о.Мартин » 20 червня 2011, 16:48
Отже... щодо "серце" у Святому Письмі та богословії....
Слово “серце” зустрічаємо більше 700 разів у Святому Письмі. Значення слова “серце” у Біблії дещо відмінне від сучасного. Фізіологічне значення слова – ідентичне, а решту значень досить різні. В українській мові слово “серце” викликає уявлення про почуття, а в єврейській – воно ширше і означає внутрішню суть людини. “Серце” у Святому Письмі стосується також згадок і думок, намірів і рішень, адже “Бог дав людям серце щоб розважати” (Сир.17,6). Псалмопівець говорить про “помисли серця” Бога: “Господня ж постанова стоїть повіки; помисли Його серця – від роду й до роду” (Пс.33,11). “Серце широке” (1 Цар 5,9) означає знання великі. “Дай мені своє серце” може означати “будь уважний”; а “затверділе серце” виражає думку про недалекий розум. Серце людини у Біблії є джерелом її свідомості і вільної особистості, котра мислить. Серце – це місце де людина зустрічається з Богом, і ця зустріч остаточно здійснюється в людському серці Сина Божого.
Природньо, що зовнішний вигляд людини (її усмішка, приємні слова, зацікавленість виражена очима) мав би віддзеркалювати те, що в неї на серці. Однак людина може легко приховувати те, що переживає. Людина може тоді легко обманювати і себе та інших. Про те “Господь не дивиться так, як чоловік: Господь же дивиться на серце” (1 Сам 16,7). Бог “відує серце, випробовує нутро” (Єр.17,10;Сир.42,18), і Він демаскує брехню: “Цей народ устрами тільки зближається до Мене й губами тільки Мене шанує, а серце своє віддалив від Мене” (Іс.29,13).
Людина покликана любити Бога “всім серцем” (Втр.4,29). Це означає любити повністю всім своїм буттям, внутрішньою поставою, щоденною культурою, поведінкою, принципами, постановами тощо. Старий Завіт часто свідчить що обраний народ не мав такого ставлення до Бога: “В анроду цього серце вперте і ворохобне” (Єр.5,23), “серце подвійне” (Ос.10,2), “необрізане серце” (Єр.9,25), “серце його – попіл” (Муд.15,10). Замість повністю довіритися Богові “йшли за власними думками в запеклості свого злого серця” (Єр.7,24), аж поки на них не впали незчислені лиха.
Ісус Христос проповідував жити серцем. Він вказує на правдиве зло, котре походить від серця. “Із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі і фальшиве свідчення, богохульства” (Мт.15,19). Ісус нагадує про вимогу Бога – бути великодушнимим: слово Боже треба прийняти в “щире і добре серце” (Лк.8,15), треба Бога любити свім серцем (Мт.22,37), треба прощати братові своєму всі гріхи від серця свого (Мт.18,35). Ісус обіцяв, що всі “чисті серцем” побачать Бога (Мт.5,8). Після Свого Воскресіння Ісус просвітлює своїх апостолів так що у них “горить серце” (Лк.24,32).
Ісус Христос – досконалий приклад нашого життя. Його Серце – символ Його постаті, така глибока і невичерпана, де мешкає повнота Божества тілесного (Кол.2,9). Заради безмежної любові до свього людства та вірністю до Небесного Отця, Він поклав своє життя, як Добрий Пастир. Він віддав Своє Тіло на розіпяття; Він пролив свою кров, як викуп - це ж була ціна нашого примирення; Він віддав свого духа Отцеві, щоб усе завершилося, але ще вкінці один з воїнів списом проколов Його Серце і зразу витекла Кров і вода. Отож, Ісус повністю віддає Себе заради нашого спасіння – всім тілом, всією кров’ю, всім духом та всім серцем, тобто всім своїм мисленням, свідомістю, розумінням, бажанням та любов’ю.
