Родинний форум "Сімейка"

Отче, скажіть будь ласка, чому покута, яку дають сучасні священики на стільки суттєво відрізняється лояльністю і м'якістю від тої покути, яку давали наприклад років 20 тому? Це для того, аби не відлякувати теперішніх слабких людей від церкви? Чи це зважаючи на те, що людство глобально стає лінивішим? Чи це залежить тільки від самих священнослужителів? Думаю, що ще є такі строгі, старої закалки священики, котрі навіть за кожне пропущене недільне богослужіння зобов'язують відбути хоч три повсякденних Служби. Чи є якісь правила у священиків стосовно того, за які гріхи яку покуту просити? Чи це все індивідуально? Просто пригадую свою першу в житті сповідь в 6 років, тоді моя покута дуже відрізнялася від теперішньої, хоча гріхи ж тоді були набагато меншими і легшими. Чому так? Навіть сповідь перед шлюбом (10 років тому) у мене мала набагато сильнішу, довготривалішу покуту, ніж тепер. Хоча в той раз я сповідалася в іншій церкві, то може то дійсно залежить від самого отця? То чому ж тоді деякі отці дають таку слабеньку, як на мене покуту? (порівняно з тими прикладами, які я описала вище)...

Бог прощає усі наші гріхи. Це вільний божественний акт любові. Прощаючи наші гріхи, вони “викреслені” (Вих.32,32), “знищені” (Іс.6,7). Грішник – немов боржник, а гріхи його – борги. Через прощення гріхи прощаються, борг дарується (Лк.7,42; Мт.18,25).
Бог не бажає смерті грішника, а бажає, щоб він жив (Пс.78,38) тому через прощення, людина наново-народжується, отримуючи радість та очищення від Бога (Пс.51,10-14,19; 31,1-11).

Ісус Христос випросив у Отця прощення для усіх грішних. Він молився (Лк.23,34) і пролив Свою Кров (Мк.14,24) для відпущення гріхів (Мт.26,28). Як правдивий Слуга Божий, Він виправдовував “багатьох”, їх гріхи Він прийняв на Себе (1 Пт.2,24; Іс.53,11), бо Він - Жертва, яка спасає світ і приймає гріхи світу (Ів.1,29). А Кров’ю Його ми очищенні, Нею відмиті від наших гріхів (1 Ів. 1,7).

Володіючи всією владою на землі і на небі, Христос передав Апостолам владу для відпущенні гріхів (Ів.20,22). Вони і проповідували відпущенняі гріхів (Ді.2,38;2,31;10,43;13,38;26,18).

У церковній традиції колись напочатку Сповідь була публічною. Це означає, що вірні прилюдно визнавали свої гріхи у церкві, голосно і ясно. Ця практика, яка існувала добрих 8 століть, була незручною та навіть перешкодою для повної сповіді через людський встид. (приватна Сповідь, згідно певних історичних версій, розпочалась у північній Європі між царями, адже цар, князь, інші голубої крови мали приватних капеланів та сповідників). Сповідь була прилюдною і також покута була прилюдною. Канони перших століть приписують прилюдні покути, які навіть тривали кілька років.

Однак, покута – це не покарання за гріх. Покарання за гріх – смерть (Рим. 6,23).
Покута – це надолуження за гріхи. Кожний гріх спричинює духовні рани. Наприклад, образа ближнього – явна рана! Покута за вчинену образу – це перепросити ображену особу. За крадіж – віддати належне! Гнів, злоба – внутрішні рани душі – молитва за тих на кого тримали зло чи гнів чи кого заздрили допомагає лікування ран озлобленої душі.

Покута допомагає грішникові усвідомлювати свій грішний стан, адже покутувати за гріхи можна все життя. Святі додавали собі покути, самовільно хотіли терпіти заради Христа чи грішників. Святий Домінік Савіо у свої 13 років клав камінці до свого взяття щоб терпіти коли бігав і грався з хлопцями які матюкались ображаючи Бога. Він також збирав крижки хліба зі столів, щоб люди хліб не викидали. Ще багато інших прикладів з його життя показують як він – святий покутував свої гріхи.

Покута є також лікуванням душі. Бог прощає нам усі наші гріхи, але деколи важко нам собі простити. Жінка, яка зробила 3 аборти у молодому віці, вже на старості постійно нагадує нерозумні свої молоді роки. Хоча вона давно уже висповідалась зі своїх гріхів і отримала прощення через Сповідь, вона не може дати собі спокою, нагадує як воно колись було, відкриває старі рани - вона ще собі не простила. Належна покута допомагає нам простити і собі найважці злочини.

Покута – це також подяка Богові за прощення гріхів.

Покута – не ціна прощення. Найсвятіша Кров Ісуса Христа – ціна нашого прощення. Жодна наша молитва, жодні наші зусилля не зможуть зрівнятись з безмежною любовю Бога коли Він нам прощає. Тому покута не є відповідним покаранням. Бог навіть не карає – а прощає!

Сповідник не користується карним кодексом у Сповіді, де за кожний злочин – відповідне покарання. Покута дається відповідно до особи. Особи далекі від певного практичного духовного життя, малі діти, розумово неповносправні особи, особи хворі або ті, хто виходить з поважної хвороби, не завжди одинаково сприймають ту ж саму покуту; часто покута стає тільки надмірним безглузним тягарем, і не виконує свої багатогранні цілі.

Також покута відмовити “Молитву з девятого часу” створить конфуз для тих, хто не знає, що це таке девятий час! Покута має бути зрозуміла.

Покута має бути і розумною, так що священик має бути впевнений що особа здатна її відбути, і не будь-як, а з любові до Бога. Здійснити прощу до Зарваниці пішки – не розумна покута для особи, яка ледве ходить. Заборонити людині яка має проблеми з пияцтвом не пити 3 місяці... або не палити - не второпно!

Деколи здається що покути стаються "меншими".
Можливо колись давали суворіші покути, може тому було більше святості... якої так бракує сьогодні.
Правда, що священики-монахи дають більші покути.... однак у Церкві не кількість, а якість покути завжди переважає.

Дякую, отче. Якраз нещодавно мала розмову на цю тему з одним з отців церкви Михайла. Він також розказав, що колись сповідь була іншою, бо християнство було іншим, строгішим, так як ви і написали. І наголосив, що священник індивідуально підбирає покуту, але мусить відчувати, шоб дати саме таку, яку людина зможе виконати. І сказав, що якшо часом людина не може ту покуту яку дав священик виконати, то мусить про це сказати.
То я хочу наголосити всім, хто читатиме цю тему, що якшо з якихось причин ви не можете зробити ту покуту, яку вам дав отець - скажіть обов'язково йому про це, просіть іншої покути. Наприклад, якшо вам скажуть пішки іти до Зарваниці на прощу, а у вас є проблеми зі спиною, чи з серцем, і вам такі речі протипоказані... Або якшо ви вкрали 1000 грн і священик просить вас повернути таку ж суму тій же людині, а у вас або нема таких грошей, або ви не хочете себе перед людиною викривати, то він може задати вам пересилати щомісяця по 200 грн поштовим переказом від добродія протягом 5 міс.
Це все умовно і образно, але може комусь стане в пригоді
Дякую, отче за відповідь