротко історію розгортання згаданого феномену у лоні Католицької Церкви, розглянути явище «явище хрещення Святим Духом» і неординарний дар «говоріння іншими мовами» в світлі новозавітних біблійних текстів, й наголосити на негативних тенденціях, які можуть супроводжувати процес духовної формації віруючих в лоні спільнот «харизматичної віднови», яких, на думку автора, краще попередити, ніж потім вживати більш радикальних заходів. Аби дотримуватися об’єктивної перспективи у висвітленні тих питань буду дотримуватися «антиномічного підходу», аби вказавши на «Боже» і «людське» у феномені «харизматичної віднови у Святому Дусі», у їх співвідношенні, попровадити до збалансованого погляду на згадані справи, який, на думку автора, допоможе уникнути згадані нижче «підводні камені» у духовному житті віруючих.
З 60-х років ХХ століття бурхливо розвивається харизматичний рух в лоні найбільших християнських деномінацій на Заході, включно із Католицькою Церквою, який став відомий своїми гаслами «оновлення» всього у Святому Дусі у сфері церковного і особистого життя вірних. Прибічники нового віяння в християнському оточенні стверджують, що відкрили «ключ» до динамічної нової євангелізації та повноти життя ранньохристиянської спільноти, що асоціюється з «чудесами і знаками», «хрещенням Святим Духом», молитвою «говоріння іншими мовами», зціленням, вигнанням злих духів (екзорцизмом) та навиками успішного життя. Серед адептів цього руху навіть звучать ідеї, на зразок: «Дар говоріння іншими мовами перевершує усі інші дари Святого Духа», «кожен хто молиться говорінням іншими мовами — правдивий християнин», «говоріння іншими мовами — це ангельська мова», «говоріння іншими мовами — ознака духовної зрілості», «говоріння іншими мовами відкриває двері для прояву іншого дару — пророцтва», «говоріння іншими мовами разом з молитвою краще наближує до Бога», «невіра у дар говоріння іншими мовами — це наклеп на Святого Духа, який не прощається», «ті, хто моляться говорінням іншими мовами, відчувають всередині свого духа діяльність Святого Духа, сповняються невимовною радістю, запалюються великою ревністю служити Богові», «молитва із говорінням іншими мовами проганяє лихих духів» тощо. Поодинокі лідери харизматичних рухів «оновлення у Святому Дусі», значною мірою, підпадали під суб’єктивні узагальнення на основі власного суб’єктивного досвіду «ходіння з Господом», і водночас намагалися знайти обґрунтування своєму досвіду в Святому Письмі.
У лоні Католицької Церкви діє офіційно, будучи затверджений церковною владою, мирянський рух «Католицької Харизматичної Віднови» (англійською, Catholic Charismatic Renewal — CCR), розгорнувши свою діяльність по всіх континентах земної кулі. У вересні 1993 року Папська Рада у справах мирян своїм декретом визнала Міжнародну Католицьку Харизматичну Службу Віднови (англійською, International Catholic Charismatic Renewal Services — ICCRS) як юридичну особу, підтвердила її Статут, і наділила повноваженнями координувати діяльність спільнот й національних товариств харизматичної віднови у Святому Дусі по цілому світі. Рух харизматичної віднови у Католицькій Церкві поширюється завдяки створенню і діяльності малих молитовних груп. Головні напрямки діяльності таких груп, це: спільна молитва, прослава Бога (спів), молитва «говоріння іншими мовами», молитви екзорцизму, молитви про зцілення, проведення семінарів «віднови у Св. Дусі». Як правило, семінар «віднови у Св. Дусі» триває впродовж семи тижнів, коли віруючі збираються один раз в тижні в той самий час аби три години присвятити молитві й роздумам, читанню Святого Письма.
На початках харизматичний рух активно розвивався передовсім у США. В 70-х ХХ століття вже існував окремий організаційний комітет (англійською, Catholic Charismatic Renewal Services Committee) для координації діяльності спільнот «харизматичної віднови у Святому Дусі». В 1975 році було створено комітет при Єпископській католицькій конференції США з питань душпастирської опіки над спільнотами «харизматичної віднови». В 1980-х роках почала існувати мережа лідерів «харизматичної віднови» в єпархіях США. Періодично проводилися з’їзди лідерів цього руху з метою обговорення актуальних питань і об’єднання зусиль у донесенні своїх пропозицій до єпископату Католицької Церкви. Було створено Католицьку Асоціацію спільнот і братств харизматичної віднови, яка стала основою майбутнього мирянського руху під назвою «Католицька Харизматична Віднова», визнаного в 1995 році як повноцінна мирянська католицька організація.
Католицький рух «Харизматичної віднови у Святому Дусі» у своїй практичній діяльності робить наголос на: новій євангелізації, пошуку нових засобів для проповіді Євангелії, використанні різножанрової музики для прослави Бога, творенні мережі малих груп із вивчення Святого Письма і обміну досвідом християнського життя, віднові інтересу до молитви, поглибленні християнського життя з Богом, відкритості до харизматичних дарів Святого Духа, наголошенні ролі мирян у житті Церкви. Іван Павло ІІ з прихильністю ставився до діяльності спільнот «харизматичної віднови у Святому Дусі», неодноразово зустрічався з їх представниками, адресував свої вітання до Міжнародних конференцій харизматичних спільнот, вбачаючи у цих ініціативах «Божу благодать» для «оновлення» церковного життя. «Оновлення» мало б полягати, на думку покійного Папи, у пожвавленні участі вірних у житті та богослужіннях Церкви, оживленні свідомості присутності Божої сили в часі богослужіння, євангелізаційному проповідуванні, катехитичному повчанні, постанні різних церковних служінь для потреб вірних, плеканні братерських стосунків у парафіяльних спільнотах. (Див.: Oswald Sobrino, M. A., Building New Life in Christ: The Charisms According to St. Paul. http://www. nsc-chariscenter. org/aboutccr. htm.)
Загалом, за приблизними підрахунками в лоні Католицької Церкви налічується від 70 до 120 мільйонів віруючих, які активно пов’язані з рухом «харизматичної віднови у Святому Дусі». Найбільше католиків-харизматів налічується серед вірних Католицької Церкви в Латинській Америці. За звичай, вважається що рух харизматичної віднови у Католицькій Церкві почався у Пітсбургському Католицькому Університеті (США) у середовищі викладачів та студентів, які приділяли час для спільних духовних вправ, і в 1967 році пережили досвід «хрещення Святим Духом» в рамках реколекцій. Дуже швидко свій духовний досвід «хрещення Святим Духом» вони передали студентам із Католицького Університету Нотр-Даму у Мічігані (1968 рік, США). Саме в тому Університеті Нотр-Даму рух харизматичної віднови набуває потуги для місіонерського розповсюдження у США в католицькому середовищі. У католицьких університетах США навчалися численні студенти із закордону, які мали можливість познайомитися із практикою семінарів «Життя у Святому Дусі» та молитовних груп харизматичної віднови. Наприклад, в Індії зародження руху харизматичної віднови у Святому Дусі припадає на 1972-1973 роки (місто Бомбей). Також рух харизматичної віднови дуже активно розвивається у Федеративній Республіці Німеччини з 1972 року, звідки поширюється на Австрію та Швейцарію. В Німеччині цими спільнотами опікувалися священики і освічені миряни. Натхненником руху був єзуїт Герберт Мюлен з Падерборна, професор догматики. Він став співвидавцем журналу «Віднова в церкві та суспільстві», який видається з 1977р.
Цей рух отримав велику підтримку в католицьких колах завдяки кардиналу Леону Джозефу Суенесу (Leon Joseph Suenes (1904-1996), Бельгія), який мав значний авторитет у Церкві і був одним із чотирьох модераторів підчас ІІ Ватиканського Собору. Кардинал Суенес протягом періоду з 1974 по 1986 роки написав серію із шести праць під назвою «Malines Documents», які стали ідеологічно-духовним підґрунтям для розвитку руху харизматичної віднови у лоні Католицької Церкви. (Назви праць «Харизматична віднова», «Екуменізм і харизматична віднова», «Харизматична віднова і Соціальна Акція», «Віднова і сили темряви», «Le Culte du Moi et Foi Chretienne (1985)», «Відпочинок у Дусі»). Переломний момент у історії розвитку руху харизматичної віднови у лоні Католицької Церкви став 1975 рік, коли за посередництвом кардинала Суенеса було отримано дозвіл Папи Павла VI на проведення першого світового конгресу в Римі в рамках святкування святого року, завдяки чому цей рух отримав вперше схвальне ставлення з боку найвищої церковної влади.
Аби краще ознайомитися із ставленням єпископату Католицької Церкви до згаданого руху можна поглянути до «Відозви канадських єпископів з приводу католицької харизматичної віднови» (2003) (Statement by Canadian Bishops on Catholic Charismatic Renewal, 2003, http://www. cccb. ca/site/Files/charismatic_renewal. html) з нагоди 35 річниці зародження руху «харизматичної віднови у Святому Дусі» в Канаді. За ті роки цей рух виявив свою життєздатність, витворив організаційні структури (молитовні групи при парафіях — 862, групи лідерів, комітети при єпархіях), і вплинув на життя майже одного мільйона католиків в Канаді (зокрема, оживив духовне життя, молитву, читання Святого Письма, дух самовідданого служіння для Церкви). Єпископи визнають наявність духовних плодів діяльності руху в Канаді, а саме: 1) пожвавлення випадків отримання особистого досвіду «близької зустрічі» з Святим Духом, як присутності Святого Духа в житті Церкви і поодиноких віруючих; 2) пожвавлення молитовного життя, формування молитовних груп на парафіях, в яких вірні разом моляться, прославляють Бога, читають разом Святе Письмо, діляться власним досвідом, моляться про вирішення власних проблем, зокрема, про зцілення, збагачуються духовним пізнанням Бога; 3) ці групи «харизматичної віднови» можуть служити тепер у Церкві знаряддям «нової євангелізації», яка також полягає у пошуку нових методів і способів проголошення Євангелія, та залученні рядових вірних, які сповнені запалу віри, і вже діляться власним живим свідоцтвом віри у своєму оточенні. 4) вислів «бути хрещеним у Святому Дусі», на думку єпископів, стосується серйозної переміни в житті віруючих на користь: появи великого бажання молитися, пізнавати Святе Письмо і традицію Церкви, брати участь у новій євангелізації, і наявність свідомості дієвої присутності Святого Духа в Церкві та повсякденному житті віруючих; 5) великодушне служіння потребам інших віруючих в парафіяльних громадах і своєму оточенні; активна участь в житті Церкви на місцях; 5) відкриття наново цінності молитви за зцілення від гріха, духовних і фізичних недуг, осягнення повноцінного життя у Христі через відкритість до зцілюючої сили Святого Духа. Крім того у своїй відозві канадські єпископи висловили зауваження і побажання щодо розвитку літургійних форм молитви за зцілення та необхідності проводу місцевих душпастирів, опрацювання літургійними комісіями текстів молитов. Вони також згадали, що залишається проблема формування ефективних лідерів для харизматичних спільнот та опіки з боку місцевих душпастирів; актуальним питанням є формування вірних як членів харизматичних спільнот, так і інших парафіян. Цей тривалий процес становлення молитовних груп передбачає духовну формацію, пізнання доктринального вчення Церкви, пізнання соціального вчення Церкви, особисті зусилля вірних скеровані на моральне життя чеснот під проводом душпастирів чи уповноважених мирян.
Папа Бенедикт XVI неодноразово вказував на діяльність різних мирянських ініціатив задля пожвавлення участі мирян у житті Церкви. Між іншим, він відзначав позитивні сторони руху «харизматичної віднови», учасники якого активно включаються у справу нової євангелізації та підтримують різні місійні починання й служіння у Церкві. (Пор.: 2006-06-04, http://www. zenit. org/article-16211?l=english. Pope Urges Movements to Share «Your Gifts». 400,000 Attend Encounter on Vigil of Pentecost. VATICAN CITY, JUNE 4, 2006.)
Для прикладу, можна поглянути текст проповіді папи Бенедикта XVI з нагоди свята П’ятидесятниці, виголошеної в Римі перед представниками різних мирянських рухів, серед яких учасники «харизматичної віднови» в червні 2006 року. (PENTECOST VIGIL WITH THE HOLY FATHER Vatican City, St. Peter’s Square — Saturday 3 June 2006. Homily of His Holiness Benedict XVI. Libreria Editrice Vaticana. http://www. iccrs. org.) Зміст П’ятидесятниці, на думку Папи, полягає у тому, що Христос, і Бог Отець через Нього, реально приходять до нас через діяльність Святого Духа: аби наблизити нас до Бога, і подарувати правдиве життя і свободу. Це один із моментів народження Церкви. Бог дарує нам духовний дар нового життя, який в своїй сутності є даром з боку Бога Самого Себе людині. Людина віднаходить дар нового життя у близькому спілкуванні з живим Богом, а душею цього спілкування є Святий Дух, який є також джерелом життя. Слово Боже і віра Церкви є «пасовищами», на яких з допомогою Святого Духа ми наповнюємося новим життям. Кожен християнин повинен відкрити роль Святого Духа як творчого джерела і Подателя нового життя. Крім того духовний дар свободи полягає у відкритті справжнього виміру свобідного існування як сини і доньки Небесного Батька в контексті любовного міжособового спілкування. Святий Дух чинить віруючих синами і доньками Небесного Отця. Свобода християнина полягає у відповідальності за сотворений світ, яка була покладена на людей від самого початку. Святий Дух роздає згадані дари нового життя, свободи і єдності. Святий Дух схиляє нас з нутра людського серця прямувати до Христа, і через Христа до Отця. Святий Дух є головним натхненником і помічником у побудові цивілізації любові.
У своїй промові до дванадцятої міжнародної конференції спільнот Католицького Братства Харизматичних спільнот (Catholic Fraternity of Charismatic Covenant Communities and Fellowships) в Cachoeira Paulista у Бразилії (5 листопада 2006 року) папа Бенедикт XVI, визнав вагому роль нових харизматичних спільнот у сфері нової євангелізації, зокрема, у справі пожвавлення участі мирян у церковному житті своїх парафій, та залученні мирян у місіонерських починаннях Церкви. Зі слів Папи, учасники руху «харизматичної обнови у Святому Дусі» свідчать те, що вони глибоко пережили зустріч з Воскреслим Христом, що «бути християнином — це не результат етичного рішення чи високої ідеї, але події зустрічі з Особою (Господа), яка надає життю нову перспективу та визначальний напрямок» (пор.: енцикліка Папи «Бог є любов» («Deus Caritas Est») No. 1). Участники «харизматичної віднови» змогли наново відкрити своє християнське покликання у слідуванні за Христом, як Учителем і Господом власного життя, та у плеканні близького спілкування з Ним, зокрема, завдяки пізнанню Христа через посередництво Святого Письма. (Див.: 2006-11-05, http://www. zenit. org/article-18104?l=english. Papal Message to Charismatic-Communities Conference. «Each Christian Must Become Christ’s Follower». VATICAN CITY, NOV. 5, 2006.)
Думки кардинала Леона Джозефа Суенеса на тему руху харизматичної віднови у лоні Католицької Церкви
Харизматична віднова у Святому Дусі — це віднова у різних аспектах образу первинної апостольської християнської спільноти, яка гуртувалася довкола Євхаристійної трапези, аби «ламати хліб» і перебувати у «навчанні апостолів» під керівництвом апостолів та їх наступників. (L. J. Suenes, Ecumenism and Charismatic Renewal: Theological and Pastoral Orientations, Malines Document 2, Servant Books, USA, 1978, p. 44.)
Хрещення у Святому Дусі — це суб’єктивний досвід поступового і поглибленого навернення до Христа в контексті сакраментального життя Церкви включно із різними зовнішніми його проявами, які, з одного боку, носять печать таїнства Божого діяння в душі людини, а, з іншого боку, мають характер «частковий», «поступово розвиваючий» (немов розвій насінини у ґрунті в рослину), «вразливий» на зовнішні людські чинники. (L. J. Suenes, Ecumenism and Charismatic Renewal: Theological and Pastoral Orientations, Malines Document 2, Servant Books, USA, 1978, p. 52.)
Владні повноваження і служіння «розрізнення духів» (1Сол.5:19-24) належить ієрархії Церкви, яка проголошує рішення і визначає вірне використання духовних дарів у Церкві (пор. Апостольська Конституція ІІ Ватиканського Собору «Світло народів», пар. 12).
Неординарні духовні дари мають додатковий характер, оскільки даються в контексті функціонування базових (фундаментальних) дарів Святого Духа, і є залежними від них, бо життя Церкви розвивається завдяки базовим дарам Святого Духа.(L. J. Suenes, Ecumenism and Charismatic Renewal: Theological and Pastoral Orientations, Malines Document 2, Servant Books, USA, 1978, p. 56.)
Неординарні дари дані для загального блага Церкви, для її збудування, і вони не освячують особу-носія в силу самого факту їх посідання. Святість не ставиться у залежність від посідання неординарних дарів (видінь, приватних об’явлень, внутрішніх розмов із голосом Божим, моління іншими мовами, пророцтвами). (L. J. Suenes, Ecumenism and Charismatic Renewal: Theological and Pastoral Orientations, Malines Document 2, Servant Books, USA, 1978, p. 58.)
Харизматична віднова допомогла Католицькій Церкві оживити служіння зцілення, визволення, екзорцизму. (L. J. Suenes, Ecumenism and Charismatic Renewal: Theological and Pastoral Orientations, Malines Document 2, Servant Books, USA, 1978, p. 62.)
Кардинал Суенес перестерігав прихильників харизматичної віднови, аби вони не змішували духовної природи явища поглиблення єдності із Святим Духом з бурхливими емоційними проявами, переходами свідомості у стан часткової несвідомості, автосугестією (самонавіюваннями), масовим гіпнозом. Цим зовнішнім проявам не слід приписувати надприродного містичного характеру, і не потрібно впроваджувати різні крайні практики, зокрема «падіння назад». Прихильники «падіння назад» підчас молитви вважають його проявом повного віддання себе у розпорядження Святого Духа, через що відбувається короткочасна втрата контролю над власним тілом. (L. J. Suenes, Ecumenism and Charismatic Renewal: Theological and Pastoral Orientations, Malines Document 2, Servant Books, USA, 1978, p. 66-67.)
Кардинал Суенес пропонує роздуми на тему духовного релігійного досвіду. Духовне життя індивіда не може будуватися на підставі лише особистого духовного досвіду, але слід брати до уваги об’єктивні критерії реальності, тобто метафізичну складову релігійного досвіду у формі правд і догм віри. Не можна будувати життя з Богом, керуючись лише психологічною складовою, а саме пошуком емоційних переживань чи почуттів. «Ейфорична» релігія, яка позбавлена досвіду участі у пасхальному таїнстві Христових мук і воскресіння, зовсім не є християнською. (Cardinal L. J. Suenes, Nature and Grace: A Vital Unity, Malines Document 5, London, 1986, p. 22-23, 31.)
Хрещення як таїнство — це особовий досвід впровадження індивіда і спільноти у реальність особових стосунків віри з Богом. Це особовий досвід зустрічі з Богом, Його Присутністю. Цей досвід має спільнотний характер, адже скеровує індивідів до побудови християнської спільноти. Проблемною є інтерпретація того досвіду в термінах фальшивого індивідуалізму, приватної віри, приватного досвіду спілкування з Богом, зосередженості на власних внутрішніх пережиттях. Хрещення у Святому Дусі — це відновлення власної приналежності до Церкви, участі в сакраментальному житті Церкви, віднова дарів Святого Духа, отриманих у Таїнстві Хрещення і Миропомазання. Це свідчення тривалої metanoia (покути), яка твориться впродовж усього життя християнина. Також це публічний акт свідоцтва своєї віри перед спільнотою і готовність брати участь у місіонерській праці Церкви. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 4.)
Приватний досвід індивіда зустрічі з Богом не можна протиставляти соціальному вимірові життя Церкви як організованої спільноти. Хоч такий приватний досвід включає емоційні пережиття, однак його слід оцінювати як об’єктивний релігійний факт.
Харизма — це дар або здібність, яка вивільняється і наділяється Божим Духом завдяки залученню його носія у служіння розбудови Церкви як Тіла Христового. Кожен християнин є обдарований й виявляє одну і більше харизм. По своїй природі харизми призначені для впорядкування життя Церкви як інституційного організму й для забезпечення функціонування різних служінь у лоні Церкви. Кожна харизма завжди йде в парі із харизмою любові. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 5.)
Святий Дух завжди перебуває у Церкві, немов у триваючій П’ятидесятниці, чинячи Церкву Тілом Христовим, одним храмом і народом Божим, наповнюючи її своєю силою, відновлюючи її, скеровуючи її до проголошення Христа як Господа на славу Бога Отця. Той самий Дух, який перебуває у Церкві і у серцях вірних немов у храмі — це дар, який даний для цілої Церкви. Кожен християнин в момент Хрещення і Миропомазання отримав дар Святого Духа в усій цілості. В процесі християнського життя приходять усі інші дари Святого Духа, тобто харизми. І дар Святого Духа і харизми належать Церкві, і лише тому що вона їх отримала як вільні, усім доступні дари. Хоча Святий Дух виявляє Себе у різних церковних служіннях, які відповідають різним функціональним обов’язкам, які різняться видом і ступенем, проте уся Церква і всі її члени є сопричасниками Святого Духа. Не існує у Церкві особливих класів людей, які є носіями Святого Духа, не існує поодиноких груп, які складаються із сповнених Святим Духом вірних. Повнота життя у Святому Дусі, участь у рясному житті разом з Святим Духом — це спільне надбання усієї Церкви, хоч і не є сприйнятим однаковою мірою (і виявленим) усіма членами.
Святий Дух і Його харизми є нерозлучні, проте не ідентичні, під тим оглядом що Святий Дух даний цілій Церкві, а виявляє себе у різних служіннях, скерованих до Церкви і світу. Проте слід розрізняти між Особою Святого Духа і маніфестацією його харизм, Його різними проявами.
Кожна харизма по своїй природі скерована назовні до сповнення різних служінь у Церкві та світі, і зовсім не до внутрішнього світу людини задля її особистого вдосконалення. Святий Дух і Його харизми належать конститутивно природі Христової Церкви, будучи вільними дарами, і не можливо щоби Церква будь-коли існувала без харизм і Святого Духа. Без Святого Духа і харизм не має і самої Церкви. Саме тому жодна група чи жоден рух у лоні Церкви не може висувати претензії на виключне посідання Святого Духа і Його харизм. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 12.)
Саме тому кожен християнин як член Церкви є харизматиком, носієм Святого Духа, має доступ до Святого Духа, і виявляє світові індивідуальний вираз християнського свідчення життя з Богом у Святому Дусі. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 12.)
Момент отримання таїнств християнського втаємничення (Хрещення, Миропомазання, Євхаристія) — це момент ставання християнином і отримання дару Святого Духа, сповнення Святим Духом, отримання духовних дарів (харизм), і покликання від Бога. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 14-15.)
Досвід «поглиблення життя у Святому Дусі» — це, в першу чергу, досвід пізнання Бога як Дійсності і Присутності Особи, яка Сама Себе відкриває, засвоєний на особистому рівні, на основі заглиблення у Традицію Церкви. Такий досвід носить особистий, а не лише абстрактний характер, і цьому досвіду також до певної міри притаманний неконцептуальний характер (тобто такий, що не можливо висловити словами, поняттями, і який в певний момент виходив за рамки раціонального людського мислення). (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 21.)
На рівні людської свідомості формується сприйняття факту конкретної присутності Святого Духа у житті віруючого, Його підтримки як Потуги, як певність віри, що Ісус — це реально існуюча Особа Сина Божого, Спасителя і Господа. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 22.)
Віднова у Святому Дусі будується на таких вимірах дару християнської віри як: доктринальному й обов’язку послуху пізнаній Правді (Боже Об’явлення), проте і включає особистий рівень: індивідуальне засвоєння правд віри та їх реалізацію у власному житті та служінні. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 25.)
Сам вислів «хрещення Святим Духом», на думку кардинала Суенеса, є незрозумілим для католиків, а навіть образливим, оскільки наштовхує на думку, немов існує ще якесь таїнство, окрім Хрещення і Миропомазання, через яке дається Святий Дух. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 30.)
Рух католицької віднови у Святому Дусі не слід асоціювати виключно із явищем «моління іншими мовами» та іншими дарами «мовлення» (пророцтва, інтерпретації, слова знання, слова мудрості), оскільки дарів Святого Духа є незчисленна кількість, і всі вони передбачають служіння і функціональні обов’язки в лоні Церкви. Дар «моління іншими мовами» не слід вважати обов’язковим аби всім його накидати, як умову «харизматичної віднови». Мета віднови — це осягнення повноти життя у Святому Дусі, виявлення у лоні Церкви діяльності усіх можливих дарів з метою проголошення світові правди, що Христос є Господь на славу Бога Отця. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 41-42.)
Дар «моління іншими мовами» слід асоціювати, в першу чергу, із з молитвою прослави Бога і принесення хвали. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 42.)
Цей дар «моління іншими мовами» був присутній в житті перших християн, однак він не був центральною складовою проголошення Христового Євангелія. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p.42.)
Найперше слід користати із дару «моління іншими мовами» в контексті приватної молитви наодинці з Богом, при цьому таке моління повинно супроводжуватися самодисципліною, присутністю здорового глузду, пристойною поведінкою. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 52.)
«Моління іншими мовами» часто супроводжується сплеском емоційності та є проявом неконцептуального (нераціонального) підходу до спілкування з Богом.
Загалом, метою і завданням руху віднови не є поширення практики «моління іншими мовами» у життя усіх християн, але звернення уваги на повний спектр дарів та харизм Святого Духа, які оживляють церковне життя на практичному щоденному рівні. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 53.)
Також рух віднови звернув увагу на важливу роль служіння зцілення у земному служінні Христа, яке йшло в парі з екзорцизмами. Поставлено наголос, що служіння зцілення людей — це інтегральна складова проповіді Євангелії. Зцілення людей засвідчує, що Царство Боже вже прийшло у силі, що Христос царює на небесах і землі. Доручення Христове апостолам проповідувати Євангеліє також включало владу зціляти хворих (Лк. 10:8,9; Мт. 10:1), і є знаком присутності Воскреслого Господа у Церкві через діяння Святого Духа і чудеса зцілення. Тому постала потреба інтегрувати та включити момент молитов за зцілення у богослужіння, та переосмислити взаємозв’язок між сакраментальним життям (участі у Святих Таїнствах) і зціленням від духовних і фізичних недуг. Не слід однак надмірно перенаголошувати і зосереджувати увагу на цьому служінні, також потрібно належно перевіряти випадки чудесного зцілення. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 55-56.)
Практику покладення рук на голову в середовищі груп харизматичної віднови не слід розглядати як магічний обряд чи сакраментальний жест. Жест покладення рук у Біблії має численні значення, а саме: благословення, прохальна молитва над хворим, поставлення на служіння у спільноті, молитва про зіслання Святого Духа. Члени груп харизматичної віднови вживають цього жесту для виразу своєї солідарності у молитві, і як знак духовної єдності у спільноті. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 57.)
Покладення рук із молитвою також означає віру, що Святий Дух уже присутній в особі віруючого, і лише необхідно прохати Духа, щоб він виявив Себе вповні у житті поодинокої людини, і в житті всієї спільноти. Також цей жест є виразом особистої присвяти й віддання себе Христові через ту молитву на служіння іншим у спільноті Церкви. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 57-58.)
Кардинал Леон Джозеф Суенес стверджує, що і в минулому в історії Церкви є приклади віднови та осіб, які виступали «ініціаторами» такої віднови, зокрема: на Сході Св. Атанасій Великий, Св. Василій Великий, Св. Симеон Новий Богослов, і на Заході Св. Франциск з Асижу, Св.Ігнатій Лойола, Св.Іван від Хреста, Св. Тереса Авільська, та інші. (L. J. Suenes, A New Pentecost, New York, A Crossroad Book, 1975, p. 29-30.)
Коротко про «харизми» (дари) Святого Духа
«Моральне життя християн підтримується дарами Святого Духа. Вони є постійними нахилами, які схиляють людину до того, щоб іти за порухами Святого Духа.» (Катехизм Католицької Церкви, № 1830)
«Сім дарів Святого Духа — це мудрість, розум, рада, сила, знання, побожність і страх Божий. У своїй повноті вони належать до Христа, Сина Давидового. Вони доповнюють і вдосконалюють чесноти тих, які їх приймають. Вони схиляють вірних охоче слухатися Божих натхнень.» (Катехизм Католицької Церкви, № 1831)
«Плодами Духа є досконалості, які формує в нас Святий Дух як первістки вічної слави. Церковна традиція нараховує їх дванадцять: „любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, милосердя, тихість, вірність, скромність, стриманість, цнотливість“ (Гал. 5:22–23, вульгата)». (Катехизм Католицької Церкви, № 1832)
«Благодать є насамперед і головним чином даром Святого Духа, Який нас оправдовує та освячує. Однак благодать містить також дари, які Святий Дух нам дає, щоб залучити нас до Свого діла, щоб зробити нас здатними співпрацювати у спасінні інших і зростанні Тіла Христового — Церкви. Це благодаті таїнств (сакраментальні) — дари, властиві різним святим таїнствам. Крім цього, є особливі благодаті, названі також харизмами, за грецьким словом, ужитим св. Павлом, яке означає прихильність, незаслужений дар, добродійство. Якими б не були їхні ознаки, часом надзвичайні, як дар чудес чи мов, харизми спрямовані до освячуючої ласки і мають на меті загальне добро Церкви. Вони служать любові, яка будує Церкву.» (Lumen entium, 12) (Катехизм Католицької Церкви, № 2003)
«Благодать, позаяк належить до надприродного порядку, не піддається нашому досвідові, але може бути пізнана лише через віру. Отже, ми не можемо спиратися на свої почуття чи діла, щоб на їх підставі зробити висновок, що ми оправдані й спасенні. Проте, за словами Господа: „За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх“ (Мт. 7:20), роздумуванням над добродійствами Бога в нашому житті та в житті святих дає нам запоруку того, що благодать діє в нас і спонукає до все більшої віри і до постави добровільної вбогості.» (Катехизм Католицької Церкви, № 2005)
«Харизми» даруються нам згори від Святого Духа, аби вчинити нас здатним виконати своє покликання у Церкві. Християнин вживає харизми у відповідності з християнською любов’ю, на збудування своїх братів та сестер, і служіння ближнім, щоб у самодаруванні себе іншим віднайти свою християнську ідентичність. (Пор., Gaudium et Spes, 24).
Харизми Святого Духа, про які йде мова у Першому посланні до коринтян 12:8-10, це: слова мудрості (знання Божих істин віри), слова знання (застосування мудрості до конкретної ситуації), віра (довіра до Божої любові, могутності, провидіння, і свобода діяти згідно такої довіри), зцілення (уздоровлення ран душевних і тілесних для прослави Бога), чудеса, пророцтво (проголошення Божої волі для конкретної ситуації), розпізнавання духів (розрізнення між присутністю і діями Божими і діями лукавих демонів), дар говоріння іншими мовами (в часі молитви чи співу прослави Бога), дар тлумачення сказаного іншими мовами.
Можливі проблеми, які виникають, коли творяться групи «харизматичної віднови» на парафії
Перша, коли «харизмати» недооцінюють багату спадщину Католицької Церкви, скарбницю її 2000-літнього вчення, зосереджуючи свою увагу виключно на власному розумінні біблійних текстів, не взявши до уваги Святу Традицію. Чи харизмати завжди виявляють дух смиренності та готовність слухати порад місцевого пароха?
Друга, «амнезія» стосовно ролі Пресвятої Богородиці, яка була першим носієм дару Святого Духа. Також нехтування молитвами до святих, їх досвідом життя і служіння.
Третя, непослух місцевому священику, який покликаний керувати усіма справами на парафії.
Четверта, відсутність чіткого розуміння, що в Церкві необхідна ієрархія, що в Церкві все вирішується з погодження з ієрархією, з вченням Учительського Уряду Церкви.
П’ята, звуження світогляду, на зразок: «Мені потрібен лише Ісус, обряди і богослужіння не спасають, лише спасає Ісус!»
Шоста, проникнення в середовище католицьких спільнот харизматичної віднови ідей та вчення з протестантських (п’ятидесятницьких) джерел, у парі із запереченням правд віри про чистилище, хрещення дітей, авторитет Папи Римського, Євхаристію, тощо.
Сьома, проблема користування грошима, оскільки харизмати практикують десятину, і виявляють щедрість у пожертвах, тому постає проблема прозорого користування грошима для добра громади..
Восьма, виникнення в середині груп віднови особистих конфліктів і непорозумінь, спричинених заздрістю чи ревністю щодо духовних дарів та виконуваних служінь.
Дев’ята, групи харизматичної віднови у Святому Дусі в лоні Католицької Церкви є лише рухом, і зовсім не офіційною організацією, чи згромадженням богопосвяченого життя, тобто цьому рухові часом бракує організаційної структури і згуртованості. Місіонерський запал серед «харизматів» слід підтримувати і скеровувати на працю у парафіях для добра всієї громади.
Крім вищесказаного, можна часом побачити наступні проблеми. Наявність магічного підходу у ставленні до Бога у прихильників згаданого феномену, в основі якого покладено переконання, що людина спроможна керувати Богом, впливати тим чи іншим способом на Нього чи інших духовних істот (ангелів чи демонів), послуговуючись певними формулами заклинань (цитатами із Біблії, формулами на зразок «в ім’я Ісуса», прикликання «крові Ісуса»), чи знаннями певних технік, чи духовних законів, яким нібито підпорядковується навіть Бог. Маємо справу із словесною магією (віра у дієвість промовлених слів на власну користь), процесуальна магія (підпорядкування детермінізмові духовних законів з метою одержати бажаний результат), оздоровча магія (пошук всіх проблем із здоров’ям у духовній сфері). В основі магічного ставлення до Бога лежить утилітарно-споживацька настанова, на зразок: «я буду виконувати все, що сказав мені Бог, лише щоб у моєму житті був успіх, процвітання, здоров’я, тощо».
[youtube_code]http://www.youtube.com/watch?v=gpeF8GFgFus[/youtube_code]
