о.Мартин » 17 вересня 2011, 14:47
Слава на віки!
Цікаво хто радить "сповідатися у своїх страхах"?
Сповідь це акт каяття та прощення за скоїні злочини чи гріхи проти Бога. Страх, як такий не є гріхом, але є тільки наслідком гріха; від страхів ми не сповідаємося. Ми всі грішні, і тому всі боїмося! (щоб не плутати ми всі боїмося і тому ми грішні).
Любов проганає страх! Не бійтеся іти за Христом! говорить папа Венедикт XVI .
Страх – такий самий старий, як гріх. Без гріха не було страху. Перші люди створені Богом як досконалі безгрішні створіння. Вони зайняли визначне місце в Божому плані. Людям була дана у володіння вся земля і все, що на ній. Адам і Єва господарювали в Раю і сміливо спілкувалися з Богом. Вони були досконалими Божими синами, які не знали хворіб, смутку, плачу. Не знали, що таке сором і страх. Мозок людей створений з перспективою вдосконалення, з метою пізнання глибин Всесвітнього Розуму. Але з порушенням Божого Закону, все в корені змінилося.
Гріх, без покаяння, привів до того, що Адам з Божого сина став рабом смерті і страху. І все людство успадкувало гріх, смерть і страх. Біблія описує це так: «І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю. І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: «Де ти?» А той відповів «Почув я Твій голос у раю – і злякався, бо нагий я – і сховався» (Бут. 3, 8-10). Чому він злякався? Тому що скоїв гріх, а з гріхом прийшов страх. А остання книга Біблії - Об'явлення св. Івана Богослова так говорить про страх: «Переможець успадкує все, і Я буду Богом для нього, а він Мені буде за сина! А лякливим і невірним, і мерзким, і душогубам, і розпусникам, і чарівникам, і ідолянам, і всім неправдомовцям, - їхня доля в озері, що горить огнем і сіркою, а це друга смерть!» (Об. 21, 7,8).
Що ж нам робити? Як перемогти страх? Як стати, як Христові апостоли? Читаємо: «І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: Переплиньмо на той бік. І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним. І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився! А Він спав на кормі на подушці...» (Мк. 4, 35-38).
Ісусові учні були рибалками і тому вміли змагатися зі стихією. Вони відчайдушно боролися, але цього разу вітер був настільки могутній, що у них не вистачало сил. Човен жбурляло і вода все більше і більше наповнювала його. Виникла паніка, їх пройняв страх. Здавалося, що немає ніякого виходу. Людські зусилля виявилися марними... І тоді учні згадали про Ісуса, хоча увесь час були з Ним і знали Його можливості. Він став останньою надією... «І вони розбудили Його та й сказали Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?.. Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань! І стих вітер, і тиша велика настала... І сказав Він до них: Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?» (Мк. 4, 38–40).
Як бачимо, учні спочатку самі змагалися із стихією і тільки коли побачили, що не в силі протистояти шторму, опановані страхом, згадали про Учителя і благали: «Рятуй, Господи, - гинемо!». Апостоли не сказали: «Вчителю, допоможи нам», а «Рятуй!». Між цими двома висловами є різниця. Постає питання про взаємовідносини між Божою силою і людськими можливостями. Вона у тому, що, коли людські ресурси повністю вичерпалися, учні згадали про Господа і усвідомили, що одна надія на Нього. Треба відмітити, що ніколи не залишається поза увагою людина, яка звертається до Бога в молитві про допомогу... Ісус прокинувся, підняв руки, якими творив справи милосердя і наказав бурі втихомиритися. Вітер затих, розсіялися хмари і на небі засіяли зорі. Човен погойдувався на тихій воді. Звертаючись до учнів, Ісус промовив: «Чого ви такі полохливі чому віри не маєте?» Ті, які постійно були з Господом, бачили всі чуда, що Він творив, чули Його науку, але не мали віри. Але, все одно, Він допоміг і залишився з ними. Це вселяє нам велику надію...
Наше життя насичене страхом. Ми боїмось за здоров'я, переживаємо за дітей, онуків. Страшно, що можемо залишитися без роботи. Бідні бояться злиднів, багаті злодіїв, злодії – в'язниці. Весь світ занурений в океан страху. З вищесказаного можна зробити такий висновок: щоб позбутися страху, однієї присутності Господа недостатньо. Хоча Ісус і був у човні, учні забули про Нього, коли почався шторм. Так відбувається і в нашому житті,
Ми можемо бути з Богом, відвідувати храми, але в важкий для себе час виявляти величезну зневагу до Бога, забуваючи, що Він поряд. І знов згадуємо про Бога, коли вже не бачимо виходу. Нема повної довіри і, на жаль, в цьому немає нічого дивного, бо людина створена вільною в думках і діях. І недовіра, як і гріх притаманні людині. В світі так багато брехні, що недовіра – це захисна реакція, яка виробилася віками і передається з покоління в покоління, починаючи з гріха Адама.
Біблія вчить: «Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові» (1 Ів. 4, 18).
І вкінці памятаймо науку св. Павла: “...бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму (2 Тим. 1, 7). Тому ходити "під Євангеліє" не потрібно. Таке "ходіння" не врятує від страху. Любов одна перемагає страх. Де любов, справжня, самовідана, вірна - там немає страху!
PS.
Молитва "Отче Наш" - відповідь Ісуса на запитання людей як потрібно молитись? В тій молитві є вираз "нехай буде воля Твоя". Коли ми молимося, ми повинні це робити з вірою, що Бог безмежно нас любить. Ми для улюблені сини та дочки. Він любить нас більше ніж ми любимо наших дітей. Молитва "Отче Наш" сказана з любовю до Бога найкраще підкреслює слова "нехай буде воля ТВОЯ". Людов, яка самовідана, покладає усі наші біди, можливості, радості в долоні Бога. Тільки така любов і переможе усі наші терпіння та страхи.
